Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві

1. Сутність і основи організації оборотних коштів

2. Визначення потреби в оборотних коштах

3. Джерела формування оборотних коштів

4. Визначення наявності й ефективності використання оборотних коштів

5. Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства.

1.Оборотні кошти- це грошові ресурси, які вкладе­но в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції; це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Оборотний капі­тал -це кошти, що їх вкладено в оборотні активи підприємства і які використовуються або призначаються для використання у ви­робництві т.т. оборотні кош­ти та оборотний капітал ідентичні поняття.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробничій, торгово-посередницькій, сфері послуг (у тім числі фінансових).

У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) аван­сується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Довиробничих фондів належать: сировина, основні й допо­міжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавер­шене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, ви­трати майбутніх періодів.

Фонди обігу - це залишки готової продукції на складі під­приємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, за­лишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.

Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Склад оборотних коштів - це сукупність окремих елемен­тів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборо­тних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів - це сировина, основні матеріали, незавершене виро­бництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є статті оборотних коштів, що характерні лише для них. Напри­клад, у металургійній промисловості в оборотних коштах ураховується змінне обладнання, а в добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витратина гірничопідготовчі роботи.

Структура оборотних коштів - це питомавага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона за­лежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (ви­конаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків. Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галу­зях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисло­вості, як уже було сказано, значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підго­товчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштуван­ня шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома ва­га оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною три­валістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічні процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває в дорозі до споживача.

Організація оборотних коштів справляє значний вплив на результативність і ефективність роботи підприємства, його фінансову стійкість. Для глибшого розкриття основ організації оборотних коштів доцільно їх у певний спосіб класифікувати.

Оборотні кошти підприємств можна класифікувати за трьома ознаками:

1) залежно від участі їх у кругообороті коштів;

2) за методами планування, принципами організації та регу­лювання;

3) за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та обо­ротні кошти, авансовані у фонди обігу. Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообороті коштів двох самостійних сфер - сфери виробницт­ва і сфери обігу. Зростання питомої ваги оборотних коштів, роз­міщених у сфері виробництва, свідчить про ефективніше викори­стання оборотного капіталу.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й не­нормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліп­ших результатів за найменших витрат. Установлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпе­чення безперервної діяльності підприємства за умови оптималь­них виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва,

залишків готової продукції. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах під­приємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винят­ком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

· власні та прирівняні до них;

· залучені;

· інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскіль­ки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів передбачає:

· по-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпоряджання та управління оборотними коштами, тобто оператив­ної самостійності у використанні оборотних коштів;

· по-друге, визначення планової потреби в оборотних коштах за окремими елементами й підрозділами та їхнього розміщення, тобто розрахунок оптимальної кількості оборотних коштів, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання пла­нових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів);

· по-третє, коригування розрахункових і чинних нормативів з урахуванням тих вимог господарювання, що змінюються: обся­гів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків;

· по-четверте, оптимізацію структури джерел формування оборотних коштів, що означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що за­безпечують нормальний фінансовий стан підприємства;

· по-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів, тобто постійний аналіз ефективності кругообороту коштів, що використовуються, для прискорення їх­нього обороту.

2.Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування. Нормування оборотних коштів передбачає врахування багатьох факторів, які впливають на господарську ді­яльність підприємств. На підприємствах виробничої сфери до них належать:

умови постачання підприємств товарно-матеріальними цінностями: кількість постачальників, строки поставки, розмір тран­зитних партій, кількість найменувань матеріальних цінностей, форми розрахунків за матеріальні цінності;

організація процесу виробництва: тривалість виробничого циклу, характер розподілу витрат протягом виробничого циклу, номенклатура випущеної продукції;

умови реалізації продукції: кількість споживачів готової продукції, їх місцезнаходження, призначення продукції, умови її транспортування, форми розрахунків за відвантажену продукцію.

У разі відповідності складу, структури й наявності оборотних коштів запланованому обсягу виробництва та реалізації підпри­ємство отримуватиме прибуток з мінімальними витратами.

У разі заниження розміру оборотних коштів можливі перебої в постачанні й виробничому процесі, зменшення обсягу вироб­ництва та прибутку, виникнення прострочених платежів і забор­гованості, інші негативні явища в господарській діяльності.

Надлишок оборотних коштів призводить до накопичування надмірних запасів сировини, матеріалів; послаблення режиму еко­номії; створення умов для використання оборотних коштів не за

призначенням.

Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період-рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається про­веденням таких робіт:

1) Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів - це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях. Норми у днях щодо виробничих запасів розраховуються за окремими видами матері­альних цінностей. У разі великої номенклатури таких цінностей розрахунок здійснюється в тій частині, яка становить (вартісне) не менше 70-80% загальних витрат за статтею в цілому.

