Роль ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЧНОМУ ПРОЦЕСІ

a. Відтворює умови конкуренції

b. Виступає як покупець продукції

c. Є суб'єктом, який несе грошові витрати

d. Усуває причини відмови ринкового механізму

17. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

18. Регулюючі функції держави в ринковій економіці зводя­ться до трьох основних - законодавчої, стабілізуючої, розпо­дільчої.

19. Законодавча передбачає, що держава розробляє систе­му економічних, соціальних та організаційно-господарських законів і постанов, які створюють певні «правила гри», тобто правові засади ринкової економіки, що є гарантом однакових прав і можливостей для усіх форм власності та господарювання. З метою захисту конкуренції як основної умови і регулятора рин­кової економіки держава розробляє і реалізує антимонопольне зако­нодавство.

20. Стабілізуюча функція полягає у підтриманні високого рівня зай­нятості та цінової рівноваги, а також стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава: а) визначає цілі, напрями і пріори­тети економічного розвитку, виділяє відповідні ресурси для їхньої реалізації, використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові підойми; б) бере на себе організацію пропозиції центральних гро­шей; в) забезпечує зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи відповідну фіскальну і кредитно-грошову політику, спрямовану на запобігання інфляції та безробіттю.

21. Розподільча функція пов'язана, з одного боку, з досягненням більш справедливого розподілу доходів у суспільстві, а з іншого - з більш ефективним розміщенням ресурсів у ринковій економіці. Для здійснення цієї функції, яка сприяє виправленню певних не­доліків ринкової системи, держава: а) здійснює перерозподіл коштів груп населення, що мають високі доходи, на користь непрацездатних і малозабезпечених, проводячи відповідну фінансову і податко­ву політику, політику регулювання цін; б) встановлює і контролює реалізацію законодавства про встановлення мінімального розміру заробітної плати; г) бере на себе функцію забезпечення суспільними благами, у виробництві яких приватні та колективні суб'єкти не за­цікавлені, водночас без цих благ суспільство не може досягти благополуччя.

22. Важлива роль належить державі у регулюванні зовнішньоекономічних відносин і валютного ринку, міграції капіталів і робочої сили, здійсненні контролю над платіжними балансами. Це важливі чинники стабілізації національної економіки і розвитку світового госпо­дарства.

23. Регулюючі функції держави в ринковій економіці є умовою досягнення балансу економіки на макрорівні, здійснення ефективної грошово-кредитної політики, соціального захисту малозабезпечених верств населення. Без регулюючого впливу держави не можна здійснити структурні перетворення, модернізацію матеріально-тех­нічної бази ряду галузей.

24. Отже, сучасна реальна ринкова система органічно поєднує вільну конкуренцію і важелі державного регулювання, які й утворюють ре­гульовану соціально орієнтовану економіку

25. Ігнорування будь-якої з цих засад призводить до негативних наслідків: монополізму, інфляції, спаду ділової активності.

26. Основні об'єкти державного регулювання економіки - це: економічні цикли; секторальна, галузева і регіональна структура господарства; умови накопичення капіталу; зайнятість; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, умови конкуренції; соціальні відносини, включаючи відносини між роботодавцями і працюючими за наймом, а також соціальне забезпечення; підготовка і перепідготовка кадрів; навколишнє середовище; зовнішньоекономічні зв'язки.

27. Економічні функції органів влади. Відтворення умов конкуренції Держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки: - захист прав власника (ст. 41 Конституції України),- антимонопольне законодавство (ст. 42 Конституції України),- соціальний захист населення (ст. 46 Конституції України), - захист покупців (ст. 42 Конституції України).

28. Відповідно до цих юридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких може призвести до спотворення ринкового ціноутворення та дії законів ринку.

29. Якпокупець продукції від імені держави, уряд закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.

30. Яксуб'єкт, що несе грошові витрати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферними, або передаточними, і є соціальним забезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВНП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів у суспільстві на користь тих, хто потребує допомоги.

31. Усунення причин відмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічну діяльність через її регулювання, обходячи дію законів ринкової конкуренції. Таке втручання називають регулюванням.

