Поняття пізнання та його види

Проблеми пізнання досліджує розділ філософії під назвою "гносеологія''. Інколи цей розділ філософії іменують "епістемологія", але здебільшого епістемологію розглядають або як теорію знання, або як дослідження лише наукового знання.

У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності, унаслідок якої у свідомості вибудовуються образи, інтелектуальні моделі та конструкції, які дають змогу людині поліпшувати свої стосунки з дійсністю, робити свої дії оптимальнішими або ефективнішими, збільшувати свої можливості та міру свободи.При осмисленні наведеного розуміння пізнання важливо звернути увагу на те, що реально здійснює пізнання не свідомість сама по собі, не мозок, а людина з усіма її життєвими проблемами, можливостями, бажаннями та пристрастями.Об'єктом пізнання може бути будь-що, що пізнання може набувати характеру самопізнання.Звідси стає зрозумілим, що саме пізнання замінює для людини те, що у тварин виконують інстинкти, тобто забезпечує особливий тип зв'язку людини з дійсністю. Без пізнання немає людини як людини.Якщо розуміти пізнання винятково в дусі продукування знань та інформації, то не уникнути скепсису, адже дійсність постає перед нами нескінченною. Пізнання неможна розглядати однобічно.

Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання:

- Життєво- досвідне;

- Мистецьке;

- Наукове;

- Релігійно-містичне;

- Екстрасенсивне.

життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб'єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво, ніж наука;наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об'явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; історія людства переконливо це доводить;

екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці XX ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.Кожен із означених видів пізнання не заміняє інших, і тому їх слід розглядати у взаємному доповненні одне до одного.

Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.

Цитата Кіркегора.

Одним з фундаторів ідей некласичної філософії є датський філософ Сьорен Кіркегор. Кіркегор став одним із найпопулярніших авторів - творців некласичної філософії – значною мірою завдяки особливостям стилю його творів: він є експресивним, парадоксальним, суб’єктивно заглибленим.Кіркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання і самоутвердження. На першій стадії, яку Кіркегор називає естетичною, людина сповнена зовнішніми враженнями; вона хоче все побачити, відчути, випробувати; яскравим уособленням цієї стадії постає відомий літературний персонаж Дон Жуан, який закохувався в усіх жінок. На цій стадії, на думку С.Кіркегора, людина не може себе реалізувати саме тому, що вона занурена у зовнішнє; життя на цій стадії нагадує нескінченну мандрівку по різних враженнях, жодне із яких, як і всі вони разом, не може принести людині життєвої повноти та задоволення: завжди чогось буде бракувати. Відчувши безплідність такого життя, людина у пошуках надійнішої засади може перейти до етичної стадії самореалізації, уособленням якої є Сократ. На цій стадії вона намагається спертися на непохитні етичні норми та принципи, внутрішньо стабілізувати своє життя і здобути задоволення від того, що вона буде приносити користь людям. Проте і тут внутрішнє чуття підказує людині неможливість її повної самореалізації, оскільки етичні норми є однаковими для всіх людей, а через це найважливіше для людини – її власна унікальність та неповторність так і залишаються нереалізованими. У пізніх працях Кіркегор приходить до висновку про те, що обидві перші стадії людського самоусвідомлення та внутрішнього переживання свого життя характеризуються відчуттям людської індивідуальної неузасадненості, закинутості у цей світ, відчуттям самотності. Щиро переживаючи ці відчуття і не знаходячи способу їх подолати, людина може впасти у стан тотального відчаю –безпорадності, безвиході. Проте, за Кіркегором, саме цей тотальний відчай і може підказати людині її глибинну істину: так, вона справді є абсолютно самотньою, але це значить, що її самотність має під собою абсолютні підстави. Звичайно, що єдиною абсолютною підставою для будь-чого є Бог.

Звідси і випливає досить цікава і вагома теза Кіркегора: “Людська індивідуальність знаходиться в абсолютному відношенні до абсолютного”. Це значить, що лише наявність Бога як абсолюта може виправдати абсолютність людської унікальності. Звідси Кіркегор робить радикальний висновок: оскільки людина у своїй унікальності виходить на прямий зв’язок із Богом, то вона ніби отримує цим санкцію на абсолютну свободу самоздійснень. "екзистенція" - неузасадненість та вихід за всі і всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як "існування", вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. Кіркегор використав це слово в застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму.Неважко переконатися, що і в Кіркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й чинники людськоїповедінки.

Розпач

Відштовхуючись від догмату про первородний гріх, К'єркегор визначає людське життя як відчай. Розпач, як наслідок гріховної природи людини, одночасно розглядається і як єдина можливість прориву до Бога.У відповідності з трьома стадіями розвитку людського існування К'єркегор розглядає три типи відчаю.«Відчай можливого» у естетичного людини пов'язане з фактичностью, що не відповідає очікуванням людини. У своїй свідомості така людина прагне підмінити своє Я іншим Я, що володіє деякими перевагами: силою, розумом, красою і т. П. Розпач, що виникає від небажання бути самим собою, призводить до розпаду самості. Окремі естетичні задоволення фрагментарні і не володіють єдністю. У результаті Я «розсипається в пісок миттєвостей».«Мужній відчай» виникає в результаті бажання бути самим собою, домогтися безперервності Я.«Абсолютна відчай» у релігійної людини виникає в результаті усвідомлення богооставленності світу і власної самотності перед Богом. Як я опинився в цьому світі? Чому мене не запитали, чому не познайомили з його правилами, а просто всунули в нього, як ніби я був куплений у продавця душ? Як я був втягнутий в це величезне підприємство, зване дійсністю? Хіба це не справа вибору? Кому я можу поскаржитися?- С. Кьергегор. «Філософські крихти, або Крупиці мудрості». Післямова.Справжня віра, як вважав Кьергегор, не є результатом засвоєння релігійної традиції, вона результат абсолютно вільного і відповідального вибору в ситуації абсолютної самотності.