2) Норма одноденного витрачання коштів визначається із ко­шторису витрат на виробництво. Одноденне витрачання на підприємствах несезонних галузей промисловості рекомендується розраховувати на підставі даних четвертого кварталу планового року, що, як правило, має найбільший обсяг виробництва. У сезонних галузях промисловості одноденне витрачання визначаєть­ся на підставі кварталу з найменшим обсягом виробництва. Визначаючи одноденні витрати для обчислення обсягів неза­вершеного виробництва, виходять із суми витрат на виробництво валової чи товарної продукції. Щодо готової продукції для роз­рахунку беруть її виробничу собівартість.

3) Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних ви­трат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.

4) Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуван­ням нормативів за окремими статтями.

5) Кінцевий етап нормування - визначення норм та нормати­вів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів під­приємств, де використовуються матеріальні цінності та виготов­ляється продукція.

На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку передбачає розробку обґрунтова­них норм і нормативів на кожному підприємстві з урахуванням багатьох факторів, які пов'язані з особливостямипостачання, ви­робництва та реалізації продукції. Цей метод дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і су­купного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і до­поміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незаверше­ному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у ви­тратах майбутніх періодів; у готовій продукції.

Виробничі запаси створюються на підприємстві для забезпе­чення безперервного процесу виробництва і реалізації продукції. У складі виробничих запасів найбільшу питому вагу маютьсиро­вина, матеріали й покупні напівфабрикати.

Норматив оборотних коштів щодо цих запасів рекомендується визначати за формулою:

Н = Ов х N ,

де Н - норматив оборотних коштів для сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів, тис. грн;

Ов - одноденні витрати сировини, матеріалів, напівфабрика­тів, тис. грн;

N - норма оборотних коштів, днів.

Одноденне витрачання сировини, матеріалів і покупних на­півфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробницт­во IV кварталу планового року, без урахування поворотних від­ходів діленням їх суми на 90.

Норма оборотних коштів (у днях) включає такі елементи: транспортний запас; підготовчий запас; технологічний запас; по­точний (складський) запас; гарантійний (страховий) запас.

Норматив оборотних коштів для допоміжних матеріалів розраховується множенням норми на величину одноденногоїхвитрачання за кошторисом витрат на виробництво. Норми за ви­дами і групами допоміжних матеріалів розраховуються в такому самому порядку, як і для основних матеріалів.

Норматив оборотних коштів на паливо встановлюється для всіх видів палива (крім газу), що використовується як для техно­логічних цілей, так і для господарських потреб виробництва. Ве­личина нормативу оборотних коштів на цю статтю визначається за методом, аналогічним методу розрахунку нормативу оборот­них коштів на основні матеріали. Розраховуючи одноденне витрачання за статтею «Паливо», із кошторису витрат на виробництво необхідно виключити вартість газового палива і додати витрати палива в непромислових госпо­дарствах, якщо ці витрати не були враховані в кошторисі витрат на основне виробництво.

Норматив оборотних коштів для тари визначається мно­женням норми, вираженої в гривнях (на 1000 грн товарної проду­кції), на обсяг товарної продукції в оптових цінах підприємства в плановому році.

Норматив на запасні частини для ремонтів машин, устат­кування і транспортних засобів визначається з урахуванням їх­ньої вартості за початковою оцінкою і норми оборотних коштів.

Норма оборотних коштів визначається вгривнях на 1000 грнвартості устаткування і транспортних засобів. Норматив оборотних коштів на запасні частини в плановому році визначається множенням середньорічної вартості виробни­чого, силового обладнання і транспортних засобів, передбачених планом, на норму оборотних коштів на запасні частини.

Норматив для малоцінних та швидкозношуваних предме­тів залежить від складу цієї статті: малоцінний і швидкозношу­ваний господарський інвентар; спеціальний одяг і спеціальне взуття; спеціальний інструмент і спеціальні пристосування; змін­не обладнання; виробнича тара. Малоцінні та швидкозношувані предмети служать, як правило, менше одного року. Потреба в оборотних коштах розраховується для створення запасів на складі та в експлуатації. У зв'язку з тим, що вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, які перебувають в експлуатації, відображається в обліку за мінусом зносу, то, ви­значаючи норматив, беруть у рахунок 50% їхньої повної вартос­ті. Решта вартості списується на собівартість продукції під час передавання зі складу в експлуатацію. Для визначення нормативу оборотних коштів на складі малоцінні та швидкозношувані пре­дмети враховуються за їхньою повною вартістю.