32. Головні причини збоїв у ринковому механізмі можна об'єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.

33. Зовнішні економічні ефекти - це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва, які платять за товар. Пояснимо це на такому прикладі. Підприємство виробляє метал і скидає у річку виробничі відходи, викидає в атмосферу отруйні речовини. В резуль­таті забруднюється екологічне середовище, що спричиняє захворю­ваність населення. При визначенні ціни металу враховують витрати на сировину, оплату праці, амортизаційні відрахування, на електроенергію, воду, які є внутрішніми для виробництва. Водночас за ринкових умов не враховуватимуться витрати на захист навколишнього середовища. Отже, якщо не вживати ніяких заходів щодо цього підприємства, воно продовжуватиме забруднювати річку і атмосфе­ру. Для того щоб запобігти цьому, держава вводить спеціальний за­кон, що обмежує припустимі межі забруднення. Закон може перед­бачати кілька варіантів: повністю заборонити викид у воду і атмос­феру отруйних речовин, встановити штраф за забруднення навколиш­нього середовища. Це створить умови для відтворення і оздоровлен­ня навколишнього середовища.

34. Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, по­рівну і часто колективно. До них належать оборона, охорона суспільного порядку, державне управління, енергетична система тощо. . Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим. Адже важко уявити, щоб охорона громадського порядку здійснювалася на суто ринкових засадах. Отже, для забезпечення суспільних потреб уряд має оподатковувати все населення.

35. Факти неподільності. В умовах ринку економічно і соціально не завжди доцільно, щоб у певних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягів підприємств. Якщо ж потужності у суспільстві доцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають факти непо­дільності. Наприклад, електростанція і мережі електропередач мо­жуть у мінімальних розмірах задовольняти попит на ці товари на ринку Інакше кажучи, якщо економічно доцільно, щоб попит на певний товар чи в певній потребі задовольняв один виробник, виникає «природна монополія».

Є випадки, коли деякі люди зберігають власність на ідеї, технологію, що породжує асиметрію у розподілі інформації або природну монополію. В результаті, з одного боку, можливе зменшення обсягів виробництва, погіршення якості та підвищення цін, а з іншого - вихід на ринок цієї продукції конкурентів із загальноекономічної точ­ки зору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким підприєм­ствам надаються субсидії у вигляді компенсацій збиткових послуг або через необхідність задоволення якихось інших національних інте­ресів.

За таких умов, щоб запобігти зловживанням з боку «природних» монополістів, потрібне державне втручання, а саме: а) державний контроль на відповідному ринку приватних підприємств (він стосуєть­ся ціни, прибутку, якості та умов постачання); б) одержавлення, тоб­то перетворення таких підприємств на державні.

36. Монополізм спотворює ринок, призводить до того, що ціни зро­стають при штучному зменшенні обсягів виробництва.

37. У зв'язку з цим потрібне втручання уряду з метою зменшення впливу монополії, що здійснюється ліквідацією монополії або регулюванням її.

38. Сучасний ринок є ринком, що регулюється державою. Це здійснюється за допомогою правових актів, широкого використання договірних відносин, через фінансування розвитку державного сек­тора, науки, культури, освіти, соціального захисту населення, через податкову, кредитну, банківську системи, ціноутворення з метою досягнення цілей, визначених державною соціаль­но-економічною політикою.

39. МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО ВПЛИВУ ДЕРЖАВИ НА РИНКОВУ ЕКОНОМІКУЇх можна згрупувати у два таких блоки:

a. адміністративні (прямі)

b. економічні (непрямі).

40. Застосування цих методів залежить від соціальних, економічних, історичних, політичних умов країни, стану розвитку та структури її економіки.

41. АДМІНІСТРАТИВНІ (ПРЯМІ) МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ

a. законодавча та економічна діяльність держави;

b. державні закупівлі, трансферні платежі;

c. індикативне планування, розробка і реалізація цільових програм;

d. прямий державний контроль над монопольними ринками;

e. адміністративне регулювання певних процесів економічного життя.

42. Організуючий вплив на ринок держава здійснює передусім через розробку законів і контролю за виконанням їх усіма господарюючи­ми суб'єктами.

