Основні організаційно-правові форми підприємництва, їх переваги та недоліки

Підприємництво існує в різних формах. В основі їхньої класифікації лежать дві ознаки: форма власності й розмір фірми. У залежності від форми власності підприємництво поділяється на державне, приватне, колективне. Питома вага державного й приватного секторів у національній економіці є рухливою: за націоналізації межі державного підприємництва розширюються, за приватизації – звужуються.

Державне підприємництво є більш капіталомістким і стабільним, тому що має фінансову й організаційну опіку з боку уряду.

У той самий час приватний сектор має перед державним низку переваг, як то:

– є більш вільним в обранні найбільш прибуткової сфери діяльності;

– не регламентований в обсягах бізнесу;

– не обмежений твердою ціною.

У підприємництві виокремлюють три організаційно-правові форми:

– індивідуальна, або приватна форма;

– товариство, або партнерство;

– корпорація (акціонерне товариство).

Індивідуальним підприємництвом називають бізнес, власником якого є одна особа. Саме особа несе необмежену майнову відповідальність, і в неї невеликий капітал – у цьому недоліки індивідуального підприємництва. Його переваги: кожен власник володіє всім прибутком, може сам робити будь-які зміни. Він сплачує тільки прибутковий податок і є вільним від податку, встановленого для корпорацій. Індивідуальне підприємництво є найбільш поширеною формою бізнесу, характерною для дрібних магазинів, підприємств сфери послуг, ферм, а також професійної діяльності юристів, лікарів і т. ін.

Товариством, або партнерством, називається бізнес, яким володіють двоє і більше осіб. Партнерство, як і одноосібне володіння, користується податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід (у Росії). Переваги партнерства в тому, що його легко організувати й залучити додаткові кошти та нові ідеї. До недоліків відносять обмеженість фінансових ресурсів у справі, яка розвивається, що вимагає нових вкладень капіталу, неоднозначне розуміння цілей діяльності фірми її учасниками, складності визначення частки кожного в доході чи збитку фірми. У формі партнерства організуються брокерські контори, аудиторські фірми, служби сфери послуг і т. ін.

Корпорацією називається сукупність осіб, об'єднаних для спільної підприємницької діяльності. Право на власність корпорації розділено на частини по акціях, тому власники корпорацій називаються власниками акцій, а сама корпорація – акціонерним товариством. Дохід корпорації оподатковується податком з корпорацій. Акціонерна форма підприємництва стала в країнах СНД (у тому числі в Україні і Росії) найпопулярнішою.

Серед переваг корпорацій називають:

– необмежені можливості залучення грошового капіталу через продаж акцій та облігацій;

– залучення професійних фахівців для виконання управлінських функцій;

– стабільність функціонування корпорації, тому що вибуття із товариства будь-кого з акціонерів не спричиняє закриття фірми.

До недоліків корпоративної форми організації бізнесу відносяться:

– подвійне оподатковування тієї частини доходу корпорації, яка виплачується у вигляді дивідендів власникам акцій: перший раз як частина прибутку корпорації, а другий раз як частина особистого доходу власника акції. Для власників малих корпорацій вага подвійного оподатковування є особливо помітною. Тому в США закон припускає для таких фірм одержання статусу s-корпорації (small business corporation), за якого дохід корпорації вважається доходом її власників і оподатковується тільки прибутковим податком;

– сприятливими є можливості для економічних зловживань. Можливий випуск і продаж акцій, що не мають ніякої реальної вартості;

– поділ функцій власності й контролю. У корпораціях, акції яких розпорошені серед численних власників, відривається функція контролю від функції власності. Власники акцій зацікавлені в максимальних дивідендах, а менеджери намагаються їх зменшити, щоб пустити гроші в оборот. Існують й інші недоліки корпорацій, але вони відшкодовуються перевагами.

Заознакою розмірів підприємництва розрізняють: малий бізнес, середній і великий.

У сучасній західній економіці малий бізнес утворює найбільший сектор національної економіки, де знаходять собі роботу понад половину всіх зайнятих у господарській діяльності. Найбільш типовими формами малого бізнесу стали системи франчайзингу (від franchise – пільговий) і венчурного (від venture – ризикувати) підприємництва.

Франчайзинг – це система дрібних приватних фірм, які беруть контракт на право користування фабричною маркою великої фірми й на дозвіл своєї діяльності на певній території й у певній сфері. Вони мають пільги у вигляді знижок на ціни, допомоги в доставці товарів, у придбанні устаткування, у кредитах й т. ін. Дрібні фірми стають роздрібними продавцями продукції великих компаній. Такі контракти виявляються взаємовигідними: дрібні фірми одержують опіку, кредити, торгову зону від великих корпорацій, а останні заощаджують гроші, не витрачаючи їх на реалізацію власної продукції, і, крім того, вони одержують регулярні платежі від своїх підопічних.

Венчурна фірма – це комерційна організація, яка займається розробкою наукових досліджень для їхнього подальшого розвитку й завершення. Венчурні підприємства “роблять бізнес” на нововведеннях. Вони ризикують “прогоріти”, якщо нова продукція не буде відповідати вимогам ринку, потребам покупця й мати низькі витрати. Тому венчурні фірми прагнуть швидше завершити розробку одних і переходити до роботи над іншими видами продукції. Батьківщиною венчурного підприємництва є США, де воно виникло після другої світової війни.

Середній бізнес відіграє менш помітну роль. Він не є міцним, тому що йому доводиться конкурувати як з великим, так і з малим підприємництвом, у результаті чого він або переростає у великий, або перестає існувати взагалі. Виняток складають лише фірми, що є свого роду монополістами у випуску певної специфічної продукції, яка має свого постійного споживача (виробництво інвалідної техніки, ремонт міських годинників і т. ін.).

Великий бізнес відрізняється більшою міцністю, ніж середній або малий. Його монопольне становище на ринку надає йому можливості виробляти дешеву й масову продукцію, розраховану на задоволення потреб широкого споживача.

У кожній країні існує своя організаційна структура бізнесу. Форми підприємницької діяльності в Україні визначені Цивільним Кодексом України. Відповідно до нього всі організації (юридичні особи) поділяються на комерційні й некомерційні. Комерційні за основну мету мають прибуток. Некомерційні не висувають таких цілей.

Комерційні фірми можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, державних і муніципальних (комунальних) підприємств.

Господарські товариства, у свою чергу, існують у формах повного товариства, товариства на вірі (командитного товариства), товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (відкритого й закритого), дочірніх і залежних товариств.

Некомерційні фірми створюються у формі споживчих кооперативів, суспільних чи релігійних організацій, благодійних фондів.