Основні дефініції математичного моделювання

Моделювання – процес побудови моделі, за допомогою якого вивчається функціонування об’єктів різної природи. Він складається з трьох основних елементів: суб’єкта, об’єкта дослідження та моделі, з допомогою якої суб’єкт пізнає об’єкт.

Моделювання – процес побудови, вивчення та використання моделей, який включає побудову абстракцій, аналогій, конструювання наукових гіпотез.

Mодель – це такий матеріально або розумово зображуваний об’єкт, який у процесі дослідження зaмінює об’єкт-оригінал таким чином, що його безпосереднє вивчення дає нові знання про цей об’єкт.

Модель – умовне зображення об’єкта, що певною мірою адекватно описує його функціональні характеристики, які істотно важливі для поставленої мети дослідження.

Модель – це інструмент кількісного аналізу певних явищ, крім того, застосування моделей розвивають інтелект і дають багато корисного для прийняття рішень.

Моделі управління поділяються на матеріальні (предметні) та ідеальні (змістовні). У класі матеріальних моделей найбільш характерні предметні (геометричні), фізичні та аналогові моделі. Предметні (геометричні) моделі призначені для аналізу тих якостей об’єкту, які визначаються його розмірами, формою, іншими ознаками, які характеризують об’єкт без урахування його внутрішньої природи. Фізичні моделі дозволяють вивчати властивості об’єкта або процесу із збереженням його фізичної природи або хімічних властивостей. Аналогові моделі відповідають тим же цілям, що й фізичні, але природа процесів, які використовуються в оригіналі та моделі різна. Основу аналогового моделювання складає подібність між математичними описами процесів оригіналу і моделі.

Клас ідеальних моделей об’єднує моделі, які відрізняються ступенем формалізації діяльності. Основним видом ідеальних моделей є знакові моделі, які використовують певну формалізовану мову. Важливими видами знакових моделей є словесно-описові, графічні та математичні. Словесно-описові є описанням властивостей реального або уявного об’єкта на звичайній мові. Графічні моделі залежно від призначення модна поділити на портретні та умовні. Графічна портретна модель – це модель, яка графічними засобами відображає реально або теоретично досліджені властивості, характеристики об’єкта. Графічна умовна модель призначена для відображення графічного образу характеристик, властивостей об’єкта, які неможливо спостерігати.

Математичні моделі описують властивості системи, які забезпечують вирішення завдань, процесів на мові математики (функціональна та логічна залежність, алгебраїчні системи, диференційні рівняння, графічні структури тощо). Математичне моделювання – метод дослідження, що заснований на аналогії процесів і явищ, різних за своєю природою, які описуються однаковими математичними залежностями. Математичні моделі поділяються на функціональні (кібернетичні) та структурні. Основна мета функціональних (кібернетичних) моделей – пізнання сутності об’єкта через найважливіші прояви цієї сутності: діяльність функціонування, поведінка, Внутрішня структура при цьому не вивчається, а інформація про структуру не використовується. Структурні моделі відображають внутрішню організацію об’єкта: його складові частини, внутрішні параметри, їх взаємозв’язок із «входом» і «виходом» тощо.

Опис математичної моделі виконується термінами кількісних характеристик-показників (змінних, невідомих), значення яких підлягає визначенню в процесі розв’язку задачі та параметрів, величини котрих апріорно відомі. Будь-яка модель задачі дослідження окремого класу включає в себе змінні, систему обмежень і мету. Мета – це цільова функція, яка задається на множині допустимих розв’язків D.

Критерієм оптимальності називається деякий показник, який має економічний зміст та служить способом формалізації конкретної мети керування і виражається за допомогою цільової функції через фактори моделі. Критерій оптимальності визначає розуміння змісту цільової функції. У деяких випадках в якості критерію оптимальності може виступати одна із вихідних характеристик об’єкта моделювання.

Цільова функція математично зв’язує між собою фактори моделі, і її значення визначається значеннями цих величин. Змістовне тлумачення цільовій функції надає тільки критерій оптимальності. Змінні стану визначають або допомагають визначити стан системи в будь-який момент часу. Прикладом таких змінних можуть бути обсяги продажу і прибуток. Змінні росту – характеристики, що описують процес, який протікає в системі в заданий момент часу. Досліджуваний процес можна кваліфікувати або як перетворення, або як переміщення. Додаткові змінні допомагають глибше вивчити об’єкт, а в окремих випадках спрощують співставлення результатів дослідження. Керовані змінні – входи моделі, значення котрих змінюється в часі незалежно від поведінки об’єкта дослідження. Зростання обсягів виробництва – результат керування зі сторони зовнішнім середовищем, дію якого на окремих стадіях можна розглядати як постійну величину. Керовану змінну можна представити як функцію від часу.

Параметри та константи – це незалежні від часу економічні показники та нормативні коефіцієнти, які характерні для об’єкта і включаються до моделі через систему обмежень.

Система обмежень визначає границі існування області дійсних та допустимих розв’язків і характеризує основні зовнішні та внутрішні властивості об’єкта. Обмеження визначають область відбуття процесу, границі зміни параметрів та характеристик об’єкта.

Рівняння зв’язку являються математичною формалізацією системи обмежень. Між поняттями «система обмежень» та «рівняння зв’язку» існує аналогія, як між поняттями «критерій оптимальності» та «цільова функція»: різні за змістом обмеження можуть описуватися однаковими рівняннями зв’язку, а одне і те ж саме обмеження в різних моделях може записуватись різними рівняннями зв’язку.

Розв’язком математичної моделі називається такий набір (сукупність) значень змінних, які задовольняють її рівняння зв’язку. Розв’язки, які мають економічний зміст, називаються структурно допустимими. Моделі, які мають багато розв’язків, називаються варіантними на відміну від без варіантних, які мають один розв’язок. Серед структурно допустимих варіантних розв’язків моделі, як правило, знаходиться один розв’язок, при якому цільова функція в залежності від змісту моделі має найбільше або найменше значення. Такий розв’язок, як і відповідне значення цільової функції, називається оптимальним.

Вимоги адекватності моделей включають: відповідності структури та властивостей об’єкта керування (процесу управління); відповідності властивостей і можливостей методів формування інформаційної бази моделей, виконання їх на основі процедури імітації; відповідності до вимог розв’язання управлінських задач.