43. Для реалізації його використовують антимонопольне законодавство, контроль над цінами, атакожза якістю продукції,черезсистему державного ліцензуванняна виробництво окремих товарів;обмеження вивезеннярядутоварів у інші країни.

44. Держава виступаєгарантом грошової одиниці,здійснюєконтроль над обігом грошей.

45. Урядщорокувизначає мінімальний розмір заробітної плати,що сприяє регулюванню ринку праці.

46. Кожна країна залежно від особливостей внутрішнього ринку, зовнішніх чинників, національних інтересів може змінювати законодавчі акти. Наприклад, для того щоб захистити внутрішній продовольчий ринок, держава замість зовнішньоекономічної політики, односторонньої лібералізації продовольчого імпорту вводить різні обмеження на ввезення цього товару. Для цього значно підвищуються ставки мит.

47. Запроваджуються і більш дійові інструменти захисту - компенсаційні збори,розмір яких визначають як різницю між внутрішньою ціною і ціною ринку, з якого надходить імпортований продукт. Встановлюють їх для досить широкого переліку товарів, передусім для тих, які у достатній кількості виробляються в країні.

48. Держава є прямим ринковим суб’єктом, що дає їй змогу безпосе­редньо впливати на ємність і структуру ринку, а також визначати нові організаційні форми його функціонування.

49. У сучасних розвинених країнах держава є великим власником (їй належить 10-35 відсотків і більше основних виробничих фондів), зосереджує у своїх руках не тільки галузі інфраструктури, а й частину засобів виробництва, що забезпечують загальні умови відтворення.

50. Особливу увагу держава приділяє виробництву суспільних благ. Обираючи стратегію регулювання, вона може здійснювати виробництво цих благ безпосередньо на державних підприємствах. Однак можуть застосовуватись і непрямі методи регулювання, тобто держава виступає як посередник між споживачем і виробником таких благ.

51. Регулюючий вплив на ринкову економіку держава здійснює че­рез індикативнепланування. Воно є засобом координації господарсь­кої поведінки економічних суб'єктів. Запровадження показників індикативного плану тим чи іншим суб'єк­том ринку здійснюється через продуману систему економічних та правових регуляторів, які, з одного боку, стимулюють ці суб'єкти, а з іншого - дають можливість вирішити найважливіші соціально-еко­номічні проблеми країни (стримування інфляції, соціальний захист населення, зменшення безробіття, структурні зміни в економіці).

52. Найбільшого розвитку державне регулювання у сфері економіч­ної політики набуло у Франції, Японії, Швеції, Південній Кореї. До найважливіших державних інструментів регулювання економіки Франції належать поточне прогнозування і стратегічне планування. Для задоволення загальнодержавних потреб тут у межах державного сектора економіки застосовують плановий контракт, а у приватному секторі - державне замовлення. У Японії як регулюючий засіб широко використовують економічне планування. За повоєнний період таких планів було У Швеції особливу увагу приділяють проблемам соціального регулювання, завдяки чому тут найвища зайнятість населення, безробіття становить 1-2 відсотки працездатного населення. Розвинена у Швеції і система соціального забезпечення. У Південній Кореї регулюючі заходи ґрунтуються на досягненні фінансово-грошової збалансованості. Навіть у роки значних економічних труднощів ні грошовий обіг, ні інфляція, ні дефіцит державного бюджету не виходили з-під контролю і не було допущено їхніх руйнівних масштабів. Центральна роль у цьому належала державній монополії в кредитно-фінансовій сфері. Особливо надійно захищена від напливу іноземної валюти національна економіка.

53. Для усунення негативних явищ інфляції держава використовує метод прямого регулювання цін. Ці заходи стосуються енергоносіїв, громадського транспорту, телефонного зв'язку, проїзду автодорогами, оборонна сфера. До сфери регулювання цін входять природні монополії - виробництво електроенергії, послуги зв'язку.

54. Значну увагу держава приділяє цінам на продукти харчування і послуги населенню, встановлюючи граничний рівень їх.

