Група Африканського банку розвитку

Серед африканських фінансових організацій найбільший інтерес являє собою група Африканського банку розвитку (далі -АФЕР). Вона включає Африканський банк розвитку (АБР), Африканський фонд розвитку (АФР), Довірчий фонд Нігерії (ДФН)1.

Ці три інститути є самостійними юридичними особами. Два, що входять до групи Фонду, були створені згідно з положенням Угоди про створення Африканського банку розвитку (1964 p.).

Основні цілі АФЕР:

* сприяння економічному розвитку і соціальному прогресу регіональних держав-членів;

* фінансування інвестиційних програм і проектів;

* мобілізація ресурсів шляхом організації сумісного фінансування, здійснюваного банком спільно з дво- і багатосторонніми інститутами розвитку;

* сприяння веденню міжнародного діалогу і зростанню взаєморозуміння з питань розвитку, що стосуються Африки;

* заохочення державних і приватних інвестицій;

* надання необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.

Основні напрями діяльності:

* підготовка і проведення макроекономічних реформ;

* раціональне використання природних ресурсів і охорона навколишнього середовища;

* участь жінок у процесах розвитку;

* сприяння розвитку приватного сектору;

* скорочення рівня заборгованості та бідності;

* економічна інтеграція і багатонаціональні проекти;

* сприяння торгівлі.

Інші африканські кредитно-фінансові інститути: Східноафриканський банк розвитку (САБР), Банк розвитку держав Центральної Африки (БДЕАС), Західноафриканський банк розвитку (ЗОАД).

Африканський банк розвитку (АфБР) почав операції 1 липня 1966р., хоча Угоду про його заснування було підписано міністрами фінансів 23 незалежних африканських країн-співзасновників ще у 1963 р. До 1983 р. банк існував виключно як панафриканська організація. Це відрізняло його від аналогічних інституцій інших регіонів, що розвиваються. У 1978 р. на сесії ради керуючих АфБР було прийнято рішення про залучення до банку неафриканських країн з метою збільшення статутного капіталу, але за умови, що їм належатиме не більше як 1/3 загальної суми статутного капіталу, керівництво залишатиметься в руках регіональних членів, а кредити надаватимуться тільки країнам африканського континенту. Ці умови ставилися з метою збереження африканського характеру банку.

Членами АфБР є 50 незалежних африканських держав і 25 нерегіональних членів. Ресурси АфБР складаються із внесків країн-членів та позичених коштів.

Статутний капітал банку визначений у розрахункових одиницях банку (РОБ), які за курсом еквівалентні СДР. Це дає змогу не перераховувати вартість акцій після чергової зміни курсу долара. Кредити надаються за бажанням боржників у вільно конвертованій або в національній валюті. Вони використовуються на оплату інвалютної вартості проекту та звичайно покривають від 40 до 80% його загальної вартості. Інша частина фінансується урядом, приватними або міжнародними організаціями. АфБР може надавати кредити як урядовим організаціям, так і приватним фірмам країн-членів. При цьому банк не потребує попередніх гарантій уряду країни-позичальника.

Строки погашення та рівень процента залежать від рентабельності проекту, його важливості для розвитку африканської економіки та ін. Строки надання кредитів - від 5 до 25 років, у тому числі пільговий період становить від 1 до 6 років. Банк використовує два рівні процентних ставок. Один, вищий - за кредитами, що надаються для промислових об'єктів та інших підприємств зі швидкою окупністю. Процентна ставка у цьому разі збігається з ринковою. Інша, нижча, стягується за кредитами на здійснення проектів розвитку сільськогосподарського виробництва, зв'язку, електроенергетики та ін. Крім процентів, банк утримує комісійні: установлену комісію в розмірі 1% річних та комісію 0,75% річних з невикористаної частини позики.

Головна проблема банку нестача фінансових ресурсів. З метою їх поповнення у 1972р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР). Незважаючи на те, що частка капіталу АфБР у фонді становить лише 2,8%, йому належить 50% голосів. Голоси між іншими членами розподіляються пропорційно їх частці у капіталі Фонду.

Азіатський банк розвитку

Азіатський банк розвитку (далі - АЗБР) був створений в 1963 р. під егідою Економічної комісії для Азії і Далекого Сходу, пізніше перейменованою в Економічну і соціальну комісію для Азії і Тихого океану (ЕСЬКАТО). Угода про створення банку була підписана в 1965 р. і набула чинності в 1966р. Банк приступив до здійснення операцій в 1966р .

