Друга війна з радянською Росією

Уже на початку 1919 р. війна велася одночасно на трьох фронтах, причому українська армія була слабшою від кожного окремо взятого противника і, на відміну від них, не мала жодної зовнішньої підтримки.

Найбільшою перепоною у становленні УНР стала друга російсько-українська війна. Анулювавши Брестську мирну угоду, більшовицька Росія заявила, що не визнає Україну суверенною державою. Директорія УНР змушена була розпочинати не налагодження державного життя, а вести війну з більшовиками, до якої зовсім не була готова. Більшовики розпочали підготовку до захоплення влади в Україні. Вони створили з незадіяних на фронтах військових формувань Українську радянську армію яку очолив В.Антонов-Овсієнко, і в грудні 1918 р. вона розгорнула наступ на Харків і Київ. У січні 1919 р. радянські війська захопили Харків.

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому російське військо без оголошення війни вторглося до України. Більшовицьке керівництво відповіло, що російських військ в Україні нема, а воєнні дії відбуваються між військами Директорії і радянського уряду України.

Після цього Директорія 16 січня 1919 р. офіційно оголосила себе у стані війни з радянською Росією.

Тоді з Харкова війська радянської Росії почали наступ у трьох напрямках на Полтаву, на Катеринослав, на Донбас.

5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва.

Директорія розпочала переговори з країнами Антанти про допомогу, але допомоги так і не надали. В Винниченко та В.Чехіівський (голова уряду) пішли у відставку. Вся повнота влади зосередилась в руках С. Петлюри. Головою уряду став С. Остапенко.

Переслідувана радянськими військами Директорія покинула Україну.

10. Окупація військами Антанти півдня України.

Після поразки військ німецько-австрійського блоку у Першій світовій війні прав­лячі кола Антанти вирішили посилити боротьбу проти більшовиків і направити для цього свої збройні сили на територію колишньої Російської імперії. Одним з напрямків руху їхніх військ був південь України і Крим.

У ніч з 15 на 16 листопада 1918 р. англо-французька ескадра ввійшла в Чорне море і наприкінці листопада висадила у Новоросійську, Севастополі, Одесі свої війська. Розширяючи зону окупації, антантівські війська 1 лютого 1919 р. захопили Херсон, 2 лютого – Миколаїв.

13. Перший зимовий похід армії УНР.

Коли відбувся 6 грудня 1919-6 травня 1920
Мета Збереження основи армії УНР в умовах повної окупації України. Підтримка більшовицького селянського повстанського руху на Правобережжі. Продовження національно-визвольної боротьби.
командувач М. Омельянович-Павленко
Сили, що брали участь 5-10 тис. осіб
результат Війська пройшли 2 тис. км з боями по тилах Денікінської і Червоної армій. Було збережено кістяк армії УНР, на основі якого сформовано армію УНР, яка у 1920 р. взяла участь у радянсько-польській війні
   

14. Ухвалення Конституції 1919 р.

З 6 січня 1919 р. вводилась назва Українська Соціалістична Радянська Республіка

(УСРР). Столиця – Харків.

Навесні 1919 р. на території України встановилася радянська влада, яка проіснувала 7 місяців.

10 березня 1919 р. ухвалення Конституції УСРР. Конституція узаконила більшовицькі порядки в Україні. Український уряд – Рада Народних Комісарів. Головою уряду Москва рекомендувала Християна Раковського. На Україну поширювалася російська грошова система, державні органи підпорядковувалися центру.

Друга війна з радянською Росією - №1 - открытая онлайн библиотека Герб радянської України. 1919 р.

11. Повстання М. Григор’єва.

Найбільше повстання проти більшовицької влади в Україні.

Основні події повстання відбувалися з 7 по 31 травня 1919 року.

