Міжнародна економіка як складова економіки в цілому

Категорії "міжнародна економіка" та "міжнародні економічні відносини" вживаються у двох значеннях: як синоніми категорії "світове господарство", тобто як сукупність національних господарств країн світу, зв'язаних між собою складними взаємозв'язками та мобільними факторами виробництва, і як наука про виникнення, функціонування та розвиток світового господарства.

Міжнародна економіка як сукупність національних господарств і як невід'ємна складова економіки в цілому, як правило, ділиться на чотири сектори: реальний, бюджетний, грошовий та зовнішній. Причинно-наслідкові зв'язки між секторами економічної діяльності здійснюються через розроблену міжнародними організаціями систему національних рахунків (СНР). Система національних рахунків являє собою сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, які відображають всі основні макроекономічні зв'язки, в тому числі і взаємодію національної та міжнародної економіки.

Реальний (приватний нефінансовий) сектор включає в себе домогосподарства і недержавні нефінансові підприємства. Він забезпечує виробництво і пропозицію товарів країни на її внутрішній та зовнішній ринок. Цей сектор пред'являє попит на товари з метою особистого та виробничого споживання.

В рамках СНР сформовані в реальному секторі пропозицію та попит можна записати так:

AD' = Y + (С'а + I'а), (1.1)

AS' = С'h + С'd + I'd + I'h = (С'd + I'd) + (С'h + I'h), (1.2)

де (') - позначено належність показників до реального сектору;

Y - дохід реального сектору;

С'а- сума видатків на споживання вітчизняними споживачами іноземних благ;

С'h- сумарна пропозиція вітчизняних благ , що пропонуються за кордон;

С'd- сума видатків на споживання вітчизняними споживачами національних благ;

I'а- обсяг інвестиційних видатків на іноземні блага, що споживаються національними виробниками;

I'd- обсяг інвестиційних видатків на національні блага, що споживаються національними виробниками;

I'h- обсяг інвестиційних видатків під виробництво вітчизняних благ, що пропонуються за кордон.

Виходячи з того, що реальний сектор має перебувати в стані рівноваги, прирівняємо праві частини двох попередніх рівнянь і, зробивши перестановки їх складових, отримаємо таке рівняння:

(Y - С'd) - I'd = (С'h + I'h) - (С'a - I'a). (1.3)

Вираз у дужках лівої частини рівняння описує внутрішні заощадження реального сектору S'.

Права частина рівняння - це чистий експорт із реального сектору NХ'. Таким чином, маємо:

S'd - I'd = NХ'. (1.4)

Отже, нагромадження для фінансування реального сектору можуть бути тісно пов'язані з зовнішньою діяльністю суб'єктів, що представляють цей сектор. З рівняння (1.4) зрозуміло, що надлишок заощаджень відповідає додатному значенню чистого експорту з реального сектору. У цьому випадку надлишок заощаджень може бути позичений закордонним суб’єктам. Але коли

S'd – I'd = - NХ', (1.5)

то це означає, що власних заощаджень в реальному секторі бракує, тобто є дефіцит. Його можна покрити за рахунок зовнішніх джерел.

Бюджетний (урядовий, фіскальний) сектор, представлений державним бюджетом, служить головним чином для перерозподілу доходів, а витратна частина держбюджету виступає складовою частиною сукупного попиту. Тут формуються доходи бюджету (Т), а також частина агрегованого попиту, яку можна описати рівнянням:

G = С''d + С''a + I''d + I''a, (1.6)

де ('') - позначено належність показників фінансового сектору;

G - бюджетні видатки.

Різниця між надходженнями та видатками бюджету складає бюджетний надлишок:

BS = T – G. (1.7)

Сальдо надходжень і видатків бюджету може бути дефіцитним. У такому випадку виникає необхідність його фінансування за рахунок внутрішніх та зовнішніх позик.

Грошовий (фінансовий, банківський) сектор представлений грошовими потоками, які проходять через центральний та комерційні банки. Цей сектор обслуговує два перших. У результаті виникають ліквідні вимоги певної країни до вітчизняних та іноземних економічних суб'єктів та до урядових установ. Вони складають активи. Одночасно виникають зобов'язання банківської системи країни перед приватними економічними суб'єктами та урядовими інституціями як вітчизняними, так і закордонними. Сукупність цих зобов'язань являє собою всю грошову масу країни. Ці гроші в СНР отримали назву пасивів. Тому можна сказати, що активи - це сума чистих закордонних активів банківської системи (включаючи чисті державні резерви), оцінених в національній валюті, і чистого внутрішнього кредиту, наданою банківською системою. Пасиви - становлять собою зобов'язання банківської системи перед приватним і державним секторами, тобто грошова маса, що включає в себе готівкові гроші в обігу, депозити та інші грошові засоби.

Виходячи з умови рівноважного стану грошового сектору та взаємопогашення вимог і зобов'язань, формалізуємо відповідність активів пасивам:

M = NFA + NDA, (1.8)

де М - пасиви (грошова маса);

NFA - чисті іноземні активи;

NDA – чисті внутрішні активи.

Чисті іноземні активи грошового сектору як головного державного банку, так і підконтрольних йому комерційних банків є чистими міжнародними резервами країни (R).Вони є головним джерелом фінансування дефіцитів реального та державного секторів, але не єдиним. Оскільки в СНР рахунок зовнішньоекономічної діяльності відображає трансакції, пов'язані лише із створенням і використанням національного доходу, і не включає трансакції, пов'язані з передачею права власності, можна стверджувати, що таким джерелом є також імпорт іноземного капіталу (Кіm).