Основні цілі діяльності АЗБР: сприяння економічному зростанню і співпраці в регіоні Азії і Далекого Сходу;

- зниження рівня бідності;

- поліпшення положення жінок;

- розвиток трудових ресурсів, включаючи планування у галузі народонаселення;

- забезпечення раціонального природокористування.

Функції даного банку полягають у:

- наданні позичок і вкладенні власних засобів з метою досягнення економічного та соціального прогресу держав-членів, що розвиваються;

- наданні технічної допомоги і послуг експертів у підготовці та здійсненні програм та проектів розвитку;

- стимулюванні державних і приватних інвестицій з метою розвитку;

- наданні допомоги в координації планів і цілей розвитку. На сьогодні налічується 56 країн-членів АЗБР, серед них 40 регіональних і 16 нерегіональних держав.

Організаційна структура Азіатського банку розвитку:

1. Президент.

2. Рада директорів .

3. Рада керівників .

Фінансові ресурси складаються із звичайних капітальних ресурсів, що включають підписний капітал, резервний капітал і засоби, отримані шляхом запозичень на ринках капіталу, а також спеціальних фондів (що фінансуються в основному за рахунок внесків держав-членів), створених з метою пільгового кредитування і надання технічної допомоги.

Що стосується діяльності, то операції банку розповсюджуються на весь спектр економічного розвитку. Основна увага приділяється сільському господарству, енергетиці, розвитку ринку капіталу, транспорту і комунікаціям, а також соціальній інфраструктурі. АЗБР здійснює також сумісне фінансування з офіційними, комерційними і експортно-імпортними організаціями та проводить вкладення власних засобів.

АРАБСЬКИЙ БАНК ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ АФРИКИ (АБЕРА)

- міждержавна інвестиційна інституція, орган кредитної співпраці країн - членів Ліги арабських держав (ЛАД) із країнами Організації африканської єдності (ОАЄ). Рішення про заснування банку прийняте в Алжирі у листопаді 1973 р. Операції розпочаті з 1975 р. АБЕРА також керує діяльністю двох арабських фондів - спеціальної та технічної допомоги, які разом із ним становлять групу банку. Членами АБЕРА є 7 країн: Алжир, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Ірак, Лівія, Кувейт і Катар. Основна мета діяльності банку - фінансування арабських капіталовкладень в африканські країни для їх збалансованого економічного розвитку. Найвищий орган банку - рада керуючих, у якій представлені всі пайовики згідно з їх участю в капіталі. Виконавчі функції здійснює рада директорів, яка ухвалює рішення про надання кредитів та їх умови. Штаб-квартиpa банку розташована у Хартумі (Судан). Банк надає кредити на 1-15 років під 1-6 % річних.

Міжамериканський банк розвитку (Inter-American Development Bank) став першим і найбільш лояльним до "багатої Півночі" регіональним банком розвитку.

Проект угоди про створення цієї найстарішої і найпотужнішої регіональної фінансової установи розроблявся за активної участі Сполучених Штатів спеціальною комісією Міжамериканської соціально-економічної ради Організації американських держав. Узгодження всіх положень проекту було завершено 8 квітня 1959 p., а вже 1 жовтня 1960 р. після ратифікації угоди всіма її учасниками МаБР розпочав свої операції.

На момент початку діяльності першого регіонального банку розвитку його членами були 19 латиноамериканських країн і Сполучені Штати (які з моменту заснування Банку мали право на членство в ньому відповідно до Закону про Міжамериканський банк розвитку). З часом кількість членів МаБР збільшувалася за рахунок приєднання до нього як латиноамериканських держав і країн Карибського басейну, так і країн інших континентів - Японії, Канади та найбагатших держав Європи*, що не претендували на отримання кредитів МаБР. Нині кількість членів Банку сягла 46, в тому числі 20 країн-донорів (США, Японія, Канада, 16 європейських країн* та Ізраїль) і 26 країн - претендентів на позики: Аргентина, Багами, Барбадос, Беліз, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гватемала, Гвіана, Гондурас, Домініканська Республіка, Еквадор, Колумбія, Коста-Рика, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Суринам, Тринідад і Тоба-го, Уругвай, Чилі та Ямайка.