Виступ Григор'єва був викликаний зростанням соціально-політичної напруги на селі, спричиненої здійсненням політики «воєнного комунізму» і встановленням більшовицької диктатури. Дії бунтівних частин спровокували загальне селянське повстання проти більшовиків в Україні. Його розмах призвів в травні 1919 р. до загальної кризи режиму УСРР і мав переломне значення для військово-політичної ситуації на Півдні в цілому.

Друга війна з радянською Росією - №2 - открытая онлайн библиотека

Після падіння Гетьманського уряду, Директорії відновленій Української Народної Республіки не вдалося за короткий час створити стійкі регулярні військові формування. Значна частина армії Директорії УНР складалась з розрізнених напівпартизанських частин, які були сформовані українськими отаманами. В ході наступу більшовицької Червоної армії на Україну взимку 1918-1919 року, повстанські частини масово переходили на бік більшовиків, будучи незадоволені політикою Директорії УНР та приваблені соціальними гаслами радянської влади.

Одним з найбільших повстанських з'єднань, включених на початку лютого 1919 до складу Української радянської армії, була 6-ти тисячна Херсонська дивізія армії Директорії УНР, очолювана Никифором Григор'євим.

у кінці квітня 1919 р. РНК був прийнятий декрет, що скасовував виборність командного складу. 7 травня 1919 р. Григор'єв отримав категоричний наказ командарма 3-ї Української радянської армії припинити безлади або скласти повноваження комдива.

8 травня 1919 р. М. Григор'єв видав Універсал «До народу України і бійців Червоної армії», де закликав до загального повстання проти більшовицької диктатури. Закликав до боротьби проти російських продовольчих загонів, що діяли на Херсонщині, та комісарів ЧК, а також створення Рад без більшовиків.

9 травня григорї'вські частини розвернули наступ в трьох основних напрямах:

· на Катеринослав

· на Київ

· на Єлисаветград

окремими загонами - на Одесу і Полтаву.

Н.Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну та оволодіти столицею Української СРР містом Харковом. У кінці травня проти повстанців було кинуто надійні більшовицькі військові частини, в тому числі - з Росії, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині командувач повстанською армією отаман Н.Григор'єв зі своїми військами змушений був відійти на Херсонщину. Подальшим успіхам повстання перешкодили неузгодженість дій деяких лідерів об'єднаної повстанської армії (серед них - анархіста Нестора Махна), що не дозволило Григор'єву об'єднати усі наявні антибільшовицькі сили.


  1. Денікінський режим в Україні.

Отже, під час боротьби за владу в Україні у другій половині 1919 р. переможцями вийшли білогвардійська добровольча армія, яка наприкінці літа окупувала майже всю Україну. Нова влада поділила завойовані землі на три області – Харківську, Київську та Новоросійську.

Особливості денікінського окупаційного режиму:

- встановлення терористичної диктатури

- репресії проти противників

- обстоювання гасла «единой и недилимой»

- відновлення поміщицької влади на землю

- стягнення з селян примусових контрибуцій

- запровадження разового податку в розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини землі

- відродження свободи торгівлі

- ліквідація 8-годинного робочого дня

- обмеження вжитку української мови закриття українських газет і журналів

- припинення діяльності УАН.

Така політика викликала обурення і протест народу. Найпотужнішою течією повстансько-партизанського руху була махновська. Н. Махно видав наказ про створення Революційної повстанської армії України основною метою якої проголошувалося «чесна боротьба за повне визволення трудящих України від усякого поневолення».

Денікіну не вдалося зберегти контроль над Україною. Слабкістю білогвардійців скористалися більшовики. Вже в березні 1920 р. більшовики володіли майже всіма великими містами України. Радянські війська втретє прийшли на Україну. Їх прихід ознаменувався відновленням політики «воєнного комунізму» та новою хвилею червоного терору.


  1. Варшавська угода між УНР та Польщею.