55. ЕКОНОМІЧНІ (НЕПРЯМІ) МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ Одним з найефективніших регулюючих засобів держави є податки, які існують у суспільстві п'ять століть.

56. Є два суб'єкти оподаткування - фізичні та юридичні особи.

57. У фізичних осіб об'єктами оподаткування є доход, майно і земля. Сьогодні середній європейський громадянин сплачує у формі податків 45-48 відсотків свого доходу.

58. Уюридичних осібоб'єктами оподаткування є прибуток, майно і земля. У більшості країн світу юридичні особи, що ведуть підприємницьку діяльність, сплачують до бюджету48-52 відсотки одержаного прибутку.

Через систему оподаткування, яка передбачає прямі (прибутковий податок з населення, податок з корпорацій), непрямі (акцизи, податок на добавлену вартість, митні збори) та інші (податок на нерухоме майно, спадщину, землю) податки, держава формує бюджет, обсяг якого становить '/з-'/4 національного доходу.

59. Кошти державного бюджету витрачаються на розвиток певних галузей, виробництво товарів та продуктів харчування, здійснення

60.Економічна роль держави надзвичайно важлива у структурній перебудові народного господарства, визначенні пріоритетних ланок суспільного виробництва, раціонального співвідношення між галузями. Здійснюється це через бюджетне фінансування певних галузей, виробництв, визначених ключовими напрямами структурної підготовки і перепідготовки кадрів для пріоритетних галузей.

61. Кейнсіанска і неокласична теориї регулювання економіки У 30-і роки нашого століття, після найглибшого спаду економіки США, Дж.Кейнс висунув свою теорію, у якій він спростував погляди класиків на роль держави. Теорію Кейнса можна назвати "кризовою" тому що він розглядає економіку в стані депресії. По його теорії, держава повинна активно втручатися в економіку через відсутність у вільного ринку механізмів, що по-справжньому забезпечували б вихід економіки з кризи. Кейнс вважав, що держава повинна впливати на ринок з метою збільшення попиту, тому що причина капіталістичних криз - надвиробництво товарів. Він пропонував кілька інструментів. Це гнучка кредитно-грошова політика, яка дозволяє переступити через один із найважчих бар'єрів - нееластичність заробітної плати. . Це досягається, вважав Кейнс, шляхом зміни кількості грошей в обертанні. При збільшенні грошової маси реальна зарплата зменшиться, що буде стимулювати інвестиційний попит і зростання зайнятості. За допомогою бюджетно-фінансової політики Кейнс рекомендував державі збільшити податкові ставки і за рахунок цих засобів фінансувати нерентабельні підприємства. Це не тільки зменшить безробіття, але і зніме соціальну напруженість.

62. Головними рисами кейнсианской моделі регулювання є:

- висока частка національного доходу, що перерозподіляється через держбюджет;

- створення великої зони державного підприємництва на основі утворення державних і змішаних підприємств;

- широке використання бюджетно-фінансових і кредитно-фінансових регуляторів для стабілізації економічної кон'юнктуи, згладжування циклічних коливань, підтримки значних темпів зростання і високого рівня зайнятості.

63. Модель державного регулювання, запропонована Кейнсом, дозволила послабити циклічні коливання протягом більш ніж двох післявоєнних десятиліть. Однак приблизно з початку 70-х рр. стала виявлятися невідповідність між можливостями державного регулювання й об'єктивними економічними умовами. Кейнсианська модель могла бути стійкою тільки в умовах високих темпів росту. Високі темпи росту національного доходу створювали можливість перерозподілу без збитку нагромадженого капіталу.

64. Однак у 70-і року умови відтворення різко погіршилися. Був спростований закон Филлипса, відповідно до якого безробіття й інфляція не можуть рости одночасно. Кейнсианскі шляхи виходу з кризи тільки розкручували інфляційну спіраль. Під впливом цієї кризи відбулася кардинальна перебудова системи державного регулювання і склалася нова, неоконсервативна модель регулювання.

