НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОППЛЕКС 6 страница

Наявність об'єктивної можливості поводитися так чи інакше (можливість вибирати), суб'єктивного знання моральних альтернатив і перевага однієї з них відповідно до моральної необхідності забезпечують вільне моральне рішення лише в тому випадку, якщо воно є добровільним і відбувається за особистим переконанню (здатність вибирати). Недостатньо просто «угадати» моральну необхідність, пасивно випливати за нею. Свобода морального вибору - це свобода перетворення обставин в ім'я прогресивних моральних цілей. Необхідні і достатні умови свободи морального вибору досягаються, таким чином, лише при взаємодії обох елементів ситуації.

Особистість відповідає за вільний вибір, тобто за те, що вона об'єктивно - відповідно до обставин - могла і суб'єктивно - відповідно до моральної необхідності - повинна була вибрати і реалізувати у вчинку. Можливість і здатність вибору, а також моральний обов’язок - от що визначає міру відповідальності.

Питання про міру відповідальності за вибір виникає у зв'язку з тим, що ситуація жадає від особистості рішення, яке відповідає моральної необхідності. Одержавши об'єктивну можливість поводитися так чи інакше, особистість повинна діяти певним чином - саме її вибір є умовою вирішення ситуації. Засобом адекватної відповіді особистості на ситуацію і є ухвалення рішення «зі знанням справи». Здатність до морального вибору виявляється таким же об'єктом моральної відповідальності, як і саме прагнення до рішення ситуації морального вибору. Міра відповідальності особистості зростає разом зі збільшенням діапазону свободи морального вибору.

В силу того, що моральний вибір є усвідомленим наданням переваги тому чи іншому варіанту поведінки згідно з особистісними чи суспільними моральними установками, людина, яка складає присягу і вступає на службу в міліцію, таким чином, вже робить моральний вибір, що об’єктивно спрямований на утвердження добра в суспільстві. Теорія професійної етики працівника міліції спрямовує правоохоронця на чітке усвідомлення того, що діяльність органів внутрішніх справ, як правило, ґрунтується на методі переконання. З метою підтримання громадського порядку, ефективної протидії злочинності, – можливе і застосування примусу, але в рамках, чітко окреслених законом.

Як представник державної влади працівник міліції повинен бути об’єктивним, доброзичливим, тактовним, коректним, завжди тримати себе з гідністю, притаманною правоохоронцю. Його служба – це необхідна і почесна справа, що вимагає високих загальнолюдських і професійних якостей.

Основні вимоги до морального вибору працівника міліції України знайшли своє відображення в положеннях “Присяги”, “Кодексі Честі” та “Етичному кодексі працівника ОВС України”, в яких зазначається, що в своїй професійній діяльності працівник міліції повинен притримуватись принципів, висловлених в Кодексі ООН щодо поведінки посадових осіб правоохоронних органів, основ етичних норм працівників міліції (поліції) держав-учасниць Співдружності незалежних Держав, Кодексі поведінки державного службовця України.

З метою забезпечення цих моральних принципів професійної діяльності міліції професійна етика створює моральні противаги їх порушення, що закріплюється у статтях передбачаючи відповідальність співробітників ОВС у разі їх порушення. Зокрема: в Кримінально-процесуальному Кодексі України (статті, що стосуються затримання та арешту громадянина); в Закону України “Про відшкодування збитків, завданих незаконними діями правоохоронних органів, прокуратури і суду (крім всього передбачено відшкодування також і моральних збитків); в Законах України “Про міліцію”, “Про оперативно-розшукову діяльність” (статті, що визначають відповідальність правоохоронців, щодо неналежного виконання своїх обов’язків).

В процесі морального вибору знаходять відображення не лише поняття добра і зла, але й інші етичні категорії – обов’язок, відповідальність, честь, гідність, совість, сором тощо.

Моральний обов’язок – це механізм, що включає моральну свідомість особистості безпосередньо до акту вибору вчинків. В усвідомленні та почутті обов’язку закріплюються норми людських взаємовідносин, його вимоги виконуються під тиском суспільної думки, з одного боку, і совісті людини, її внутрішніх переконань, з іншого. Невід’ємність обов’язку в житті людей не означає повного придушення суб’єктивних бажань конкретного індивіда, а лише більш повну реалізацію гуманної сутності людини по відношенню до сім’ї, колективу, держави, людства.

Категорія відповідальності виступає певним корелятом категорії обов’язку, і може розглядатись як одна з його складових. Ця категорія відображає ставлення суспільства чи людини до виконання суб’єктом морального обов’язку.

Гідність – це категорія етики, що позначає особливе моральне відношення людини до самої себе і відношення до неї з боку суспільства, оточуючих, яке ґрунтується на визнанні цінності людини як особистості. Поняття гідності особистості спирається на принцип рівності всіх людей у моральному відношенні, ґрунтується на рівному праві кожної людини на повагу, забороні принижувати її гідність, незалежно від того, до якої соціальної верстви вона належить. Категорія гідності відображає об’єктивну, суспільно-моральну цінність особистості, а також потребу людини в самоповазі, в усвідомленні своєї високої моральної цінності. Почуття власної гідності – це переживання власної цінності, своїх власних досягнень перед суспільством та утвердження їх, можливо, всупереч обставин.