Мета МаБР, задекларована в угоді про його створення, - боротьба зі злиднями та сприяння екологічно безпечному сталому економічному зростанню країн Латинської Америки та Карибського басейну (як кожної окремо, так і регіону в цілому). Відповідно до цієї мети пріоритетними напрямами діяльності Банку вже понад 40 років залишаються:

- програмна допомога розбудові в країнах регіону конкурентного середовища, яке б стимулювало й адаптувало розвиток національних економік до умов інтернаціоналізації виробництва;

- модернізація державних інституцій шляхом підвищення ефективності й прозорості їхньої діяльності;

- фінансування соціальних програм боротьби зі злиднями;

- сприяння регіональній інтеграції (включно з розвитком внутрішніх ринків товарів і послуг).

За роки функціонування МаБР у його межах було створено низку спеціалізованих структур, у тому числі Міжамериканську інвестиційну корпорацію, Багатосторонній інвестиційний фонд, Фонд спеціальних операцій та кілька фондів, засновниками яких стали окремі країни-донори чи міжнародні організації.

Фінансову основу діяльності Банку становлять його статутний капітал, резерви, цільові внески країн-донорів і запозичення самого МаБР на світових ринках капіталу - загалом близько 200 млрд дол. Авуари Фонду спеціальних операцій нині перевищують 10 млрд дол. США.

Власний капітал МаБР, що безперервно зростав упродовж усього періоду існування Банку (досягши 101 млрд дол. у 2002 p.), складається із двох частин: сплаченої (4,3 %) і несплаченої (95,7 %); остання, як і в МБРР, вважається "гарантійною" (callable) і підлягає сплаті лише "за запитанням", тобто в разі нездатності Банку виконати свої зобов'язання перед власними позикодавцями. Саме наявність останньої частини (і, головним чином, висока частка в ній зобов'язань США і країн "великої сімки") дає Банкові змогу робити багатомільярдні запозичення на світових ринках капіталу на найвигідніших умовах.

Кількість належних кожній країні акцій і, відповідно, сума внеску до статутного капіталу є визначальними для розподілу голосів між країнами - членами Банку у вищих керівних органах МаБР. Згідно зі встановленим у Банку порядком представник кожної країни в Раді управляючих має 135 голосів плюс 1 голос за кожні 10 тис. дол. внеску до МаБР. Сполучені Штати, наприклад, володіють найбільшою кількістю голосів - 30,5 % (спочатку - 34 %); Аргентина має 12,7 % голосів, Бразилія - 12,07 %, Мексика - 7,76 %, Венесуела - 6,47 %, Японія - 5 %, Канада - 4 %, а всі європейські країни разом - 15 % (спочатку - 11 %). Усього частка країн Латинської Америки та Карибського басейну становить близько 50 % статутного капіталу МаБР, що забезпечує їм половину голосів у Раді управляючих Банку.

Рада управляючих за Статутом зосереджує у своїх руках всю повноту влади в Банку. Цей орган уповноважений вирішувати всі стратегічні питання організації й діяльності МаБР. До її складу входить 46 (за кількістю країн - членів МаБР) урядовців високого рангу - по одному від кожної країни. Збирається Рада 1 раз на рік. За свою роботу в Раді управляючі не отримують зарплатні, але саме вони визначають її розмір для інших посадових осіб Банку, в тому числі для виконавчих директорів і Президента Банку (нині - Енріке Іглесіас), на яких покладається оперативне управління Банком.

Штаб-квартира МаБР розташована у Вашингтоні, а його представництва відкриті в кожній латиноамериканській країні, що є членом Банку, а також у Парижі та Токіо.

Частка власних ресурсів у кредитах, що надаються Банком, є досить невисокою - зазвичай вона не досягає і 20 %. Основну ж частину кредитів становлять кошти, залучені самим Банком з ринків капіталу Європи, Азії та Америки в результаті розміщення на них власних облігацій.

Облігації МаБР, так само як і цінні папери МБРР, мають найвищий рейтинг - ААА. Обсяг щорічних запозичень МаБР за останні роки коливається від 6 до 10 млрд дол. - керівництво Банку стежить за тим, щоб загальна величина запозичених коштів не перевищувала 80 % власного капіталу. Головними покупцями облігацій МаБР є центральні банки, пенсійні, трастові та інвестиційні фонди, а також комерційні банки промислово розвинутих країн. Досить цікавим є той факт, що МаБР залучає кошти не тільки з традиційних ринків капіталу, але Й з таких країн, як Австралія, Канада, Польща та Тайвань.