65. Неокласична теорія.Теоретичною основою неоконсервативної моделі послужили концепції неокласичного напрямку економічної думки. Трансформація моделі державного регулювання полягала у відмовленні від впливу на відтворення через попит, а замість цього - використання непрямих заходів впливу на пропозицію. Прихильники економіки пропозиції вважають за необхідне відтворити класичний механізм нагромадження і відродити волю приватного підприємництва. Економічне зростання розглядається як функція від нагромадження капіталу, що здійснюється з двох джерел: за рахунок власних коштів, тобто капіталізації частини прибутку і за рахунок позикових засобів (кредитів). Тому відповідно до цієї теорії держава повинна забезпечити умови для процесу нагромадження капіталу і підвищення продуктивності виробництва.

66. Головні перешкоди на цьому шляху - високі податки й інфляція. Високі податки обмежують зростання капіталовкладень, а інфляція здорожує кредит і тим самим утрудняє використання позикових коштів для нагромадження. Тому неоконсерватори запропонували здійснення антиінфляційних заходів на базі рекомендацій монетаристів і надання податкових пільг підприємцям.

67. Скорочення податкових ставок скоротить і доходи держбюджету і збільшить його дефіцит, що ускладнить боротьбу з інфляцією. Отже, наступним кроком стане скорочення державних витрат, відмовлення від використання бюджету для підтримки попиту і здійснення широкомасштабних соціальних програм. Сюди можна віднести і політику приватизації державної власності.

68. Наступний комплекс мір - реалізація політики дерегулювання. Це означає ліквідацію регламентацій за цінами і заробітної плати, лібералізацію (зм'якшення) антитрестовського законодавства, дерегулювання ринку робочої сили й ін.

69. Таким чином, у неоконсервативній моделі держава може лише побічно впливати на економіку. Головна ж роль у реалізації економічного розвитку країни приділяється ринковим силам.

70. Соціальна політика держави. 40. Соціальна справедливість у сфері економіки - це від­повідність економічних відносин тим уявленням, потребам та інтересам, які домінують у певному суспільстві щодо можливості користування життєво необхідними благами. У різні часи вважався справедливим розподіл благ залежно від різних критеріїв: за статусом народження, суспільним становищем, майновим станом, кількістю вкладеної праці, кількістю членів родини тощо.

71. Нерівність доходів характерна для всіх економічних си­стем; саме вона часто ставала причиною соціальних по­трясінь, переворотів, революцій, політичних та економіч­них криз. Тому в сучасному світі держава активно регулює не тільки економіку, а й тісно пов'язані з нею соціальні процеси. У ринковій економіці соціальна справедливість реалізується головним чином через перерозподіл доходів між різними групами населення, надання соціальних га­рантій, створення однакових стартових умов для усіх верств населення. Однак щодо рівного розподілу доходів є й заперечення. Основне з них полягає у тому, що для досягнення соціаль­ної справедливості держава повинна вилучати у вигляді по­датків значну частину доходів забезпечених сімей чи окре­мих високооплачуваних працівників і передавати їх мало­забезпеченим. Тим самим зменшуватиметься прагнення і тих, і інших до максимального збільшення заробітків, а значить, послаблюватимуться стимули до зростання про­дуктивності праці та підвищення економічної ефектив­ності. Економічна ефективність пе­редбачає застосування таких способів господарювання, які за­безпечують найкращі результати від використання

72. Подоланнясуперечностіміжпотребами соціальної справедли­востійекономічної ефективностіє важливоюпроблемоюдержав­ного регулювання економіки, і господарської діяльності кож­ного окремого підприємства.

73. СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ. Економіка більшості країн світу офіційно проголошена правовою і соціальне орієнтованою, тобто спрямованою на забезпечення прав, свобод і однакових можливостей усім своїм громадянам.

74. Засади такої економіки закладені у Конституції України, яка визнає людину, її здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю, гарантує кожному громадянинові України право на вільний розвиток своєї особистості.

75. Сутьсоціальне орієнтованої економіки полягає у пере­розподілі ресурсів та соціальних благ на підтримку загаль­ної зайнятості, вирішення соціально-економічних проблем на користь малозабезпечених і непрацездатних.