Для визначення потреби в оборотних коштах еконо­мічним методом норматив на поточний рік ді­лять на дві частини. До першої частини відносять нормативи оборотних коштів за статтями, розмір яких прямо залежить від обсягу витрат на виробництво: сировина, основні матеріали, по­купні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене виробництво та готова продукція (виробничий норматив). До другої частини включають ті статті нормованих оборотних кош­тів, розмір яких прямо не залежить від зміни витрат на виробниц­тво: запасні частини для ремонтів устаткування, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів (неви­робничий норматив). Для визначення нормативу оборотних коштів на плановий рік виробничий норматив збільшується відповідно до темпів зрос­тання виробничої програми в плановому періоді. Невиробничий норматив оборотних коштів збільшується на 50% від зростання виробничої програми. Отримана загальна сума нормативу зменшується на суму кош­тів, що вивільняються в результаті планового (прогнозованого) прискорення оборотності оборотних коштів.На відміну від методу прямого розрахунку, який є досить тру­домістким, економічний метод не потребує виконання складних розрахунків.

Метод прямого розрахунку застосовується на нових підприєм­ствах, а також тоді, коли необхідно проаналізувати стан оборот­них коштів для виявлення або непотрібних, надлишкових, нелік­відних виробничих запасів, або резервів скорочення тривалості виробничого циклу, або причин накопичення готової продукції на складах. Економічний метод розрахунку нормативу оборотних коштів застосовується на діючих підприємствах. Економічний метод доцільно також використовувати на рівні галузевих мініс­терств, відомств, виробничих об'єднань у процесі перспективно­го планування чи прогнозування.

3.Власний оборотний капітал відіграє важливу роль в організації кругообороту грошових фондів, забезпечує майнову й оперативну самостійність, фінансову стійкість підприємства. Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їхніх організацій­но-правових форм формують власні оборотні кошти за рахунок па­йових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходжень від емісії цінних паперів. Ці ко­шти включаються в статутний фонд новоствореного підприємства.

На діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є чистий прибуток підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також сталі пасиви.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних обо­ротних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нор­мативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливо­го обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

Розмір оборотних коштів підприємства не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною об­сягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збу­ту. Крім того, на підприємствах може мати місце несвоєчасне надходження коштів за відвантажену продукцію, нагромадження на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасне і неповне виконання договірних зобов'язань постачальниками, що спричиняє потребу в додаткових коштах. Покрити цю потребу власними джерелами стає практично не­можливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення його фінансової нестабільності.

Як правило, підприємство залучає фінансові ресурси у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційно­го кредиту, кредиторської заборгованості. Призначення банківських кредитів - фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезон­ними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням вироб­ничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які нада­ються підприємствам у позичку під певний відсоток на термін до од­ного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Його виписує боржник і передає кредиторові. Сам факт ви­дачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гро­ші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як за­сіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відкладання платежів. Якщо постачальник погоджується на це, то від споживача замість грошей за поставле­ну продукцію він одержує вексель чи інше боргове зобов'язання.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залу­чених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгова­ності постачальникам свідчить про участь у господарському обо­роті підприємства коштів інших суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, кредиторська заборгованість - це короткост­рокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунка­ми з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог; за векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостро­ковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, за­боргованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставка­ми. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторсь­ка заборгованість, що утворюється внаслідок порушення покуп­цями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обороті неоплачені товарно-мате­ріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел фор­мування його поточних фінансових ресурсів. У разі кредиторської заборгованості постачальникам залучен­ня коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають в гро­шовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської за­боргованості залежать від конкретних умов організації та вико­ристання оборотних коштів, особливо від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Дебіторська заборгованість, утворена в межах угоди сторін щодо строку оплати, є нормальним явищем, прострочена дебі­торська заборгованість знижує платоспроможність підприємств.

Від джерел формування оборотних коштів значною мірою за­лежить швидкість їхнього обороту й ефективність їх використаня. Раціональне формування джерел оборотних коштів (власних і залучених) справляє значний позитивний вплив на процес вироб­ництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

4.Для характеристики ефективності використання обо­ротних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обороту, тобто період, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот, проходячи всі стадії кругообороту на підприємстві (об­числюється в днях):

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №1 - открытая онлайн библиотека ,

де О -термін обороту оборотних коштів, днів;

С - середня вартість оборотних коштів, грн;

Т - тривалість періоду, за який обчислюється оборотність, днів;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.

Середню вартість оборотних коштів можна розрахувати як се­редню арифметичну або середню хронологічну, використовуючи дані того періоду (рік, півріччя, квартал тощо), щодо якого ви­значається оборотність. Звичайно вона дорівнюватиме сумі обо­ротних коштів на початок і кінець періоду, поділений на 2.

Тривалість обороту коштів - це показник, здатний одночасно відображати результати процесу матеріального відтворення - обсяг реалізації виробленої продукції і наданих послуг за певний період - і ефективність використання в цьому процесі матері­альних засобів і коштів. Оборот оборотних коштів обчислюється за планом і фактично.