Польща претендувала на значні території колишньої Російської імперії. Польське керівництво прагнуло відновити Річ Посполиту в її кордонах 1772 р. «від моря до моря», тобто від Балтики до Чорного моря. У цю федеративну державу мали увійти Латвія, Білорусія і Україна. Радянська Росія в цей час вела виснажливу боротьбу з білогвардійськими військами і не могла протидіяти полякам. Радянське керівництво намагалося не загострювати відносини. На початку 1920 р. польське керівництво вирішило, що ситуація сприятлива для силового розв’язання проблеми на свою користь.

С. Петлюра прагнув скористатися ускладненням стосунків між Польщею і радянською Росією. Він, граючи на їхніх протиріччях, шукав можливості одержати шанс на збереження УНР. головний отаман відправив до Варшави дипломатичну місію, яка мала розпочати переговори з польською стороною про створення єдиного антибільшовицького фронту.

21 квітня 1920 р. обидві сторони підписали загальну і торгівельно-економічну угоду,за якою польський уряд визнавав незалежність УНР. Визначалися нові польсько-українські кордони. Під польську владу відійшли Галичина, Зах. Волинь, частина Полісся, Холмщина, Підляшшя.

Укладалася військова конвенція, що становила невід'ємну частину цього договору.

24 квітня було укладено військову конвенцію, яка передбачала початок спільних польсько-українських воєнних дій проти більшовицьких військ на території України.

Економічне життя України переходило під контроль Польщі. Валюта мала бути спільною. Польському управлінню підпорядковувалися залізниці. Україна зобов'язувалася постачати польському війську харчування, коней, волів, підводи тощо.
Отже, згідно з Варшавським договором армія УНР мала наступати на Україну разом з польським військом під загальним керівництвом польського командування. Поляки зобов'язалися брати участь у цих операціях лише до Дніпра, в межах Правобережної України, яку вони вважали своєю (кордони до 1772 p.). Тепер же нібито згоджувалися визнати цю територію за УНР. На Лівобережжі поляки відмовлялися допомагати військам УНР.
Варшавський договір викликав величезне незадоволення. Незадоволені були всі: галичани й наддніпрянці, військові й цивільні, члени партій і позапартійні. Галичани вважали його зрадницьким, бо він фактично віддавав Галичину полякам.

Відповідно до Варшавського договору вже 25 квітня почався похід об'єднаних польсько-українських військ на Київ.

  1. Польсько-радянська війна на території України.

Польське керівництво вважало, що уникнути війни з радянською Росією їм не вдасться, і доцільно це зробити тоді, коли більшовики виснажені довготривалою громадянською війною. Польща, об’єднавши свої сили з УНР, розпочала 25 квітня 1920 р. війну проти РСФСР.

Під час спільного походу вдалося звільнити чимало територій від військ Червоної армії, яка відступала. Об'єднане військо зайняло 6 травня 1920 р. Київ. Влада Директорії була ненадовго повернута. 14 травня 1920 р. мобілізовані частини Червоної армії відновили контрнаступ і перетворили відступ польських військ на втечу.

22 липня польський уряд звернувся до Радянської Росії з пропозицією розпочати мирні переговори. Але наступ червоних військ тривав. І лише після ультиматуму Англії від 4 серпня 1920 р. до Раднаркому з вимогою зупинити наступ Червоної армії на польському фронті дали певні результати. В разі відмови вона погрожувала направити англійський флот проти Росії. Тоді 7 серпня Раднарком розпочав у Мінську, а потім у Ризі мирні переговори з Польщею.

Делегація УНР до цих переговорів не була допущена.

12 жовтня 1920 р. польський і радянський уряди підписали прелімінарний договір. Ним визначили погоджений сторонами кордон між Польщею та Україною, який проходив по річці Збруч, далі Волинню через Остріг до впадіння Горині в Прип'ять. 3 19 жовтня до 9 листопада встановлювалося перемир'я. Цим підступно скористався Радянський уряд, оскільки 10 листопада червоні війська зробили глибокий прорив на українському фронті неподалік від Могилева-Подільського та змусили українські національні частини відступити за Збруч. На цьому завершилася відкрита боротьба російських більшовиків за території України.