Безумовно, одночасно можливий і експорт капіталу з країни (Кех),тому, напевно, слід говорити про чистий експорт капіталу (КА)як джерело фінансування дефіцитів у внутрішній економіці. Це може бути виражено такою формулою:

КА = Кех - Кіm. (1.9)

Між потребою в припливі іноземного капіталу для фінансування дефіцитів реального і бюджетного секторів змінною офіційних резервних активів (ΔR) є обернена залежність. Приріст чистих іноземних інвестицій буде дорівнювати перевищенню інвестиційних видатків над заощадженнями:

КА - ΔR = (I - S) + (G - Т). (1.10)

Зовнішнійсектор включає операції із зарубіжними країнами кожного з вищеназваних секторів і відображається у платіжному балансі. Отже, він є концентрованим відображенням усіх макроекономічних балансів, що існують в будь-якій економіці. Звівши доходи та видатки реального і бюджетного секторів, а також скориставшись рівняннями 1.3, 1.4, 1.6, 1.7, які включають зовнішньоекономічні елементи, виходить рівняння, що відображає потоки капіталів і товарів у зовнішньоекономічному секторі:

NX = (S – I) + (T - G). (1.11)

Прирівнявши ліву частину рівняння 1.11 з рівнянням 1.9, видно, що вони відображають рух коштів у протилежному напряму, а тому можна записати:

КА – ΔR = – NX. (1.12)

Це означає, що за від'ємного значення чистого експорту спостерігається приплив до країни іноземних інвестицій. Тим самим досягається рівновага зовнішньоекономічного сектору.

Отже, найбільш суттєвими є міжнародний рух потоків благ (товарів, послуг, ресурсів) та капіталів при здійсненні певних операцій через посередництво їх зовнішніх секторів. Механізм такої взаємодії - це, передусім, ринковий механізм.

СНР є орієнтиром для більшості країн світу при складанні макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації та розробленні прогнозів економічного розвитку. Основою обліку в СНР є інституційна одиниця, яка виступає економічним агентом при здійсненні економічних операцій. Інакше кажучи, інституційна одиниця це економічний агент, що володіє товарами і активами, має економічні зобов'язання і від свого імені здійснює операції з іншими агентами.

У рамках СНР розрізняють два основних типи інституційних одиниць фізичні особи (домашнє господарство) і юридичні особи (підприємства). Юридичні особи в свою чергу поділяються на ті, що займаються виробництвом, та урядові установи. Всі інституційні одиниці в рамках СНР об'єднані в п'ять груп, які представляють основні сектори економічної діяльності. Серед них такі:

· нефінансові корпорації – це інституційні одиниці, що займаються виробництвом товарів для ринку і нефінансових послуг, тобто це підприємства;

· домогосподарства, тобто всі фізичні особи, які діють в економіці, продають свою робочу силу, виробляють і споживають ринкові товари та послуги;

· неприбуткові інститути - це юридичні особи, які займаються наданням неринкових послуг домогосподарствам і базуються на добровільній участі фізичних осіб;

· урядові установи становлять інституційні одиниці, які крім виконання своїх політичних функцій та функцій регулювання економіки, здійснюють виробництво неринкових товарів і послуг для індивідуального та колективного споживання і перерозподіляють доходи;

· фінансові корпорації - це інституційні одиниці (банки, фінансові компанії), які здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги.

Нефінансові корпорації є основними інституційними одиницями реального сектора; домогосподарства і неприбуткові інститути є інституційними одиницями реального сектора; урядові установи виступають основними інституційними одиницями бюджетного сектора; фінансові корпорації є основними інституційними одиницями грошового сектора.

Інституційні одиниці в процесі взаємодії здійснюють між собою економічні операції, що відображаються в СНР. Часом здійснення операції вважається момент її здійснення, а не момент здійснення розрахунку (платежу) по ній.

Економічні операції поділяються на внутрішні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями всередині однієї країни, і міжнародні, якщо вони здійснюються між інституційними одиницями кількох країн. Для зручності інституційні одиниці поділяються на резидентів та нерезидентів. Резиденти- це всі інституційні одиниці що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їх громадянства чи належності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають в даній країні, робітники-мігранти, якщо вони проживають в країні понад один рік, урядові органи, включаючи їх представництва за кордоном, підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність в даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу. Нерезиденти - це всі інституційні одиниці, що постійно перебувають на території іноземних держав, навіть якщо вони є філіалами інституційних одиниць даної країни.

Через СНР зв'язані між собою такі макроекономічні показники, як національний доход, чистий внутрішній продукт (ЧВП), який включає в себе національний доход і непрямі податки, а також ВВП, ВНП, чистий факторний доход (він являє собою різницю між доходом від використання факторів виробництва, що перебувають за кордоном і належать резидентам та виплатами нерезидентам за використання їхніх факторів виробництва в даній країні.

У міжнародній економіці використовується показник валового використаного національного доходу (ВНД). Він включає в себе ту частину ВНП, що використовується на нагромадження та споживання, і чисті трансферти з-за кордону.

Чисті трансферти являють собою різницю між переказами робітників-мігрантів, які є резидентами, з даної країни і в неї. Якщо робітники-мігранти є резидентами тієї країни, в якій вони працюють, то їх грошові перекази на батьківщину вважаються трансфертами. Якщо ж робітники-мігранти є резидентами своєї країни, то їхні перекази вважаються факторними платежами.