Поняття і завдання валютного регулювання та валютного контролю

Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року не містить визначення категорії "валютне регулювання". У статті 11 Декрету закріплені лише повноваження органів валютного регулювання.

Національний банк України у сфері валютного регулювання:

- здійснює валютну політику, виходячи з принципів загальної економічно! політики України:

- складає разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України:

- визначає у разі необхідності ліміти заборгованості в Іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам;

- видає в межах, передбачених вказаним вище Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України;

- нагромаджує, зберігає й використовує резерви валютних цінностей для здійснення державної валютної політики: видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- установлює способи визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях, згідно із статтею 8 вказаного вище Декрету:

- установлює за погодженням з Міністерством статистики України єдині форми обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням;

- забезпечує публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків.

Кабінет Міністрів України у сфері валютного регулювання:

- визначає і подає на затвердження до Верховної Ради України ліміт зовнішнього державного боргу України:

- бере участь у складанні платіжного балансу України:

- забезпечує виконання бюджетної та податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей:

- забезпечує формування і виступає розпорядником Державного валютного фонду України згідно із статтею 14 вказаного вище Декрету;

- визначає порядок використання надходжень у міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, які використовуються у торговельному обороті з Іноземними державами, а також у неконвертованих іноземних валютах, які використовуються у неторговельному обороті з Іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України.

Валютне регулювання є регламентацією державою принципів організації національної валютної системи та механізмів її функціонування, формою реалізації валютної політики держави. Завданнями валютного регулювання є досягнення та підтримання економічної стабільності, зміцнення валютно-фінансового становища держави, захист її економічних інтересів, стимулювання вітчизняного виробництва.

Валютне регулювання включає в себе регулювання державою:

- системи міжнародних розрахунків, учасниками яких є національні особи:

- порядку проведення валютних операцій:

- порядку утворення та використання валютного резерву України:

- порядку утворення та використання валютних фондів господарюючих суб'єктів:

- порядку здійснення валютного контролю;

- застосування заходів юридичної відповідальності за порушення правил валютного законодавства.

Валютне регулювання є фундаментом валютного законодавства, саме воно визначає правові основи здійснення державної політики на валютному ринку, формує економічну базу для прийняття відповідних нормативно-правових актів у сфері регламентації як валютного обігу, так і валютного контролю.

Оперативні завдання валютного регулювання залежать від напрямів валютної політики та можуть змінюватися в залежності від стану платіжного балансу країни, обсягів виконання міжнародних зобов'язань, розміру офіційних валютних резервів, співвідношення доходної та витратної частини бюджету держави. Валютне регулювання формується та визначається державною валютною політикою. Валютна політика держави -це сукупність заходів, що здійснюються уповноваженими органами влади в галузі валютних відносин. Розрізняють поточну й довготермінову валютну політику.

Поточна валютна політика спрямована на організацію оперативного регулювання валютно-ринкової кон'юнктури. Вона здійснюється за допомогою девізної валютної політики, яка передбачає регулювання валютного курсу шляхом купівлі й продажу іноземної валюти, та дисконтної валютної політики, що полягає в зниженні або підвищенні Національним банком України процентних ставок за кредит з метою регулювання попиту й пропозиції на позичковий капітал. Національний банк здійснює дисконтну валютну політику, змінюючи облікову ставку Національного банку для регулювання руху капіталу та балансування платіжних зобов'язань, а також коригування курсу грошової одиниці України до Іноземних валют, а девізну валютну політику - на підставі регулювання курсу грошової одиниці України до Іноземних валют шляхом купівлі та продажу іноземної валюти на фінансових ринках.

Довготермінова валютна політика охоплює досить тривалий період і передбачає заходи структурного характеру для послідовної зміни валютного механізму. Вона здійснюється шляхом укладання міждержавних угод у цій сфері та реалізується на регіональному рівні (в межах держави), у тому числі за допомогою валютних реформ і полягає в зміні основних елементів

Банківська операція з інкасування векселів разом із супровідними документами (рахунками, транспортними документами, товаророзпорядчими документами або іншими подібними документами) полягає в здійсненні банком за дорученням комітента (векселедержателя) операцій з векселями і супровідними документами на підставі одержаних від комітента інструкцій з метою одержання платежу та (або) акцепту за векселями, передавання векселів і супровідних документів проти платежу та (або) акцепту, передавання векселів і супровідних документів на Інших умовах.

Відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року платіжна картка - це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Окрім вказаного закону, існує спеціальна Постанова Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137, якою затверджене Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням.

На території України застосовуються платіжні картки, емітовані членами внутрішньодержавних і міжнародних платіжних систем (резидентами та нерезидентами).

Фізичним особам, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, емітент надає особисті платіжні картки, а юридичним особам і фізичним особам-підприємцям - корпоративні платіжні картки.

Залежно від умов, за якими здійснюються розрахунки за операціями з використанням платіжних карток, можуть застосовуватися дебетова, дебетово-кредитна та кредитна платіжні схеми.

Дебетова схема передбачає здійснення клієнтом операцій з використанням платіжної картки в межах залишку коштів, які обліковуються на його картрахунку. або за рахунок коштів клієнта

Валютний контроль є самостійним видом фінансового контролю, який спрямований на забезпечення дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій і тим самим є засобом підтримання правопорядку у цій сфері.