переважна більшість українського населення пасивно поставилися до розгортання бойових дій у ході радянсько-польської війни. Участь у ній військ УНР розцінювалася, як прагнення С. Петлюри повернути собі владу в Україні.

Незабаром, 18 березня 1921р., між Польщею та Росією в Ризі було підписано мир.

1. Польща визнавала існування УСРР.

2. Анульовано Варшавську угоду між Польщею та урядом УНР.

3. До Польщі відійшли Холмщина, Підляшшя, Зах. Волинь і Зах. Полісся.

4. Інша частина Правобережжя відійшла до складу УСРР.

5. Сх. Галичина залишалася за Польщею.

Таким чином, Україна знову не змогла втримати свою державність. Її вкотре розчленували на окремі частини, що опинилися під владою сусідніх держав. Чимало українських земель увійшли до складу радянської УСРР.

  1. Другий «Зимовий похід» Армії УНР

Другий Зимовий похід, який став останньою відчайдушною і героїчною спробою армії Української Народної Республіки (УНР) у листопаді 1921 р. збройним шляхом відновити українську державність,

Рейд тилами радянських військ на чолі з Ю. Тютюнником. Вони сподівалися на підтримку селян, їхні масові повстання. Але в той час політику «воєнного комунізму» було замінено НЕП і селяни їх не підтримали.

Учасники походу були оточені.

Це був останній збройний виступ армії УНР проти радянської армії в Україні.

  1. Холодноярська республіка.

«Холодно́ярська республіка (1919–1922) – невизнане державне утворення на території України (на той час УНР), у Чигиринському районі Черкаської області, в районі лісового урочища Холодний Яр, зі столицею в селі Мельники»

Недалеко від Києва на території сучасної Черкаської області у Чигиринському районі поблизу села Мельники, в 1918 р. році православний Мотринський монастир став осередком українського повстанського руху, очолюваного братами Чучупаками проти загарбників: німецьких окупантів та російських «білих» і «червоних» «визволителів», які несли українському населенню біди не менші як німецькі окупанти. Територія її охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15-тисячну селянську повстанську армію, яка чинила опір й боролася за свою державність, захищала український народ від чужоплемінного іга.

У зв'язку з революцією, жителями села Мельники, на прохання ігумені, щоб вберегти монастир від пограбування, було створено загін самооборони Мотринського монастиря під керівництвом Олекси Чучупака. До складу загону входило 22 особи.

Пізніше, в 1919 році, загін перетворився на полк, Василя Чучупака було обрано командиром полку, а його брата Петра Чучупака – начальником штабу.

Полк увесь час поповнювався, його чисельність досягала 2000 бійців станом на початок 1919 року, цього ж року літом утворилась Холодноярська республіка, територія якої охоплювала понад 25 навколишніх сіл та мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а своїх командирів – отаманами.

Після загибелі Василя Чучупаки 12 квітня 1920 р., Холодноярську республіку очолив його заступник Іван Деркач, він керував збройними силами регіону «Холодний Яр» під час антирадянського повстання у весняно-осінній період 1920 року.

24 вересня 1920 р. у Медведівці, де 1768 р. почалося повстання відоме як Коліївщина, відбулася нарада холодноярських отаманів, на якій Головним отаманом усіх повстанських загонів Холодного Яру і околиць було обрано Костя Блакитного.

Повстанці воювали з чорним бойовим прапором, на якому срібною ниткою було вишите гасло: «Воля України або смерть», а республіка Холодного Яру проіснувала до 1922 року. Сам факт її існування спростовує міф про позитивне сприйняття населенням встановлення радянської влади на території України. Останнім із Головних отаманів Холодного Яру, обраним на загальному представницькому з'їзді всіх отаманів республіки у червні 1921 р., був отаман Герасим Нестеренко-Орел.

Прапор холодноярівських повстанців майорів на Євромайдані в Києві як свідчення незламності та свободолюбивості українського народу.

Друга війна з радянською Росією - №3 - открытая онлайн библиотека