Філософська творчість Томаса Гоббса

Томас Гоббс (1588-1679 рр.) народився в сім’ї сільського священика. Навчався в Оксфорді, після закінчення університету працював вихователем у графській сім’ї, близькій до королівського роду. Під час Англійської революції переїздить на 10 років до Франції, а потім повертається на батьківщину і займається філософією. Свою першу роботу Т. Гоббс написав у віці п’ятидесяти двох років («Про громадянина»). Разом із наступними роботами – «Про тіло» і «Про людину» – вона склала основний твір Т. Гоббса – «Початок філософії» (перша частина – «Про тіло», друга – «Про людину» і третя – «Про громадянина»). Після цього він пише ще одну роботу – «Левіафан», де дає загальний нарис своєї філософської системи. «Левіафан» має соціальну спрямованість.

Відзначимо, що Т. Гоббс продовжив лінію беконівської філософії. Він розвиває емпіризм. Опора на емпіризм є характерною рисою англійської філософії не тільки у XVII столітті, але й надалі. На відміну від Ф. Бекона, Т. Гоббс приділяє велику увагу системності своєї філософії. Ідеалом наукового знання він, як і Б. Спіноза, визнає математику. Т. Гоббс вибудовує свою філософську систему із тією ж логічною строгістю, як будується математичне знання.

У своїй першій роботі «Про тіло» Т. Гоббс вибудовує теорію пізнання. Перш ніж займатися подальшими філософськими дослідженнями, спочатку слід визначити, пізнаваний світ чи непізнаваний, а якщо пізнаваний, то в яких межах, що є критерієм істинності людського знання.

У теорії пізнання Т. Гоббс є послідовним емпіриком. Він стверджує, що всі наші знання походять з відчуттів, і лише із них. Відчуття – основне і єдине джерело знання. Але відчуття не обмежують розум в його діяльності, розум, одержуючи дані від органів чуття, починає оперувати ними і здобувати нове знання. Тому знання, згідно з Т. Гоббсом, буває двох видів: чуттєве і раціональне. Істина досягається на шляхах раціонального знання. Чуттєве знання не зовсім достовірне. Раціональне знання – це знання необхідне, загальне і достовірне, його прикладом є математика.

У відчуттях Т. Гоббс відзначає два елементи: реальний та уявний. Реальний елемент – це фізіологічна реакція тіла на роздратування. Уявний елемент – це те, що представляється в снах, галюцинаціях та інших сприйняттях. Оскільки уявного елемента насправді не існує – ні у відчуттях, ні в нас, то єдиним джерелом знання є реальні відчуття.

В результаті відчуттів у думці виникають уявлення. Уявлення – це згаслі відчуття, що залишають відбиток в душі, який може певний час зберігатися, поступово втрачаючи свою яскравість і виразність. Але безслідно відчуття не зникає. Пам’ять – така здатність свідомості, яка може ці уявлення відокремлювати одне від одного, підсилювати. Чим більше часу проходить від того моменту, коли відчуття було отримано, це досягається з більшими зусиллями. Проте всі відчуття зберігаються в пам’яті, можуть бути відокремлені одне від одного і посилені.

Уявлення зіставляються і порівнюються, це розсудлива діяльність, яка протікає у вигляді уявної мови. Тому для пізнання, по Т. Гоббсу, дуже важлива роль слів.

Для дослідження ролі слів Т. Гоббс вивчає теорію знаків. Знак для нього – це те, що щось позначає, – якийсь матеріальний предмет. Як знак ми можемо вибрати будь-який предмет, який буде нам нагадувати і позначати інший предмет. Т. Гоббс наводить приклад хмари, яка є знаком дощу, або навпаки: дощ є знаком хмари. Тому знак, по Т. Гоббсу, завжди матеріальний, ми завжди пізнаємо його за допомогою відчуттів.

Один їх видів знаків – слово. Воно є матеріальною річчю, яка позначає деякий інший матеріальний предмет. Те, що людство свого часу дійшло до необхідності замінювати в своїй промові речі словами, є найбільшим відкриттям. Тому і мова, за допомогою якої формулюється наше мислення, володіє не самостійним існуванням, а є віддзеркаленням деякого дійсного зв’язку між предметами, що існують у реальності.

Слова для пам’яті є знаками, за допомогою яких вона може пригадати ще не зовсім згаслі уявлення, і оперувати ними за допомогою слів-знаків, що позначають ті відчуття, які виникли від дії предметів на органи чуття. Мова, за допомогою якої людина мислить і спілкується (а спілкування також є однією з головних функцій мови – знакової системи), існує для економії мислення. Мислити за допомогою мови і слів, – за допомогою знаків і зв’язків між ними, набагато зручніше, ніж без них. Те, що вибираються саме такі знаки, а не інші, досягається за допомогою взаємовідношення між людьми. Мова виробляється на основі конвенції. Т. Гоббс, таким чином, розробляє теорію конвенціоналізму: слова і мова – це результат угоди між людьми, він не має самостійного існування.