Ще одним джерелом формування кредитів, що надаються країнам Західної півкулі під егідою Банку, є кошти, які надходять у формі доброчинних внесків країн-донорів до трастових фондів МаБР. Зокрема, в межах МаБР функціонує Фонд спеціальних операцій, капітал якого перевищує 10 млрд дол. Крім того, вже майже 40 років МаБР управляє фінансованим урядом США і заснованим при організації "Союз задля прогресу" Трастовим фондом соціального прогресу (активи - 525 млн дол.), Венесуельським трастовим фондом з активами близько 500 млн дол. (створений у 1975 р.) та ще більш ніж десятком інших трастових фондів, довірених йому для управління як членами, так і нечленами Банку. Найбільшу активність у фінансуванні спеціальних фондів виявляють США, Велика Британія, Канада, Німеччина, Норвегія, Швеція, Швейцарія та Ватикан.

МаБР створив також і самостійні спеціалізовані структури, до яких належать Міжамериканська інвестиційна корпорація та Багатосторонній інвестиційний фонд.

Міжамериканська інвестиційна корпорація (lnter-American Investment Corporation) являє собою автономну філію, метою якої є сприяння розвиткові малого та середнього бізнесу шляхом надання власникам підприємств кредитів через національних фінансових посередників, а також гарантій для залучення приватних інвестицій з ринків капіталу. Корпорація залучає й інших кредиторів шляхом утворення кредитних синдикатів, організації спільного кредитування проектів тощо.

Членами МІК є 37 країн, які одночасно є і членами МаБР. Вона має у своєму розпорядженні 700 млн дол., використання яких, за розрахунками, може забезпечити додатковий приплив капіталу до країн регіону в розмірі 3 млрд дол. Упродовж одного року МІК може оперувати 300 млн дол., витрачаючи їх на фінансування не більш ніж 45 операцій.

Адміністрований Банком Багатосторонній інвестиційний фонд (Multilateral Investment Fund) є головним джерелом фантів, шо надаються для стимулювання розвитку приватного сектора в країнах Латинської Америки та Карибського басейну. Кошти БІФ використовуються також для фінансової підтримки пілот-них проектів у сфері інституцій ного та правового реформування, а також для стимулювання розвитку малого бізнесу. Нині до його скарбниці від 26 донорів уже надійшло 1,3 млрд дол., з яких щорічно витрачається до 100 млн для фінансування не більш ніж 100 проектів.

Кредити МаБР поділяються на дві групи залежно від джерела їхнього формування і ще на дві групи - залежно від умов їхнього обслуговування та/або повернення. За першою ознакою кредити поділяються на "А loans" - сформовані зі статутного капіталу МаБР і "В loans" - утворені з коштів, залучених завдяки розміщенню облігацій банку на світових ринках капіталу.

За другою ознакою до першої групи відносять звичайні (їх ще називають "жорсткими") кредити, що видаються із загальних фондів на ринкових умовах. Такі кредити призначаються для фінансової підтримки проектів, які мають окупитися у стислі терміни. Вони надаються на строк від 15 до 30 років, а ставка обслуговування залежить від валюти: за кредити у вільно конвертованій валюті плата встановлюється на базі ставки LI BOR, до якої додається незначна маржа для покриття видатків самого Банку;

кредити в національній валюті країни-позичальника обходяться майже вдвоє дешевше. "Жорсткі" кредити мають бути повернені в тій самій валюті, в якій вони були отримані.

На відміну від "жорстких" кредити другої групи, що налаються банком через трастові фонди (головним чином через Фонд спеціальних операцій), є, як правило, пільговими. Вони надаються або менш розвинутим країнам, які не здатні обслуговувати позики на ринкових умовах, або для фінансування соціально вагомих проектів, реалізація яких не обіцяє швидкого повернення коштів. "Пільговість" таких кредитів полягає в довшому терміні користування (до 40 років) та значно нижчій ставці обслуговування (від 1 до 4 % річних залежно від економічного стану країни-позичальниці та особливостей фінансованого проекту), а також у наданні дозволу на повернення отриманих у вільно конвертованій валюті позик національною валютою.

За Статутом Банк може надавати кредити як державним установам (національним, регіональним і муніципальним органам влади), так і недержавним організаціям - але під гарантії уряду. Зазвичай кредити виділяються під спеціальні інфраструктури і проекти, однак кошти можуть спрямовуватися національним чи субрегіональним банкам розвитку* та іншим національним установам країн - членів МаБР для кредитування проектів, незначні масштаби яких не дають змоги отримувати кошти безпосередньо від Банку.