На думку Л.М. Кравченко, визначення мети валютного контролю як забезпечення режиму законності у сфері валютних відносин є більш доцільним, адже на відміну від валютних обмежень, метою контрольних заходів не є вплив на економічну поведінку суб’єктів підприємницької діяльності. Валютний контроль повинен забезпечувати належну поведінку суб’єктів відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою. Наприклад, уповноважений банк, як агент валютного контролю, не може заборонити своїм клієнтам інвестувати кошти за кордон, але він зобов’язаний слідкувати за тим, щоб такі операції виконувалися лише за умови наявності лцензії Національного банку України [11, с.65]. При цьому, валютний контроль є складовим елементом державної валютної політики, не розривно пов’язаним з державним регулюванням валютних операцій. На відміну від цілей валютного регулювання, ціль валютного контролю – забезпечити дотримання валютного законодавства в ході валютних операцій. Що стосується завдань, які необхідно вирішувати для досягнення загальної мети валютного контролю, то до них, на нашу думку, повинні відноситись: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій. Система валютного контролю факультативно забезпечує реалізацію і інших завдань, наприклад, контроль за легалізацією доходів, набутих злочинним шляхом, а саме тих, що отримані від незаконного обігу наркотичних засобів та інших видів злочинної діяльності, оскільки значна частина доходів від цієї діяльності легалізується за допомогою обміну національної валюти на іноземну і переказу за кордон.

Об’єктом валютного контролю являється вся сукупність валютних правовідносин. Об’єкти валютних правовідносин, а відтак і об’єкти валютного контролю, на думку Д. Войкіна, доречно поділяти на три види:

1. Загальний об’єкт, до якого слід відносити всю сукупність суспільних відносин в сфері здійснення валютних операцій;

2. Родовий об’єкт – групу однорідних і взаємопов’язаних суспільних відносин;

3. Безпосередній об’єкт (предмет) – валюту та валютні цінності .

Суб’єкти валютного контролю логічно поділяти на підконтрольні та контролюючі суб’єкти. Підконтрольні суб’єкти – це реальні учасники валютних правовідносин, діяльність яких виступає об’єктом валютного контролю. Підконтрольними суб’єктами в галузі валют-ного контролю виступають юридичні та фізичні особи – як резиденти так і нерезиденти та агенти валютного контролю. До кола контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю відносяться органи валютного контролю, агенти валютного контролю. Агентами валютного контролю є уповноважені банки та інші фінансові установи, національний оператор поштового зв’язку, що отримали ліцензію на проведення валютних операцій та в рамках ліцензійних зобов’язань отримали відповідний статус. До кола органів валютного контролю відносяться Національний банк України, Державна податкова адміністрація України, Державний митний комітет України.

Серед основних напрямів валютного контролю можна виділити наступні:

а) контроль за відповідністю проведених валютних операцій чинному законодавству й наявності необхідних для них ліцензій і дозволів;

б) перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов’язань із продажу іноземної валюти на внутрішньому ринку;

в) перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті;

г) перевірка повноти і об’єктивності обліку й звітності по валютних операціях, а також по операціях нерезидентів у валюті.

На нашу думку, при визначенні сутності валютного контролю, можна виділити такі його суттєві особливості :

1. Валютний контроль є специфічним видом фінансового контролю оскільки виконує специфічну функцію управління в сфері фінансової діяльності держави. При цьому, він виступає як юридичною формою реалізації валютної політики держави.

2. Валютний контроль виступає одним із адміністративних засобів регулювання державою валютними відносинами. Валютний контроль нерозривно пов’язаний з іншими адміністративними засобами регулювання валютними відносинами – з валютним регулюванням та валютними обмеженнями. Характерною рисою валютного контролю, є те, що він покликаний забезпечувати належну поведінку суб’єктів валютних правовідносин відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою шляхом запровадження засобів валютного регулювання та валютних обмежень.

3. Валютний контроль має специфічні, притаманні лише йому завдання, серед яких є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов’язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; перевірка повноти та об’єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій, протидія легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.

4. Валютний контроль має власний об’єкт та предмет. Об’єктом валютного контролю виступають валютні операції, які пов’язані як з обігом валютних цінностей в межах країни так і операції, які виникають у зв’язку з їх транскордонним переміщенням. Валютні цінності при цьому виступають в якості безпосереднього предмету валютного контролю.

5. Здійснення валютного контролю зумовлюється шляхом діяльності у сфері валютного контролю спеціально створеної системи контролюючих органів. Контролюючими суб’єктами в галузі валютних правовідносин виступають органи та агенти валютного контролю. Діяльність контролюючих суб’єктів в галузі валютного контролю спрямована на дотримання встановленим правилам поведінки в нормах валютного законодавства учасників валютних правовідносин.

6. Контролюючими суб’єктами в галузі валютного контролю є державні органи та недержавні організації, які наділені відповідною компетенцією. Таким чином, процедура валютного контролю синтезує в себе діяльність державних та недержавних організацій, що в свою чергу фактично об’єднує різновиди державного та недержавного контролю.

7. Організації здійснення контрольних дій суб’єктів валютних правовідносин полягає в виокремленні певних видових форм валютного контролю, а система способів (прийомів), які застосовуються контролюючими суб’єктами з метою виконання завдань та функцій валютного контролю отримують вираз в застосуванні конкретних методів валютного контролю.

8. Валютному контролю притаманні всі принципи фінансового контролю, а саме: оперативність, нормативність, вторинність, а також специфічні особливості.