76. Соціальна політика держави полягає у дотриманні всіх прав та сво­бод громадян, гарантованих Основним Законом України і Декларацією прав людини. Вона спрямована на досягнення високого життєвого рівня населення, його стабілізацію й недопущення масової бідності. Турбота про зайнятість населення, матеріальна підтримка безробітних, підготовка й перепідготовка трудових ресурсів, розвиток галузей обслуговуючої сфери - це завдання соціальної політики держави.

77. Основними завданнями соціальної політики є здійснен­ня прямої допомоги малозабезпеченим через систему соціального забезпечення, захист грошових доходів усього населення від інфляції, сприяння зайнятості і поліпшення добробуту всіх громадян.

78. Одним із напрямів соціальної політики є трансферти - система грошових або натуральних виплат населенню, які не пов'язані з його господарською діяльністю. Це адресна допомога тим, хто її найбільше потребує: субсидії, ма­теріальна допомога інвалідам, ветеранам війни і праці, іншим малозабезпеченим. Метою таких заходів держави є гуманізація відносин у суспільстві, запобігання злочин­ності, підтримка внутрішнього попиту

79. Нині в усіх розвинених країнах світу діють програми соціальної підтримки малозабезпечених. За безпосередньої участі державних організацій ефективно функціонують та­кож розгалужені системи соціального страхування:: пенсій­ного, медичного й на випадок безробіття. Наприкінці 90-х років XX ст. частка витрат на соціальні потреби у видатках центральних бюджетів становила: в Японії - 45,2 %, США - 55, у більшості західноєвропейських країн - близько 60 % (у Франції - 72,6, Австрії - 77,8 %)

80.Роль видатків бюджету у соціальній політиці держави Досоціальних виплат громадянам, встановлених за­конами України, входять: пенсійне забезпечення чоловіків од 60 років, жінок - від 55 років та осіб, що виходять на пенсію на пільгових умовах (загальна кількість пенсіонерів в Україні на 1 січня 2002 р. становила 14,5 млн. осіб); пен­сійне забезпечення інвалідів (такі пенсії в Україні отриму­ють понад 2 млн. осіб); пільги ветеранам війни, учасникам бойових дій, ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС, евакуйованим із зони відселення, деяким категоріям пра­цівників і службовців; стипендії студентам та аспірантам; виплати малозабезпеченим і багатодітним сім'ям; державні субсидії малозабезпеченим для сплати комунальних послуг.

81.Велике значення мають видатки на освіту, охорону здоров¢я, соціальний захист і соціальне забезпечення, культу­ру та мистецтво, фізичну культуру й спорт. В умовах ринкової економіки кожна людина має право обирати спосіб добування життєвих засобів (за винятком заборонених чин­ним законодавством), виходячи зі своїх здібностей. Кожен має право на працю, що передбачає можливість заробляти собі на життя пра­цею, яку він обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Консти­туції України).

82. Можливості використання видатків бюджету на соціальні потреби обмежуються його доходами. Непро­порційне зростання соціальних витрат може спричинити надмірне зростання податків і підвищення цін, породити бюджетний дефіцит та інфляцію.

83. Одним з найважливіших напрямів соціальної політики держави є подолання бідності. Бідність - одна з най­складніших політичних і економічних проблем. Це еко­номічне становище частини людей, які не мають мінімаль­них засобів до існування. Бідність є причиною соціальних конфліктів та багатьох інших негативних соціально-еко­номічних процесів у суспільстві. Члени малозабезпечених сімей можуть стати жертвами злочинності і насильства, у них менше шансів отримати освіту й хорошу роботу.

84. У серпні 2001 р. Указом Президента України було затверджено Стратегію подолання бідності в Україні. Стра­тегія визначає основні напрями подолання бідності. Для цього мають бути створені економічно-правові умови для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, удосконалено систему соціального захисту всіх прошарків населення, особливо найбільш уразливих його груп

85. Завдання. Припустимо, що ви входите до урядової комісії з Програми подолання бідності в Україні. Запропонуйте заходи для досягнення поставленої мети. Поміркуйте, які можливі позитивні чи негативні соціальні та економічні наслідки можуть спричинити запро­поновані вами заходи.