З метою проведення поглибленого аналізу використання влас­них оборотних коштів показники оборотності можуть розрахову­ватись як у цілому щодо всіх оборотних коштів, так і щодо їхніх окремих елементів.

Термін обороту виробничих запасів відображає час перетво­рення товарно-матеріальних цінностей на готову продукцію:

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №2 - открытая онлайн библиотека ,

деОв.з - термін обороту виробничих запасів, днів;

Св.з - середня вартість виробничих запасів, грн;

Рс - обсяг реалізованої продукції за собівартістю, грн.

Тривалість обороту дебіторської заборгованості відображає середній термін отримання платежу:

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №3 - открытая онлайн библиотека ,

де Од.з - термін обороту дебіторської заборгованості, днів;

Дз - дебіторська заборгованість, грн;

Р - обсяг реалізованої продукції, грн.

Тривалість обороту кредиторської заборгованості відображає час, за який можна перекрити кредиторську заборгованість:

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №4 - открытая онлайн библиотека ,

де Ок.з - термін обороту кредиторської заборгованості, днів;

Кз - кредиторська заборгованість, грн.

Тривалість обороту грошових коштів підприємства відобра­жає час їхнього функціонування, починаючи з авансування в пре­дмети праці і завершуючи отриманням виручки від реалізації продукції. При цьому враховуються терміни обороту виробничих запасів, дебіторської і кредиторської заборгованості:

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №5 - открытая онлайн библиотека ,

де Ог.к - термін обороту грошових коштів, днів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт оборотності (Ко), що визна­чається за формулою:

Тема 6 Оборотні кошти та їх організація на підприємстві - №6 - открытая онлайн библиотека

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних ко­штів за період, що аналізується. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Поліпшення використання оборотних коштів підпри­ємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

· скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі еконо­мічні зв'язки з постачальниками;

· прискорення оборотності оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних товарно-матеріальних цінностей;

· скорочення терміну оборотності дебіторської заборгованості;

· збільшення терміну оборотності кредиторської заборгованості.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів - це пряме скоро­чення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів - це різниця між по­требою в оборотних коштах підприємства, розрахованою на підставі планової чи фактичної оборотності звітного року і сумою оборотних коштів, з якою виконано виробничу програму наступного за звітним року. Інакше кажучи, відносне вивільнення оборотних коштів вини­кає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з такою самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростан­ням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів. Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації захо­дів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

5. Функціонування оборотних коштів розпочинається з мо­менту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах тієї самої галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяль­ності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробниц­тва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних то­варно-матеріальних цінностей і реалізації продукції.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реаліза­ції продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а от­же, і ризику використання

Практика господарювання підтверджує, що найліквіднішими є кошти в касі, на поточних і валютних рахунках в установах бан­ку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вва­жається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість по­купців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквід­ною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської забор­гованості за відвантажену продукцію.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбу­тніх періодів; у виробничих запасах, у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборот­них коштів є найвіддаленішою від моменту реалізації і більше залежить від змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів то­що. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає рівень ризику вкладання оборотних коштів.

Ліквідність оборотних активів у цілому і кожної їхньої групи окремо визначається як відношення відповідної частки оборот­них активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

· коефіцієнт швидкої ліквідності (проміжний коефіцієнт покриття балансу) - Кш.л,;

· коефіцієнт покриття балансу (поточної ліквідності Кп);

· коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л).

Перший показник відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку визначається як відно­шення грошових коштів, короткострокових цінних паперів, кош­тів у розрахунках та інших активів до суми короткострокових зобов'язань (IV розділ пасиву балансу). Вказаний показник характеризує платоспроможність підпри­ємства. Його прийнятне значення має бути більшим за одиницю.

Коефіцієнт покриття (Кп) - це найбільш узагальнюючий по­казник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх по­точних активів підприємства (підсумок II розділу активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумок IV розділу па­сиву балансу). Цей коефіцієнт характеризує платоспроможні можливості під­приємства, достатність оборотних коштів для погашення його бор­гів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0-2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів при­падає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за одиницю, структура балансу визнається незадовільною, а підприємство - неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л) визначаєтьсяяквідношення суми коштів та короткострокових фінансових вкла­день підприємства до короткостроко­вих зобов'язань. Показник характеризує негайну готовність підприємства пога­сити певну частину короткострокових зобов'язань. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25-0,35. За значення меншого, ніж 0,2, підприємство вважається неплатоспроможним.

Фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в ак­тиви, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язан­нями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна ор­ганізація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи для зниження можливого ризику та отримання найвищого прибутку. Організація оборотного капіталу полягає у знаходженні компромісу між ризиком втрати ліквідно­сті та ефективністю роботи. Головною метою діяльності підпри­ємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.