Структура свідомості. Співвідношення свідомого і несвідомого як філософська проблема. 3 страница 4 страница

Але шлях до істини зовсім не усіяний трояндами, пізнання постійно розвивається в суперечностях і через суперечності між істиною і оманою.

_Заблужденіе. - Це такий зміст свідомості, яка не відповідає реальності, але приймається за дійсне. Взяти хоча б ідею самозародження життя, яка лише в результаті робіт Пастера була похована. Або положення про неподільність атома, надії алхіміків на відкриття філософського каменю, за допомогою якого все легко може перетворюватися на золото. Помилка - результат однобічності в відображенні світу, обмеженості знань у певний час, а також складності розв'язуваних проблем.

_Ложь. - Навмисне спотворення дійсного стану справ з метою обдурити кого-небудь.

Брехня нерідко набуває вигляд дезінформації - підміни з корисливих цілей достовірного недостовірним, істинного неправдивим. Прикладом подібного використання дезінформації може служити розгром Лисенко генетики в нашій країні на основі наклепів і непомірного вихваляння своїх власних "успіхів", що дуже дорого обійшлося вітчизняній науці.

Разом з тим сам факт можливості для пізнання впадати в оману в процесі пошуку істини вимагає відшукання інстанції, яка могла б допомогти визначити, правдивий деякий результат пізнання або додатку. Іншими словами - що є критерієм істини?

Пошук такого надійного критерію йде у філософії давніх-давен. Раціоналісти Декарт і Спіноза вважали таким критерієм ясність.

Взагалі кажучи, ясність годиться як критерій істини в простих випадках, але критерій цей суб'єктивний, а тому і ненадійний - ясним може представлятися та оману, особливо тому, що це моє оману.

Інший критерій - правдиве, що визнається таким більшістю. Цей підхід видається привабливим. Хіба не намагаємося ми вирішувати багато питань по більшості голосів, вдаючись до голосування?

І тим не менше і цей критерій абсолютно ненадійний, бо вихідний пункт, а в даному випадку - суб'єкт. У науці взагалі проблеми істини не можуть вирішуватися більшістю голосів. Варто знову-таким згадати, як в 1948 році Лисенко і його соратники забалотували на сесії ВАСГНІЛ генетику, оголосивши її лженаукою. Генетиків звинувачували в шарлатанстві, хоча на ділі шарлатанами виявилися Т. Д. Лисенка, його найближчий соратник Презент і компанія.

До речі сказати, цей критерій був запропонований суб'єктивним ідеалістом Берклі, а пізніше підтриманий Богдановим, який стверджував, що істина є соціально організована форма досвіду, тобто досвід, визнаний більшістю.

Нарешті, ще один, прагматичний підхід. Істинно те, що корисно. У принципі істина завжди корисна, навіть тоді, коли вона неприємна. Але зворотне висновок: корисне завжди є істина неспроможне. При подібному підході будь-яка брехня, якщо вона корисна суб'єкту, так би мовити, на спасіння йому, може вважатися істиною.

Порок критерію істини, пропонованого прагматизмом, також у його суб'єктивної основі. Адже в центрі тут стоїть користь суб'єкта.

Так який же насправді критерій істини? Відповідь на це питання дав К. Маркс у своїх "Тезах про Фейєрбаха": "... Чи володіє людське мислення предметної істинністю, зовсім не питання теорії, а практичне питання. Спір про дійсність чи недійсність мислення, ізолюються від практики, є чисто схоластичний питання ". (Маркс К., Енгельс Ф. Твори., 2-е изд. Т. 3. С. 1-2.).

Але чому практика може виступати в ролі критерію істини?

Справа в тому, що у практичній діяльності ми порівнював, співставляємо знання з об'єктом, опредмечіваем його і тим самим встановлюємо, наскільки воно відповідає об'єкту. Практика вище теорії, оскільки вона володіє гідністю не тільки загальності, але й безпосередній дійсності, так як у практиці втілено знання, а разом з тим вона предметно.

Звичайно, далеко не всі положення науки потребують практичному підтвердженні. Якщо ці положення виведені з достовірних вихідних положень за законами логіки, то вони також достовірні, тому що закони і правила логіки тисячі разів перевірялися на практиці.

Практика як критерій істини і абсолютна і відносна. Абсолютна, так як іншого критерію в нашому розпорядженні немає. Але цей критерій і щодо відповідності в силу обмеженості практики в кожний історичний період. Так, практика протягом сторіч не могла спростувати тезу про неподільність атома. АЛЕ з розвитком практики та пізнання ця теза була спростована. Суперечливість практики як критерію істини є своєрідним протиотрутою проти догматизму і окостеніння думки.

47. Наука як специфічна форма суспільної свідомості, вид діяльності та соціальний інститут. Науково-технічна революція, її сутність і вплив на суспільний розвиток. ( соціальні функції науки. Характерні особливості наукового знання)

Зростання ролі науки в суспільстві, її соціального престижу ставить високі вимоги до знань про науку. В сучасних умовах ці вимоги стрімко зростають, стимулюючи поглиблення досліджень сфери науки в більш повному обсязі, в єдності всіх її сторін. Такий аналіз науки передбачає звернення до її виникнення і розвитку.