86. Будь-яке підприємство, якщо воно малорентабельне або зовсім нерентабельне, не може розраховувати, як це було в умовах адміністративно-командної економіки, на дотації з боку держави. Воно неминуче стає банкрутом, якщо буде тримати на роботі працівників без економічної потреби для вироб­ництва. Конкурентна боротьба примушує весь час шукати шляхи скорочення витрат не тільки уречевленої, а й живої праці. Ринкова економіка усуває «соціальний комфорт» у вигляді «ши­рокої спини» держави, яка захищає робоче місце і певну (хоча і мізер­ну) заробітну плату незалежно від справжнього ставлення до праці, до її результатів. Ринкова економіка усуває і так зване соціальне утриманство, коли навіть цілі трудові колективи існували за рахунок тих підприємств, які працювали прибуткове. В умовах ринку підприємства, які не мо­жуть забезпечити рентабельну роботу, ліквідуються, а їхні праців­ники стають безробітними.

87. Безробіття в умовах ринкової економіки не можна вважати ви­падковим або тимчасовим недоліком. Воно обумовлено системою дуже жорстких економічних законів. Підприємство в умовах ринку не буде тримати зайвої робочої сили. Досвід ринко­вої економіки показує, що безробіття неоднорідне і має такі види:

фрикційне,

технологічне,

циклічне,

приховане,

застійне.

55. ФРИКЦІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯпов'язане з тим, що людина змінює свою роботу. Цьому може бути багато причин: переїзд на інше місце про­живання, незадоволення попередньою роботою (тут у свою чергу багато причин), зміна спеціальності (припустімо, без відриву від ро­боти працівник закінчив навчальний заклад і здобув нову професію), перехід на іншу роботу з кращими умовами і більш високою заробіт­ною платою. Тривалість безробіття пов'язано з пошуком роботи. Як правило, таке безробіття маєдобровільний характер.Між тим зміна роботи обов'язково буває і потребує певного часу. Фрикційне безробіття особливо характерне для великих міст, де є значний вибір і умови для поліпшення роботи.

Безумовно, слід відрізняти фрикційне безробіття, яке має зако­номірний характер і пов'язане зі зростанням кваліфікації працівни­ка, поліпшенням житлових умов, бажанням одержувати більш висо­ку заробітну плату. Фрикційне безробіття може бути пов'язане з по­рушенням дисципліни, з легковажним відношенням до роботи, коли зміна роботи не має серйозних підстав.

ТЕХНОЛОГІЧНЕ БЕЗРОБІТТЯ. Іноді цей вид безробіття називають структурним. Причина його появи полягає в структурних зрушеннях у виробництві, що по­в'язані в багатьох випадках з науково-технічним прогресом, появою нових виробництв, відмиранням старих технологій. Наприклад, у поліграфічному виробництві відмирає професія лінотипіста (яка, до речі, шкідлива для здоров'я через використання свинцю). Сьогодні на зміну такому набору приходить офсетний набір з допомогою ком­п'ютерів безпосередньо у видавництві. У друкарні книга тиражуєть­ся з підготовленого видавництвом макета. Технічний прогрес зумовлює появу нових професій. Тривалість безробіття тут пов'язана з часом навчання новій професії. Отже, суттєва різниця між фрикційним і структурним безробіттям полягає в тому, що в першому випадку безробітні, як правило, зберігають навички і вміння, що властиві робочій силі. Їх вони можуть використати на інших роботах. А в другому випадку вони не можуть відразу отримати робо­ту без попередньої перепідготовки. Потрібне додаткове навчання.

Технологічне безробіття для працівника має примусовий характер, потребує тривалого періоду, а у передпенсійному віці не дає працівникові жодних перспектив. Для одержання пенсії ще немає прав, і праців­ник опиняється в досить скрутному становищі. Порівняно з фрикцій­ним безробіттям структурне безробіття є досить важким явищем.