Честь як категорія етики означає моральне ставлення людини до самої себе і ставлення до неї з боку суспільства, оточуючих, коли моральна цінність особистості пов'язується з моральними заслугами людини, з її конкретним громадським станом, родом діяльності й моральними заслугами, що визнаються за нею (честь офіцера, честь працівника міліції, честь вченого, лікаря, підприємця). Честь і гідність тісно взаємопов'язані, однак на відміну від гідності, що ґрунтується на визнанні рівності всіх людей, честь оцінює людей диференційно. Честь зобов'язує людину виправдовувати і підтримувати репутацію, яку вона має і яка належить соціальній групі, колективу, в якому дана людина знаходиться.

Совість являє собою одну з форм вияву самосвідомості людини, ця категорія етики виражає невід’ємний зв’язок моралі і людської особистості, характеризує здатність особистості здійснювати самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні обов’язки, вимагати від себе їхнього виконання і робити самооцінку здійснюваних вчинків.

Вибір завжди означає визнання пріоритету однієї цінності перед іншою. В одних випадках обґрунтування вибору і сам вибір не викликає труднощів, в інших – вони пов’язані з гострою боротьбою мотивів: саме такі ситуації викликають моральні конфлікти.

Слово “конфлікт” має латинські корені: conflictus означає “протиборство”, “зіткнення”. І за етимологією, і концептуально поняття конфлікту близьке поняттю протиріччя. Хоча варто відзначити, що поняття і термін “конфлікт” може застосовувати лише тоді, коли мова іде про соціальний світ, про взаємодію людей та для характеристики неоднозначності людської діяльності. Моральний конфлікт – це зіткнення моральних норм в індивідуальній чи суспільній свідомості, які пов'язані з протиборством мотивів і потребують морального вибору. У ситуації морального конфлікту стикаються протиріччя (всередині моральної системи, або ж моральні і позаморальні).

Створення у колективах ОВС здорового морально-психологічного клімату буде сприяти згуртованості особистого складу, підвищенню професіоналізму, росту ефективності у боротьбі зі злочинністю та охороні суспільного порядку.

Питання 5. Морально-професійна деформація в міліції: причини та шляхи попередження.

Професійна деформація – явище об’єктивно існуюче, супутнє розвитку людини в її професійній діяльності (цей факт визнається науковцями і знаходить підтвердження на практиці). Загалом, професійну деформацію можна визначити як негативні зміни у морально-психологічних рисах характеру працівників, їхніх службових і позаслужбових відносинах у колективі, які відбуваються під впливом і внаслідок їх професійної діяльності.

На відміну від професій, де деформація одного працівника не «кидає тінь» на його колег, у діяльності працівників міліції таке явище нівелює соціальну цінність праці всіх представників міліцейської професії. Помилки однієї особи в суспільній свідомості перетворюються на недоліки усіх працівників, породжуючи відповідний негативний стереотип.

Професійна деформація – це, насамперед, деформація моральна. І якщо у працівника міліції індивідуальна моральна свідомість ще знаходиться у стані формування, то це може призвести до свідомого або несвідомого зловживання службовим становищем, порушення законності.

Деформація моральної свідомості працівників міліції виявляється в наступних формах:

§ байдуже, формальне ставлення до людей, відсутність співпереживання і жалю;

§ безпринципність;

§ безчесність, корисливість, безсовісність, байдужність до особистості, об’єкту професійної діяльності;

§ свідоме порушення основних принципів професійної моралі: колективізму, гуманізму, патріотизму, та її норм (обов’язку, совісті, відповідальності, честі і гідності);

§ низький професійний рівень знань;

§ мстиве, злісне, підозріле ставлення до людей;

§ неправильне розуміння владних повноважень, зловживання ними тощо.

Причин професійно-моральної деформації досить багато. Умовно всі вони можуть бути розділені на об’єктивні та суб’єктивні (при тому, що і перші і останні взаємодоповнюють одне одного).

Серед об'єктивних причин професійної і моральної деформації можна відзначити:

1. Специфічність професійної діяльності, постійні фізичні і психічні перевантаження, перевтома, негативні наслідки конфліктних і екстремальних ситуацій, що приховують небезпеку для життя і здоров’я, дефіцит часу.

2. Постійний контакт зі злочинним середовищем, негативним впливом правопорушника, який розтліває працівників.

3. Недоліки в організації і керуванні діяльністю (недосконалість звітності, взаємодія служб, «процентоманія»).

4. Негативний вплив колег по роботі, що допускає зловживання владними повноваженнями, формалізм і байдужість до людей, халатне ставлення до службових обов’язків.

