Правова природа договору банківського рахунку та банківського вкладу

Відносини, які виникають між банком та клієнтом в результаті відкриття та функціонування рахунку, умовно поділяють на дві групи: відносини, пов’язані зі зберіганням у банку коштів клієнта, та зі здійсненням розрахункових операцій банком за дорученням клієнта.

При внесенні вкладу в банк між ним та його клієнтом укладається відповідний договір. Ці договірні відносини об’єднує відповідна єдність змісту. Банк приймає від клієнта певну грошову суму, якою має намір розпоряджатися на свій розсуд, і зобов’язується повернути цю суму у встановлений строк або на першу вимогу клієнта з нарахуванням обумовлених відсотків. Все це свідчить про те, що такі договірні відносини повністю охоплюються конструкцією договору позики.

У діловому обороті, як правило, угоди укладаються в інтересах обох сторін. Клієнт має намір отримати кредит. Основна ж мета банку полягає в залученні якомога більшої кількості вільних коштів юридичних та фізичних осіб, щоб використовувати їх в якості кредитних ресурсів.

Як правовий інститут банківський рахунок становить сукупність правових норм, що відносяться до різних галузей права.

Банківські рахунки повинні розглядатися перш за все як форма підприємницької діяльності, у якої є свої нормативи та правила здійснення. З цього погляду банківський рахунок є одним із компонентів виключно банківської діяльності, що означає недопустимість ведення банківських рахунків іншими суб’єктами, а також зумовлює публічний характер самого договору банківського рахунку, який для банку є обов’язковим.

Належність банківського рахунку до підприємницької діяльності означає також стандартизацію видів і умов банківських рахунків, які розробляються, як правило, на рівні кожного банку в межах діючих нормативних вимог. Практично у всіх банках світу існують свої локальні нормативні . акти стосовно цих питань, наприклад: Правила ведення рахунків; Правила обслуговування клієнтів; Загальні умови укладання угод тощо. Для клієнта вони є обов’язковими у випадку договірного визнання.

Комерційні банки повинні відкривати рахунки фізичним та юридичним особам за певними правилами, з дотриманням встановлених Національним банком України вимог, зокрема вимог Інструкції НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті», затвердженої постановою Правління НБУ від 18 грудня 1998 р, № 527. Ці вимоги відображають режим рахунку і диференціюються в залежності від виду рахунку.

Крім того, у комерційних банків існує публічно-правовий обов’язок повідомляти податковим органам за місцем реєстрації власника рахунку відомості про відкриття рахунків протягом п’яти днів після відкриття.

Банківський рахунок слід розглядати як правовідносини, пов’язані зі зберіганням та рухом грошей. Серед досить великого складу учасників цих правовідносин необхідно виділити перш за все публічно-правові суб’єкти - податкові органи держави та Національного банку і тільки потім приватно-правові суб’єкти - конкретний банк та клієнта, які укладають договір.

У зв’язку з банківським рахунком передусім виникають правовідносини між комерційним банком і Національним банком України та між комерційним банком і податковими органами. Наступний рівень правовідносин - між клієнтами банку та податковими органами. Останній рівень - це правовідносини між банком та клієнтом, при цьому правове регулювання відбувається таким чином, що зміст та межі договору обумовлюються попередніми рівнями правовідносин та їх змістом.

Проаналізуємо названі рівні правовідносин.

Передусім варто зазначити, що процедура відкриття банківського рахунку є одним з етапів створення підприємства. Так чи інакше, при наявності банківського рахунку можна формувати статутний капітал і починати власну підприємницьку діяльність.

Підприємець зобов’язаний зберігати всі свої грошові кошти у банку, але має право обирати банківську установу для обслуговування.

Слід зазначити, що обов’язок підприємців та юридичних осіб зберігати грошові кошти у банку є імперативним (владним) і має досить складну правову природу. З одного боку, цей обов’язок є публічно-правовим і його встановлення обумовлено необхідністю забезпечення єдності руху грошових потоків у державі і контролю за цим процесом. З іншого боку, цей обов’язок реалізується через приватно-правову конструкцію - договір банківського рахунку, який у цьому відношенні визначається публічно-правовим регулюванням.

Клієнт відкриває рахунок у банку не лише для того, щоб зберігати там гроші, а скоріше з метою швидко та якісно здійснювати грошові платежі з будь-яким своїм контрагентом. Тому банк зі своєї сторони діє не тільки як самостійний фінансовий підприємець, але й як елемент банківської системи.

І, нарешті, банківський рахунок являє собою договір банку та клієнта. Однак зазначимо, що ступінь свободи прийняття рішення в цій сфері є досить незначною, оскільки навіть вид рахунку, як правило, визначається видом юридичної особи. В договорі сторони можуть тільки визначити умови зворотності, встановити коротший строк операцій по рахунку і строк самого договору, а також підвищити розмір відповідальності. Крім цього, треба мати на увазі, що договір укладається на нерівних умовах, оскільки для банку і для клієнта укладання договору є обов’язковим, але умови договору визначає банк, і, відповідно, він формує ті положення, які найбільшою мірою відображають його інтереси.