Світове господарство і міжнародні економічні відносини. міжнародна торгівля

1 Поняття світового господарства, етапи його розвитку.

2 Міжнародний поділ праці як чинник розвитку світового господарства.

3 Глобалізація ринкової економіки.

4 Суть і значення міжнародної торгівлі.

5 Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі.

Поняття світового господарства, етапи його розвитку. Світове господарство– це сукупність національних господарств окремих країн, об’єднаних участю у міжнародному поділі праці і системою міжнародних економічних відносин. Світове господарство складається з 230 країн, у яких проживає понад 6 млрд. чоловік. Кожна держава відрізняється рівнем соціально-економічного розвитку, специфікою традицій, політики та ідеології. Це зумовлено своєрідністю географічного положення, рельєфу, клімату, наявністю або відсутністю тих чи інших природних ресурсів.

Світова система господарювання склалася в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. Саме у цей час виникають міжнародні монополії, завершується економічний поділ світу, остаточно формується світовий ринок. Але розвиток світового господарства не зупиняється. Воно змінюється під впливом багатьох факторів. Розвиток світового господарства можна умовно поділити на чотири етапи:

І етап– до середини ХІХ ст. Створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він найтриваліший, бо охоплює період від першого великого суспільного поділу праці до становлення великої машинної індустрії у виробництві.

ІІ етап- середина ХІХ ст. – початок 20-х років ХХ ст. Завершився територіальний поділ світу і почалося формування об’єднаної світової економіки на підприємницьких засадах. Країни поділилися на розвинені метрополії і колоніальні та залежні, економічно слабо розвинені. У перших переважали ринкові відносини у зв’язках між ними, у других майже відсутні економічні зв’язки, домінуючими є позаекономічні відносини у зв’язках між першими і другими.

ІІІ етап– початок 20-х років ХХ ст. – початок 90-х років ХХ ст. Відбувся розпад світової підприємницької економіки, з’явилися країни з розвиненими ринковими взаємозв’язками і країни командно-адміністративної системи. У перших країнах зростає економічна ринкова цілісність між розвиненими і економічно слаборозвиненими, розрив у рівнях економічного розвитку, відбувається початкове формування регіональних економічних об’єднань. У країнах командно-адміністративної системи переважають позаринкові форми зв’язків, зростають об’єктивні обмеження розвитку продуктивних сил, відсутній економічний інтерес.

ІV етап– з початку 90-х років ХХ ст. На даному етапі відбулося становлення цілісності світової економіки на ринкових засадах.

Міжнародний поділ праці як чинник розвитку світового господарства. Міжнародний поділ праці – це спеціалізація окремих країн на виготовленні тих чи інших видів продукції з метою взаємного обміну ними.

Спочатку визначальними факторами міжнародного поділу праці були природні фактори (відмінність між країнами за наявністю природних багатств, грунтово-кліматичних умов, забезпеченням трудовими ресурсами, історичними традиціями виробництва тощо), але на сучасному етапі природні умови дедалі слабше впливають на міжнародний поділ праці, а головним чинником його поглиблення стає рівень розвитку продуктивних сил (науково-технічні досягнення країн, їх спеціалізація на прогресивній техніці та науково містких технологіях). Завдяки міжнародному поділу праці кожна країна отримує певні переваги, зумовлені вибором нею форм спеціалізації та кооперування виробництва, які найбільшою мірою відповідають, по-перше, її природним умовам; по-друге, досягнутому рівні розвитку продуктивних сил; по-третє, національним затратам праці, що визначаються з урахуванням, з одного боку, витрат на виробництво товарів, які країна виробляє і які обходяться їй відносно дешевше, а з іншого – витрат на виробництво товарів, які у разі відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їй дорожче при організації власного виробництва.

Розрізняють три форми міжнародного поділу праці:

- міжнародна спеціалізація;

- міжнародне кооперування;

- міжнародне комбінування.

Спеціалізація – це спрямування країни на випуск певного виду продукції. Вона поділяється на міжгалузеву та внутрішньогалузеву.

Найдавніший тип спеціалізації – міжгалузева. Франція є лідером у виробництві високоякісних парфумів, Китай – порцеляни, Німеччина – автомобілів, Фінляндія – паперу. Попит на цю продукцію є стабільним впродовж десятків, а то й сотень років, а якість незаперечною.

Внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на:

- предметну спеціалізацію, яка полягає у створенні виробів певного типу і розміру;

- подетальна спеціалізація – виявляється у виробництві окремих складових (деталей, комплектуючих для готової продукції). Наприклад, для автомобіля, спроектованого в США, кузов може бути виготовлений на місцевих заводах, двигун – у Німеччині, шини – у Венесуелі, електроніка - у Японії, сам автомобіль зібраний у Польщі;

- технологічна, яка полягає у виготовленні напівфабрикатів. Наприклад, є країни, які спеціалізується на збиранні готової продукції з деталей, виготовлених у інших країнах. Таїланд, Індонезія спеціалізується на складанні радіоелектроніки з деталей, виготовлених у Японії.

Кооперування – це співробітництво спеціалізованих підприємств щодо випуску готової продукції. Це обмін готовою продукцією, її складовими, сировиною між країнами. Так, у машинобудівній та електротехнічній промисловості Франції на поставки з кооперації припадає до 60% вартості готової продукції. З 8 тис. компаній-суміжників і субпостачальників, з якими співпрацює італійський автомобільний концерн ФІАТ, 2 тис. є зарубіжними фірмами.

Міжнародне кооперування виробництва здійснюється на міжнародному (глобальному), регіональному (наприклад, у межах Європейського Союзу), міжгалузевому, галузевому та первинному (рівні підприємства) структурному рівнях.

Комбінування – поєднання на одній території підприємств різних галузей, які використовують продукцію і відходи один одного. При цьому різні підприємства можуть розміщуватися в різних країнах. Міжнародне комбінування виробництва здійснюється шляхом:

- поєднання послідовних стадій обробки продукції (у чорній металургії: видобуток руди – виплавка чавуну – виробництво сталі – виробництво прокату);

- поєднання задля використання відходів основного виробництва;

- поєднання різнорідних технологічних процесів для комплексного використання сировини (з вугілля виробляють кокс, коксівний газ, коксівне вугілля, водень, етилен, метан, смолу, бензол, аміак, сірку);

- поєднання фінансів і промислового виробництва (на металургійному заводі – виготовлення цементу зі шлаків).

Міжнародне комбінування забезпечує підвищення економічної ефективності виробництва за рахунок кращої організації праці, повного використання сировини, скорочення часу виробництва та обігу, заощадження енергії, палива тощо.

Глобалізація ринкової економіки.Глобалізація – процес формування інтегрованої та взаємозалежної світової економіки, поширення певних економічних явищ у господарствах усіх країн.

Причини виникнення глобалізації:

- діяльність урядів країн світу, що спрямована на лібералізацію торгівлі, ринків капіталів тощо;

- розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, їх використання.

Глобалізація має дві основні складові:

1) глобалізація ринків – процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків у один великий ринковий простір. Смаки та уподобання споживачів різних націй змінюються у напрямі певної загальновизнаної норми і так сприяють утворенню глобального ринку. Наприклад, всесвітнє визнання таких товарів, як напої „Кока-Кола”, джинси „Левіс”, гамбургери „МакДональдс” і т.д.;

2) глобалізація виробництва – розміщення виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі умови для ефективнішого використання економічних ресурсів.

Позитивні наслідки глобалізації:

- досягнення вищих і стабільніших темпів економічного росту;

- підвищення середнього рівня життя, урізноманітнення споживчого вибору;

- мобілізацію значних обсягів фінансових ресурсів, що недоступні окремим країнам;

- можливість використання сучасних технологій.

Негативні наслідки глобалізації пов’язані з тим, що економіки країн починають втрачати свої національні риси, посилюється залежність їх розвитку від міжнародного економічного порядку.

За походженням, характером і способом вирішення глобальні проблеми класифікуються на три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства. Друга група – це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин. Третя група охоплює проблеми, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Суть і значення міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля – це сфера міжнародних товарно-грошових відносин, які виникають при обміні товарами та послугами між продавцями і покупцями різних країн.

