Завдання 1.Розкрийте сутність методів наукового пізнання та проаналізуйте їх значення в науково-пізнавального процесі

Наукове пізнання – вищий тип пізнавальної діяльності людини.
Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, виділяють такі групи методів:
- всезагальні методи (діалектика і метафізика);
- загальні методи;
- спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).
Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.
Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент).
Спостереження - це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти.
Експеримент, перебуваючи в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних.

Порівняння - метод емпіричного рівня наукового пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об'єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.
Вимірювання - метод емпіричного рівня пізнання, з допомогою якого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної.
Здобутий з допомогою емпіричних методів пізнання матеріал, факти обробляються, результатом чого є справжнє теоретичне знання. При цьому вдаються до теоретичних методів пізнання - абстрагування й узагальнення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції та інших методів продукування понятійного знання.
Абстрагування - це метод, за допомогою якого мислено відволікаються від неістотних властивостей явищ, що вивчаються. Результатом абстрагування є поняття, в яких відображаються загальні та суттєві ознаки предметів і явищ об'єктивної дійсності.
Узагальнення - це мислений перехід від окремих фактів, подій до їх ототожнення або від однієї думки до іншої, що є більш загальною. Ці переходи відбуваються на підставі особливих правил. Узагальнення перебуває в органічному взаємозв'язку з абстрагуванням, аналізом, синтезом, порівнянням тощо.
Аналіз - це мислене розчленування предмета (явища, процесу), властивості предмета або відношення між предметами на частини. Процедура аналізу є органічною складовою будь-якого наукового дослідження.
Синтез - мислене поєднання різноманітних елементів, сторін предмета в єдине ціле (систему). Синтез є наступним етапом пізнання після аналізу.
Індукція - метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.
Дедукція - метод наукового пізнання, з допомогою якого, виходячи з більш загальних положень, одержують менш загальні, часткові, а то й одиничні. Завдяки дедукції одержують достовірне знання, тому дедуктивними часто називають необхідні умовиводи.
Аналогія - метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.
Моделювання - метод дослідження об'єктів на їх моделях. Побудова моделей предметів і явиш здійснюється з метою їх досконалішого вивчення, раціоналізації способів їх побудови, впливу на них тощо

Формалізація - метод, з допомогою якого змістове знання відображається у формалізованій мові.
Формалізація доведень дає можливість звільнитися від звертання до інтуїтивних засобів, що має вирішальне значення для строгості обгрунтувань.

Завдання 2. Дайте визначення об’єктивного ідеалізму.

Об'єктивний ідеалізм - термін, що позначає напрям філософської думки, який вважає первинним незалежний від суб'єкта універсальний ідеальний початок. В різних філософських школах цей початок називається по-різному: Бог у теології, абсолютний дух у Гегеля, світова воля у Шопенгауера тощо.
Об'єктивний ідеалізм визнає реальність світу й матерії, однак розцінює їх підпорядкованими певним ідеальним принципам. В цьому відношенні він протистоїть як суб'єктивному ідеалізму, так і матеріалізму.
Першим визначним представником об'єктивного ідеалізму був Платон.

Завдання 3.

А) Міфологіяє … універсальним типом і передумовою філософського світогляду;

Б) Формалізм – це таке співвідношення «зовнішньої» та «внутрішньої» форми, при якому «зовнішня» форма ……………………..по відношенню до «внутрішньої» форми.

ВАРІАНТ № 4

Завдання 1.Розкрийте місце і роль економічних відносин в системі суспільних відносин.
Суспільство є системою відносин.Суспільні відносини - це багатоманітні зв'язки, які виникають між людьми в процесі їхньої діяльності в різних сферах суспільного життя. Суспільні відносини можуть класифікуватись за їх об'єктами, суб'єктами та характером відносин між ними.
Більшість видів суспільних відносин - економічні, політичні, ідеологічні, правові, моральні, побутові тощо - виокремлюються на основі їх об'єктів. Так, економічні відносини - це відносини, які складаються з приводу власності на засоби виробництва, у процесі самого виробництва, а також розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Суб'єктами цих суспільних відносин можуть бути індивіди, соціальні спільності, різноманітні організації тощо.
У сукупності суспільних відносин найважливіші ті, які складають головний зміст основних сфер суспільного життя, - економічної, соціальної, політичної і духовної. Це економічні, соціальні, політичні й соціокультурні (ідеологічні, моральні, естетичні, релігійні) відносини. Вони тісно пов'язані між собою і перебувають у певній залежності, яка у філософії трактується по-різному.
Матеріалістичне марксистське розуміння суспільних відносин полягає в тому, що вони поділяються на первинні - матеріальні, базисні і вторинні - ідеологічні, надбудовчі. Головними, визначальними визнаються матеріальні - економічні, виробничі відносини. Характер їх визначається продуктивними силами суспільства й не залежить від волі і свідомості людей. Ідеологічні суспільні відносини - політичні, правові, моральні тощо - виникають на базі матеріальних суспільних відносин і складаються як надбудова над ними, проходячи попередньо через свідомість людей.
Економічні відносини визначають політичні не безпосередньо, а через соціальні, передусім класові, відносини. Соціальні відносини є найближчими до політичних, оскільки політика має головним своїм призначенням узгодження соціальних інтересів. Економічні - соціальні - політичні - соціокультурні відносини - у такій послідовності вони визначають одні одних у марксистському трактуванні.
Лише політично нейтральні сфери, якими є культура, мораль і певною мірою наука, не можуть бути надлишковими, якщо вони проникають в інші сфери - економіку, право, політику, ідеологію тощо.
У стабільних демократичних суспільствах функціональний зв'язок політики з іншими сферами має сталий динамічний характер із чітко вираженою тенденцією до зниження ролі політики як регулятора суспільних відносин. Натомість зростає регулююча роль економічних, моральних, культурних та інших чинників, не пов'язаних з використанням влади. І навпаки, в нестабільному суспільстві, особливо перехідного типу, збільшується роль політичних методів регулювання суспільних відносин, посилюються авторитарні тенденції. Відповідно зменшується регулюючий вплив економічних, моральних і культурних чинників.