Передісторія науки, поява наукового знання сягає своїм корінням у глибоке минуле. Становлення науки пов'язане з таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різних видах практичної діяльності.

Практично зорієнтованим знанням спочатку була математика, теоретичним основам якої передували вимоги практичної діяльності. Тому історично першим способом організації математичного знання була так звана практична математика, яка виникає в стародавньому Єгипті і Месопотамії.

Математичні тексти Стародавнього Єгипту і Месопотамії не містять розподілу знань на математичні дисципліни - геометрію та арифметику. Для них при встановленні схожості задач вирішальним моментом є не їхній математичний зміст, а чисто практичне призначення, тобто в одну групу об'єднані задачі, з якими доводиться мати справу в тому чи іншому випадку, виходячи з роду діяльності.

Таким чином, наукове знання спочатку вплетене в реальну тканину життя. В подальшому відбувається виділення науки з реального практичного досвіду і поступове перетворення її у відносно самостійну форму людської діяльності.

На відміну від практичної систематизації, найважливішою особливістю теоретичного способу систематизації математичного знання є логічний доказ, тобто перехід від одних положень до інших. У кінцевому підсумку це привело до якісного стрибка: утворилась чиста, або теоретична математика.

Загрузка...

У Стародавній Греції в VI ст. до н.е. наука (насамперед математика) існує вже як форма теоретичної свідомості. Античні греки, хоч і спирались на пізнавальний досвід древніх цивілізацій Сходу, однак математичні знання сприймали вже не як сукупність правил числення і розрахунку, а як особливого роду ідеальне буття.

Характеристику науки вперше було дано Арістотелем. Він створює науку як особливу форму знання - знання заради самого знання - і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності.

Особливості середньовіччя, і насамперед виняткове становище релігії в феодальній Європі, сприяли появі іншої особливості середньовічного вчення про природу, яка не властива науці періоду античності і повністю зникла в науці Нового часу. Це - алегоричність і більш моралістична спрямованість середньовічних трактатів про природу. В середні віки наука виступала служницею теології у вигляді схоластики.

Швидкий розвиток промисловості і торгівлі, переворот у науковому світогляді, здійснений Коперником, який завдав першого удару по схоластичній філософії і теорії, ряд досліджень і відкриттів у галузі механіки, оптики, магнетизму, техніки, біології, висунутих вимогами практичного життя, - все це було пов'язане з широким розвитком природознавства і наочно демонструвало відмінність нової епохи від попередньої. Відтоді починається звільнення науки від теології і формується її самостійність.

Успіхи природознавства епохи Відродження створили нову об'єктивну основу виникнення філософського дослідження науки, а необхідність та неминучість боротьби з схоластикою стимулювали даний процес.

Подальший розвиток науки привів до синтезу органічного поєднання теоретичних і емпіричних методів дослідження. Такий тип наукового пізнання характерний для науки Нового часу. Родоначальником нового індуктивного методу дослідження став Ф.Бекон. Наука, за Беконом, є історичний продукт людської діяльності.

Лише у XVIII ст. завершився процес відокремлення від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук, як фізика, хімія, математика, біологія та інші. Більш чітко почав визначатися і предмет філософії.

На межі XVIII і XIX ст. під впливом французької буржуазної революції зародилася нова концепція, яка нерозривно пов'язала прогрес науки з суспільним прогресом. Родоначальником цієї концепції став французький просвітитель, філософ та політичний діяч буржуазної революції Ж.А.Кондорсе.

Промислова революція призводить до розвитку капіталізму і виникнення науки нового типу - вона починає перетворюватися в безпосередню продуктивну силу суспільства. Таке перетворення відбувається шляхом удосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних матеріалів, вдосконалення транспорту і скорочення часу перевезень людей та вантажів, зростання врожайності сільськогосподарських рослин тощо.

Розглядаючи науку як діяльність з вироблення знань, можна виявити критерій її періодизації, що покликана виражати функції цього виробництва, причому функції соціальне орієнтовані. Виникає питання: з якою соціальною метою продукуються наукові знання? Чи покликані вони брати участь у технологічному перетворенні природи чи у "виробництві самої людини", в розвиткові її духовного світу? Обидва ці види виробництва сприяють взаємному прогресові; наукові знання використовуються по-різному в різні історичні епохи розвитку суспільства.

Розглядаючи такі питання, необхідно визначити основну цільову орієнтацію науки в суспільстві, оскільки лише вона може служити справжнім критерієм її періодизації. Відповідно до цього критерію в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди.

1. Переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її виникнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

Переважно технологічна, матеріально виробнича орієнтація науки: починаючи з XVII ст. і до сучасності. Технічна орієнтація науки була за результатами революційною як для техніки, так і для самої науки. Техніка стає "певною силою знання" і все більше залежить від успіхів наукових досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою її застосування. В цьому аспекті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

Орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу особистості (сучасний етап). Якщо розвиток виробництва в XIX ст. здійснювався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед також і за рахунок духовного вдосконалення самої людини. В ході науково-технічного прогресу інтелектуальний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Все це є підставою для висновку про зміну в наш час основної цільової орієнтації науки, про те, що вона більш чітко проявляється в тенденції як наука, орієнтована на розвиток інтелектуально творчого потенціалу людини.