Основні поняття та припущення

ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

Мікроекономіка є однією зі складових сучасної економічної теорії –фундаментальної науки про господарство, яка досліджує поведінку людей і пояснює, чому і як вони приймають ті чи інші економічні рішення.

Предмет, суб’єкти та об’єкт мікроекономіки

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах.

Індивідуальний економічний суб’єкт– це неподільний, первинний еле­мент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо.

Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач– це фізична особа, представник домогоспо­дарства, який на ринку готової продукції виступає як основний поку­пець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як спожива­ч і покупець ресурсів, інвестор.

Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень від­носно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

Основні поняття та припущення

Дослідження пове­дінки учасників ринкової системи спирається на ряд базових понять, таких як економічні ресурси (блага), альтернативна вартість, ефективність, і фундаментальних припущень, найважливішими з яких є:

§ принцип рідкісності або обмеженості ресурсів,

§ закон спадної віддачі;

§ принцип раціональності поведінки мікроекономічних суб’єктів.

Ресурсиекономіки в цілому, ресурси виробництва і споживанняобмежені, тоді якпотребисуспільства і окремих суб’єктів безмежні. Обмежені ресурси, які мають цінність, купуються і продаються, називаються економічними ресурсами.

Внаслідок обмеженості ресурсівперед економічними суб’єктамипостає проблема вибору. Вибір–це компроміс,на який змушені йти економічні суб’єкти, щоб за умов обмежених ресурсів задовольнити якомога більше потреб. Будь-який економічний вибір пов’язаний з оцінкою альтернативної вартості рішення.

Альтернативна вартість – це цінність втрачених можливостей; це кількість одного блага, якою необхідно пожертвувати заради одержання додаткової одиниці іншого блага.

Спадна віддача факторів виробництва полягає у тому, що за певних обставин з нарощуванням використання одного ресурсу за незмінних обсягів інших кожна додаткова одиниця змінного ресурсу дає все менше продукції за одиницю часу. Цей закон обмежує кількість окремих ресурсів у процесі виробництва, вимагає пошуку оптимального співвідношення між основними факторами виробництва. Відображенням закону спадної віддачі є закон зростаючих альтернативних витрат.

Раціональність поведінки означає, що основним мотивом діяльності економічного суб’єкта є максимізація безпосередньої вигоди. Мікроекономічні суб’єкти приймають рішення на основі порівняння витрат і вигод і реалізують їх, якщо вигоди перевищують витрати.

Всі суб’єкти діють у ринковому середовищі. Ринок визначають як місце зустрічі покупця і продавця; як групу економічних суб’єктів, які взаємодіють між собою для обміну товарами чи послугами. Мікроекономіка розглядає ринок як спосіб організації економічної діяльності людей, форму їх взаємодії, як механізм координації їх рішень.

Специфічними сигналами, які координують поведінку економічних суб’єктів, головним засобом передачі інформації в ринковій економіці є ринкові ціни. Їх зміна стимулює збільшення або зменшення споживання чи виробництва того чи іншого продукту, в результаті чого формуються попит і пропонування на ринку.

Окремі суб’єкти виступають на ринку як відкриті мікросистеми, не­залежні у прийнятті рішень та їх виконанні. Для ринкової діяльності економічних суб’єктів, незалежно від їх розмірів чи сфери функціонування, існують рівні можливості, які забезпечує конкуренція. Ступінь розвитку конкуренції відрізняє ринкові структури і визначає особливості поведінки учасників ринку.

Розрізняють декілька основних ринкових моделей або структур з характерними типами поведінки мікроекономічних суб’єктів. У найбільш загальному вигляді виділяють дві групи ринків: ринок досконалої конкуренції та ринок недосконалої конкуренції.

Ринок досконалої конкуренції – це структура, яка має низьку концентрацію продавців і покупців, регулюється виключно автоматичними ринковими механізмами попиту, пропонування, ціни, без втручання будь-яких інституцій – державних або недержавних.

Група ринків недосконалої конкуренції включає кілька ринкових структур, основними з яких є чиста монополія,олігополія, монополістична конкуренція. Це ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну.

Досконалуконкуренцію і чисту монополію називають ідеальними ринковими структурами. У сучасних економіках лише деякі галузі наближено нагадують ці полярні структури, а найбільш поширеними є олігополія та монополістична конкуренція, які належать до реальних ринкових структур. Мікроекономічні дослідження реальних ринкових структур ґрунтуються на моделях ідеальних ринкових структур.