Починаючи з середини 90-х років минулого століття МаБР почав надавати до 5 % своїх кредитів приватному секторові**, не вимагаючи під них державних гарантій. У 2001 р. цю частку було подвоєно.

Найбільша частина кредитів Банку спрямовується на фінансову підтримку розбудови інфраструктури транспорту та енергетики (остання поглинає до чверті кредитів); приблизно стільки ж коштів вкладається в розвиток сільського господарства латиноамериканських країн. Останнім часом більше коштів стало спрямовуватися на охорону довкілля, охорону здоров'я та боротьбу зі злиднями і соціальною нерівністю: у 2002 р., наприклад, 50,5 % виділених Банком коштів було призначено саме для фінансування регіональних програм боротьби із соціальною нерівністю та злиднями. На початок XXI ст. пріоритетним напрямом діяльності

Банку визначено усунення негативних для країн регіону наслідків циклічного спаду в США, Західній Європі та Японії.

У територіальному аспекті найбільше кредитів МаБР припадає на "велику трійку" - Аргентину, Бразилію та Мексику.

Загалом, згідно з даними експертів МаБР, за чотири десятиріччя свого існування Банк перетворився на головний каталізатор мобілізації ресурсів до країн Латинської Америки та Карибського басейну, забезпечивши надходження до регіону 263 млрд дол. Обсяг щорічно надаваних самим Банком кредитів зріс із 294 млн дол. у 1961 р. до 10,1 млрд дол. у 1998 р. Хоча в подальшому обсяги кредитів МаБР зменшилися - до 5,3 млрд дол. у 2000 р. і 7,8 млрд дол. у 2001 р. - все ж, за твердженням представників Банку, в останні вісім років минулого сторіччя їх організація не мала собі рівних серед усіх багатонаціональних банків розвитку за величиною кредитів, наданих країнам Латинської Америки та Карибського басейну.

Фонд є міжурядовим фінансовим інститутом розвитку, що займаються соціально-економічної підтримкою країн, що розвиваються, які не відносяться до країн-учасниць ОПЕК.

Ідея створення Фонду міжнародного розвитку ОПЕК (OFID) виникла на Міжнародному Саміті Монархов і Глав держав-членів Організації країн - експортерів нафти (OPEC), який відбувся в 1975 році. Результатом такої зустрічі на вищому рівні стала декларація, в якій містився заклик до країн-учасниць Саміту зміцнювати взаємовигідне співробітництво.

Фонд міжнародного розвитку ОПЕК (OFID) приділяє особливе значення розвитку співробітництва в напрямку Південь-Південь, і в першу чергу займається наданням допомоги найбіднішим країнам, з низьким рівнем доходів і розвитку економіки. Допомога таким країнам надається в рамках розроблених проектів та прийнятих програм, за допомогою кредитування, дотацій на підтримку платіжного балансу, а також надання грантів на розвиток торгівлі, технологій та ведення дослідницької діяльності.

Штаб-квартира Фонду міжнародного розвитку ОПЕК (Фонд ОПЕК) розташовується у Відні (Австрія) з 1976-го року, в колишньому палаці австрійського герцога Франца Карла Вільгельма (побудованого між 1864-68 роками).

Початок діяльності Фонду ОПЕК (OFID) припало на 1976-ий рік. У перший рік своєї діяльності Фонд міжнародного розвитку розташовував ресурсами в розмірі 800 млн. Дол. А через рік кошти, що направляються в цей фонд країнами-учасницями ОПЕК, збільшилися вдвічі. До 1977-ому році Фонд OFID надав допомогу в продовженні своїх кредитів 58-ми країнам, що розвиваються, а також займався перенаправленням пожертвувань від своїх країн-членів та інших інститутів розвитку (в тому числі від Міжнародного Валютного Фонду МВФ і Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку IFAD). В результаті своєї успішної діяльності Фонд міжнародного розвитку ОПЕК з травня 1980 став повноправним членом Постійного Міжнародного Агенства Розвитку.

На даний момент до Фонду ОПЕК приєдналися 12 повноправних членів-держав: Алжир, Ангола, Еквадор, Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Нігерія, Катар, Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати.