88. ЦИКЛІЧНЕ БЕЗРОБІТТЯ.Таке безробіття викликане спадом виробництва, тобто тією фазою, яку називаютькризою надвиробництва. Під час цієї фази багато підприємств припиняє свою роботу. Їхні працівники попов­нюють армію безробітних. Якщо сукупний попит на товари і послу­ги зменшується, зайнятість скорочується, а безробіття зростає. Цик­лічне безробіття іноді називають безробіттям, пов'язаним з дефіци­том попиту. Причому цей дефіцит поширюється не тільки на попит товарів і послуг, а і на саму робочу силу. Припинення цього безробіття пов'язане з закінченням фази кри­зи і переходом до фаз пожвавлення і піднесення виробництва. Особ­ливістю такого безробіття є те, що воно знаходиться у циклічному розвитку: через певні проміжки часу періодично повторюються його спади і піднесення.

89. ПРИХОВАНЕ БЕЗРОБІТТЯПричиною такого безробіття є, по-перше, низька конкурен­тоспроможність невеликих підприємств порівняно з великими; по-друге, кризові явища в країнах, що переходять до ринкової економіки. Приховане безробіття особливо виявляється серед сільського на­селення. Безробіття тут називають прихованим тому, що воно прихо­вується ілюзорною зайнятістю в сільському господарстві. Клаптик землі, малопродуктивне, майже натуральне господарство не забез­печують людині засобів існування впродовж року. Селянин змуше­ний шукати роботу на стороні: найматися до заможних господарів, працювати в сезонних будівельних бригадах, займатися дрібним ку­старним промислом, здійснювати різноманітні послуги, що мають, як правило, нерегулярний характер.

Приховане безробіття виявляється і у містах. Воно приховується тим, що працівники переміщуються в межах підприємств, але мають неповний робочий день або перебувають в неоплачуваній відпустці.

Особливо значне приховане безробіття у країнах, що розвивають­ся. Воно виявилось і в Україні. З січня до вересня 1996 р. майже 3,5 млн. (24,5 відсотка) працівників перебували у відпустках без збереження заробітної плати, 1,2 млн. (8,6 відсотка) були зайняті неповний робочий день або тиждень. Значною мірою це пов'язано з недостатньою структурною перебудовою економіки, нама­ганням керівників підприємств зберегти кваліфіковані кадри, а регіо­нів - уникнути посилення соціальної напруженості на своїй території. Приховане безробіття в Україні, з одного боку, гальмує перероз­поділ робочої сили між секторами економіки, обмежує можливості перепрофілювання виробництва, а з іншого - запобігає масовому відтоку робочої сили в інші регіони і навіть в інші країни, де є потре­ба в робочій силі. Деякі форми прихованого перенаселення дають змогу впродовж певного часу зберегти кадри, втрата яких може стри­мувати вихід з кризи.

90. 59. ЗАСТІЙНЕ БЕЗРОБІТТЯ.Цей вид безробіття породжується досить значним часом відсутності роботи. Це призводить до того, що деякі люди по суті втрачають кваліфікацію і навіть бажання регулярно працювати. Вони живуть за рахунок випадкових заробітків чи подаянь інших людей або благодійних організацій. Деяка частина представників застійно­го безробіття поповнює кримінальні верстви населення, а також ряди так званих люмпенів і осіб без певного місця проживання.

В Україні безробіття у відкритій формі фіксується з початком рин­кових реформ, оскільки до 1 липня 1992 р. таке явище взагалі не визнавалось і не реєструвалося. Перший безробітний в Україні офі­ційно був зареєстрований 11 липня 1992 р. Після досить тривалого періоду, коли зареєстроване безробіття було надзвичайно низьким (не перевищувало одного відсотка сукупної робочої сили), в 1996 р. ситуація докорінно змінилась. Безробіття почало стрімко зростати, і на 1 січня 2001 р. чисельність зареєстрованих незайнятих громадян досягла 1060,3 тис. осіб. Практично всі громадяни цієї категорії мали статус безробітних (96,5 відсотка).

Запобігання масовому безробіттю, забезпечення найбільш ефек­тивного використання трудових ресурсів потребує здійснення заходів щодо реалізації політики зайнятості населення.

91. Існує кілька шляхів державного регулювання рівня безробіття: сприяння створенню нових робочих місць; перепідготовка безробітних для оволодіння новою про­фесією; сприяння працевлаштуванню через служби зайня­тості.