Мова і слова є знаковою системою, ця система з’являється в результаті того, що люди на певному етапі погодилися вживати саме такі слова, а не інші. Ніякої онтологічної ролі, що реабілітує їх самостійне існування, у слів немає. Слова існують як знаки речей і виникають у результаті домовленості між людьми. Тому знання формулюється завжди в мовній формі – у формі зв’язку між словами, висловами, реченнями, думками, висновками і т.д. Тому істинними або помилковими можуть бути тільки висловлювання про предмети, а не предмети. А значить критерієм істинності, по Т. Гоббсу, виступає несуперечність думки, а не відповідність нашого знання матеріальному світу. Тут простежується вплив на Т. Гоббса математики, адже саме в цій науці критерієм істинності є логічна строгість і несуперечність її висловів. Відповідають або не відповідають математичні вислови матеріальній дійсності – для математика це не має сенсу. Тому в будь-якій теорії всі положення повинні бути зв’язані логічними законами, а всі вислови повинні бути виведені однин з іншого.

Така теорія істини згодом одержить назву когерентної теорії істини: критерієм істинності є несуперечність вислову, а не відповідність вислову матеріальному предмету. Класичну концепцію істини, як відповідність вислову або думки реальному предмету, висловив ще Арістотель (істинним є вислів, який відповідає дійсному стану речей у матеріальному або духовному світі).

В світі, згідно Т. Гоббсу, існують одиничні тіла, і нічого, окрім них, не існує. Т. Гоббс є послідовним номіналістом: узагальнення, слово або поняття, виникає тільки як знак. Усяке загальне ім’я або слово не існує – воно існує тільки як знак у нашій думці. Імена, згідно теорії Т. Гоббса, бувають двох видів, по-перше, ім’я першої інтенції (ім’я, що позначає реальний предмет), по-друге, ім’я другої інтенції (те, що ми називаємо поняттям, яке є знак знаку). Як правило, ми оперуємо в нашій свідомості іменами другої інтенції.

Т. Гоббс заперечує проти поняття субстанції, яке ввів Р. Декарт, стверджуючи, що ніякої абстрактної субстанції в світі не існує, все наше знання походить з відчуттів. Ніяка абстрактна субстанція на наші відчуття не діє. Діють тільки одиничні матеріальні тіла, окрім яких нічого не існує. Те, що ми називаємо субстанцією, це є одиничне тіло. Тому в світі є нескінченна безліч субстанцій.

Окрім природних тіл, Т. Гоббс розрізняє і тіла штучні. Природні тіла – це тіла створені природою, а штучні – все, що створено людиною. Як приклад штучного тіла Т. Гоббс наводить людське суспільство.

У третій частині «Початків філософії» («Про громадянина») і головним чином в «Левіафані» Т. Гоббс ставить питання про походження людського суспільства, його розвиток і виникнення різних інститутів – таких, як держава, закони, установи (поліція, армія і т.д.). При поясненні виникнення держави і людського суспільства Т. Гоббс послідовно дотримується всіх своїх основних положень теорії пізнання.

Основоположенням побудови людського суспільства є прагнення людини до самозбереження – із цього положення виникають всі відносини між людьми. Спочатку всі люди знаходилися в природному стані, – кожна людина володіла свободою і, відповідно, абсолютним правом. Проте абсолютне право і абсолютна свобода стикаються із закладеним в людині природою принципом самозбереження, вступають із ним в суперечність. Будь-яка людина, реалізовуючи своє абсолютне право, прагне до володіння чимось іншим, що може зажадати вбивства собі подібного, такого що кожна людина може чекати від іншого. Таким чином, у первинному, природному стані люди були ворогами одне одному («Homo homini lupus est» – «Людина людині вовк»). Всі розуміють, що для самозбереження вони повинні обмежити свою свободу і замість абсолютного права ввести право відносне, обмеживши себе деякими обов’язками. Тому люди укладають договір, в якому вони відмовляються від частини своїх прав, обмежуючи себе в свободі. Ці права і свободу вони передають одній людині, що обирається загальною згодою, – монарху. Тільки монарх володіє абсолютним правом і абсолютною свободою: він може стратити або привернути до покарання за порушення договору, який люди уклали в цілях самозбереження.

Свобода може бути передана не одній людині, а групі людей. Так виникають інші форми правління – демократична або олігократична. Таким чином, на думку Т. Гоббса, держава, як і мова, виникає унаслідок конвенції.

У відношенні до релігії Т. Гоббс був багато в чому погоджувався із сучасними йому філософами. Він у душі дійсний християнин і не збирався виступати проти офіційної релігії. Але релігійність Т. Гоббса простіше назвати терміном «деїзм». Світ створений Богом, який наділив світ деякими законами, у тому числі і принципами влаштування держави. Але надалі Бог не втручається в справи світу та людей. Бога Т. Гоббс розуміє як філософську істоту але, не як Бога Вседержителя і Бога Промислителя. Іншим об’єктом його критики є забобони, які виникають унаслідок страху перед природою. Цей страх слід виганяти за допомогою знання. Дійсне (з погляду Т. Гоббса) християнство є і дійсна релігія, заснована на знанні, яке дозволяє уникати забобонів і боротися із ними, і дозволяє утримувати суспільство в стані суспільного договору, дійсне християнство дає людині ті етичні принципи регулювання, які викладені в Святому Писанні.