Аналізуючи причини виникнення міжнародної торгівлі, основоположник класичної політичної економії Адам Сміт застосував поняття витрат виробництва різних товарів. Якщо порівняти, для прикладу, витрати на виробництво вівса і виноградного вина в Шотландії і Португалії, то цілком очевидно, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати у Шотландії, а виноград у Португалії. Якщо ці країни будуть спеціалізуватися на виробництві цих культур і обмінюватися результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них. Ця теорія отримала назву абсолютних переваг. Таким чином, абсолютна перевага – це можливості певної країни виробляти і реалізовувати продукцію (послуги) за нижчою вартістю, ніж в інших країнах. Країни, де сприятливі природно-кліматичні умови, які мають поклади корисних копалин та інші ресурси, зручне географічне положення, здатні зайняти більшу частку на міжнародних ринках. Абсолютна перевага у витратах стосується також монополістичних підприємств, які монополізували кращі джерела сировини, технології, об’єкти інтелектуальної власності і здатні здійснювати нижчі середні витрати, ніж інші підприємства.

В свою чергу, Давід Рікардо обґрунтовував причину вигідності зовнішньої торгівлі на основі принципу порівняльних переваг. Його суть полягає у тому, що в рамках міжнародного поділу праці та міжнародної торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і експортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища.

Наприклад, Японія має велику кількість кваліфікованих працівників, тому тут вигідно виробляти товари, що потребують значних затрат кваліфікованої праці. На сьогоднішній день ця країна є найбільшим виробником відеомагнітофонів, фотокамер , радіоприймачів тощо. Німеччина спеціалізується на виробництві автомобілів, обладнання тощо. Бразилія, Мексика є найбільшими експортерами кави на світовому ринку, оскільки розміщені у тропічному кліматичному поясі і мають дешеву робочу силу.

Для сучасної світової торгівлі характерні такі риси: у структурі товарообігу збільшується частка обробленої продукції і значно скорочується питома вага сировинних товарів; зростає роль наукоємних виробів (комп’ютерна техніка та інше електронне обладнання); у світовому господарстві створено не тільки ринок товарів у вигляді продукту, а й світовий ринок послуг.

Обмін товарами між країнами відбувається у процесі експортно-імпортних операцій. Експортом називається вивіз товару з країни та реалізація його на зовнішньому ринку. Імпорт означає ввезення товару в країну і реалізацію його на внутрішньому ринку.

Суб’єктами міжнародної торгівлі є приватні, акціонерні, кооперативні та інші підприємства, самі держави, а об’єктами – товари і послуги. До товарів належать матеріальні ресурси (сировина, напівфабрикати, готові вироби) і нематеріальні ресурси (авторські права, патенти, ноу-хау, ліцензії, фірмові знаки). Послуги поділяються на транспортні, банківські, біржові, інформаційні, туристичні тощо).

Торговельний баланс – це співвідношення між сумою цін товарів, вивезених країною чи кількома країнами за кордон, і сумою цін товарів, ввезених з-за кордону за відповідний період (рік, квартал, місяць). Він складається з трьох показників: надходження за експорт, платежі за імпорт та сальдо.

Сальдо – різниця між експортом та імпортом. Якщо країна експортує більше товарів, ніж імпортує, то вона має позитивне (активне) сальдо. Воно свідчить про достатній економічний розвиток країни, конкурентність її товарів і послуг. Якщо імпорт переважає, утворюється негативне (пасивне) сальдо. Для його покриття країна має виплачувати іншим країнам кошти готівкою або брати позики.

Інструменти державного регулювання міжнародної торгівлі.Країни, які здійснюють міжнародний обмін товарами та послугами, виробляють товари за стандартами світового ринку і діють згідно з його законами. Такий обмін відбувається за світовими цінами. Світові ціни формуються з урахуванням середньосвітових витрат економічних ресурсів на створення певних видів товарів.

Держава законодавчо встановлює певні правила та умови здійснення зовнішньоторговельних зв’язків країни. Усі заходи в цій діяльності називають зовнішньоторговельною політикою. Ця політика зорієнтована на здобуття найбільших переваг і зміцнення позицій країни на світовому ринку. Розрізняють два її напрями:

- протекціонізм;

- створення умов для вільної торгівлі.

Протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист вітчизняних виробників товарів від конкуренції з боку іноземних фірм. Цей термін походить від латинського „protectia” і означає захист, заступництво. Ця політика здійснюється шляхом проведення комплексу спеціальних заходів, які можна поділити на дві групи: економічні та адміністративні. До економічних засобів належать митні збори і тарифи, імпортні депозити. Митні збори– це державний податок, який збирається на кордоні з власника товару, що ввозиться в країну для продажу. Вони виконують подвійну функцію: з одного боку, є джерелом доходу державної казни, а з іншого – способом захисту вітчизняних виробників.

Митні тарифи – це списки товарів, що підлягають митному збору. В митному тарифі товари відповідно згруповані і для кожного вказується конкретна величина збору. В деяких країнах митні тарифи містять не тільки імпортні, але й експортні збори (на обмежене коло товарів).

Специфічним економічним засобом регулювання торгівлі є імпортні депозити. При цьому імпортер вносить в банк на певний термін суму, що дорівнює вартості всього або частини товару. Таким чином капітал вилучається з обігу і обмежується платоспроможність.

До адміністративних засобів відносять квоти на товари і послуги, що ввозяться з-за кордону, системи дозволу (ліцензії) і заборони (ембарго) на імпорт або експорт, специфічні технічні вимоги до товару.

Дієвим заходом регулювання міжнародної торгівлі є встановлення державою імпортних та експортних квот. Імпортні квотизапроваджують для обмеження ввозу товарів із-за кордону. Метою встановлення експортної квоти є уникнення дефіциту вітчизняних товарів на внутрішньому ринку. Запроваджуючи квоти, держава видає ліцензії на ввезення або вивезення товарів конкретним підприємцям. Не ліцензований обсяг товарів забороняється. При цьому країна, виходячи з інтересів власної економіки, може встановлювати завищені стандарти якості продукції, обмежувати видачу ліцензій тощо. Наприклад, у США для захисту і підтримки власного виробника встановили доволі строге квотування та ліцензування ввезення японських автомобілів.

Демпінгом називається штучне зниження цін нижче собівартості продукції або вітчизняних цін. Підприємства чи держави, які запроваджують демпінг, спочатку зазнають певних втрат через низькі ціни. Однак потім дрібні конкуренти змушені залишати ринок через зниження попиту на свою продукцію, так як ціна на неї вища за демпінгову.

Державний протекціонізм це досить суперечлива політика, оскільки з одного боку, сприяє розвиткові вітчизняної економіки, а з іншого, може стати причиною економічної ізоляції держави з боку інших країн. Тому все частіше протекціоністські заходи є тимчасовими і обмеженими.

Суть розвитку вільної торгівлі полягає в тому, що зовнішньоторговельна діяльність не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами. Вільна торгівля сприяє розширенню асортименту товарів, які пропонуються споживачеві. Коли кордони країн відкриті для міжнародної торгівлі, доходи в кожній державі зростають, ефективно використовуються наявні ресурси.

Основною тенденцією сучасного розвитку світової торгівлі є її лібералізація. Лібералізм – це зовнішньоекономічна політика, за якої митні органи виконують тільки реєстраційні функції, не збирають імпортного та експортного мита., не визначають ніяких обмежень. Таку політику проводять держави з розвинутою ринковою економікою.

Важливим фактором лібералізації торгівлі є угода, яка дістала назву ГАТТ. Вона була підписана в 1947 р. 23-ма країнами, а на сьогоднішній день її підписали 135 держав. Дана угода базується на таких принципах:

- рівний, недискримінаційний режим для всіх країн-учасниць;

- зниження митних зборів за допомогою проведення багатосторонніх переговорів;

- усунення імпортних квот.

Запитання та завдання для контролю

1 Розкрийте суть сучасного світового господарства.

2 Розкрийте основні передумови виникнення та розвитку світового господарства.

3 Наведіть основні етапи розвитку світового господарства.

4 Дайте визначення міжнародного поділу праці та назвіть його основні форми.

5 Розкрийте суть процесу глобалізації та причини її виникнення.

6 Охарактеризуйте позитивні та негативні наслідки глобалізації.

7 Назвіть основні причини виникнення міжнародної торгівлі та поясніть суть теорії абсолютних та порівняльних переваг.

8 Розкрийте суть політики протекціонізму.

9 Назвіть основні переваги та недоліки політики протекціонізму.