Фінансування Фонду міжнародного розвитку ОПЕК відбувається за рахунок добровільних внесків країн-членів ОПЕК і накопичених резервів, а також за рахунок отримання прибутку від різних операцій організації. На кінець 2008 року розмір таких внесків склав 3435 млн. Дол., З яких 2 463 млн. Дол. - Це прямі внески в OFID.

Вищим органом управління Фонду (OFID) є Рада Міністрів, який складається з міністрів фінансів або інших уповноважених представників країн-членів. Рада займається виданням керівних документів та інструкцій щодо їх застосування, яких повинні дотримуватися Поради Керуючих. Крім того Рада Міністрів займається затвердженням витрат Фонду та розробкою програм з фінансування економік, що розвиваються. Зазвичай збори Ради Міністрів відбувається один раз на рік.

Рада керуючих у свою чергу складається з одного представника і одного заступника від кожної з країн-членів. Він відповідає за спостереження за ходом виконання вказівок Ради Міністрів національними урядами країн-учасниць OFID.

Крім того, Рада Міністрів призначає Генерального Директора, який є головним виконавчим директором Фонду міжнародного розвитку ОПЕК і його законним представником в інших міжнародних організаціях.

Видання OFID :;

- OFID Quarterly (щоквартальне видання, в якому публікуються новини діяльності Фонду);

- OFID Annual (щорічний звіт про результатх діяльності організації);

- Special Publications (різні неперіодичні видання Фонду ОПЕК).

Карибський банк розвитку

Альтернативою МАБР в американському регіоні є Карибський банк розвитку {КБР) - інвестиційна і кредитно-фінансова установа, що обслуговує Карибське співтовариство

(КАРІКОМ). Банк був створений у жовтні 1969 р. на основі угоди, підписаної в Кінгстоні (Ямайка). Членами КБР е всі країни - учасниці КАРІКОМ, а також Венесуела, Мексика, Колумбія, Велика Британія, Канада, США. Згідно зі статутом банку не менш ніж 60 % його акціонерного капіталу має належати країнам регіону1.

Мета банку - сприяння економічному розвитку країн Карибського басейну, економічному співробітництву й інтеграції між ними, стимулювання створення ринку капіталів у регіоні. Статутний капітал банку становить 350 млн дол., сплачений - 80 млн дол. Найбільшими акціонерами Банку є Ямайка, Тринідад і Тобаго, Велика Британія, Канада і США. Найвищий орган КБР - Рада керуючих, виконавчий орган - Рада директорів на чолі з президентом. Штаб-квартира знаходиться у м. Сан-Мікаель (Барбадос).

Кредити КРБ спрямовуються в основному на розвиток інфраструктури, сільського господарства, промисловості. У розподілі кредитів переважають найменш розвинені країни КАРІКОМ.

Банк надає прямі позики урядам країн-членів, державним і приватним організаціям та підприємствам, що співпрацюють з цими країнами, а також міжнародним і регіональним установам, зацікавленим у розвитку регіону.

Згідно зі своїм Статутом Банк може надавати позики без урядових гарантій, замість цього він вимагає заставу, наприклад землю. При наданні прямих кредитів КБР забезпечує позичальника вільно конвертованою валютою, щоб уникнути витрат, пов'язаних з обмінним курсом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналіз використання позик Міжнародного банку реконструкції та розвитку / за матеріалами Колегії Рахункової палати від 25 жовтня 2000 р. ; відп. за вип. Департамент контролю державного боргу та діяльності банківських установ. - К.: Рахункова палата України, 2000. - Вип. 25. - 29 с.

2. Кругман П.Р. Международная экономика : учебник / П.Р. Кругман, М. Обстфельд ; пер. с англ. В. Кузин, О. Лисочкина. - 5-е. междунар. изд. - СПб.: Питер, 2003. - 831 с.

3. Мар'янович Г.О. Міжнародні економічні організації: Проблеми інтеграції України в міжнародне економічне співтовариство / Г.О. Мар'янов // Наук, праці НДФІ. - 2002. - № 1 (16). - С. 49-56.

4. Миклашевская H.A. Международная экономика: учебник /H.A. Миклашевская, A.B. Холопов. - М.: МГУ им. М.В. Ломоносова : Дело и сервис, 2006. - 272 с.

5. Общие сведения о ЕБРР. Финансирование перехода к рыночной экономике в Центральной и Восточной Европе и СНГ. - ЕБРР. -2005. - Апрель.- 24 с.