5. Відсутність систематичного і діючого контролю – з боку керівництва і безпосереднього начальника – за діяльністю працівників.

6. Неналежне оперативно-технічне оснащення.

7. Несприятливі побутові умови і сімейні відносини.

8. Помилки в підборі, розміщенні і вихованні кадрів.

9. Прорахунки у вихованні працівників (неуважність або формальне виконання).

Серед суб'єктивних причин можна виділити:

1) Низький службово-професійний рівень і небажання удосконалювати професійні якості (самозаспокоєність, зниження самокритичності, переоцінка свого професійного досвіду).

2) Розгубленість, психологічна непідготовленість до роботи, відсутність навичок і умінь контролювати своє поводження, бажання будь-яким способом зняти психологічне навантаження (розхитаність, зловживання спиртними напоями).

3) Несприятливий морально-психологічний клімат у колективі, відсутність єдності інтересів особистості і всього колективу.

4) Недостатня розвиненість морально-ділових і вольових якостей працівників.

5) Невміння відокремлювати інтереси справи від інтересів кар’єри.

6) Невміння працівників раціонально організовувати робочий час, а також знімати фізичні і психологічні стреси, відволікатися від негативних емоцій у позаслужбових відносинах і в родині.

Група факторів, вплив яких у комплексі підсилює або уповільнює причини професійної деформації.

1. Юридичні: недосконалість карно-процесуального законодавства; нечітка урегульованість оперативної роботи; відсутність юридичних гарантій, що обмежують працівників органів від протизаконних наказів і вказівок керівництва.

2. Економічні: відсутність чітких економічних стимулів; зрівнялівка в оплаті; можливість стягнення побічної матеріальної й іншої вигод у повсякденній роботі; недостатнє технічне обладнення (комп'ютерною технікою, автотранспортом тощо); відсутність напрацьованої матеріально-технічної бази.

3. Організаційні: слабкий підбір у розміщенні кадрів; слабкий контроль з боку керівництва; специфічність роботи ОВС; погана організація внутрішнього обліку і контролю, у тому числі, невірні критерії оцінки роботи; недостатні заходи для підвищення кваліфікації працівників; некомпетентне втручання керівництва в роботу.

4. Інтелектуальні: низький рівень професійних знань; недостатній рівень політичної, правової і загальної культури; недоліки у вихованні і самовихованні підлеглих.

5. Соціально-психологічні: брутальність і неврівноваженість керівників; соціальна, групова, національна нетерпимість; зайва самовпевненість; надмірне марнославство і кар’єризм; низький самоконтроль.

Резюмуючи вищесказане, підкреслимо: неуважність до моральної культури, до морально-психологічного клімату службового колективу веде не тільки до зниження якості службової діяльності, але і призводить до загальної деградації, до повного розвалу колективу.

З огляду на причини виникнення професійної деформації, її відкриту і приховану форми прояву, варто здійснювати цілеспрямований і постійний профілактичний вплив.

До числа напрямків такого впливу відносяться:

- загальні заходи, спрямовані на підвищення статусу ОВС, забезпечення їх незалежності від стороннього впливу та підпорядкування тільки закону;

- безпосередні заходи, що передбачають удосконалення професійної підготовки, організації та управління, покращання виховної роботи; створення здорового демократичного морально-психологічного клімату в колективах.

При цьому головна задача виховної роботи – це формування у кожного працівника активної життєвої позиції, високих ділових якостей, компетентності, свідомого відношення до праці, усвідомлення громадянського та службового обов’язку.

Висновки.Отже, справедливість, законність та гуманізм є основними принципами моралі, від дотримання яких напряму залежить функціонування повноправного громадянського суспільства в Україні.

В умовах реформування суспільного життя та переоцінки цінностей ефективність виконання завдань, покладених на працівників міліції, залежить не лише від їхньої спеціально-юридичної підготовки, але значною мірою і від повноти засвоєння ними фундаментальних етичних принципів і цінностей. Ступінь усвідомлення працівником міліції своєї місії служіння закону, істині й добру, справедливості й гуманізму залежить від закладених правових, моральних та естетичних цінностей, їх практичного взаємозв’язку. Відповідний рівень морально-естетичного розвитку спеціаліста разом із професійними знаннями, умінням та навичками є невід’ємними компонентами професійної зрілості працівника.

Осмислення сутності та природи добра і зла інших категорій професійно-етичного знання (обов’язку, відповідальності, честі, гідності, совісті, морального вибору, морального конфлікту, морального ризику та інших) необхідне кожному працівнику міліції у зв’язку з умовами його життя та професійної діяльності. Категорії етики використовуються у службовому спілкуванні як допоміжний засіб морального впливу, їх призначення – усвідомлення та засвоєння основних вимог службового обов'язку, закріплених у чинному законодавстві та нормативних документах, які регулюють діяльність працівників міліції.

Укладач:

доцент кафедри філософії права

та юридичної логіки НАВС,