Навчання протягом усього життя

Навчання протягом усього життя є істотним елементом простору європейської вищої освіти. У майбутній Європі, що будується як суспільство

й економіка, засновані на знаннях, стратегія навчання протягом усього життя повинна стати віч-на-віч із проблемами конкурентноздатності та використання нових технологій, поліпшення соціальної єдності, рівних можливостей і якості життя.

16. Вищі навчальні заклади і студенти

Міністри підкреслили необхідність залучення університетів, інших вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні простору європейської вищої освіти. Інститути продемонстрували важливість, яку вони надають створенню спільної й ефективної, але усе ж різноманітної і такої, що пристосовується, Зони європейської вищої освіти. Відзначалось, що якість -основна умова для довіри, мобільності, сумісності та привабливості Зони європейської вищої освіти. Міністри оцінили внесок вищих навчальних закладів у розвиток програм навчання, що об'єднують академічну якість із сумісністю до довгострокової можливості працевлаштування, і закликали продовжити їхню активну діяльність у цьому напрямку.

Було наголошено і на тому, що студенти мають брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших вищих навчальних закладах.

17. Сприяння забезпеченню привабливості Зони європейської вищої

освіти

Міністри погодилися з важливістю розширення привабливості європейської вищої освіти для тих, хто навчається із Європи й інших частин світу. Розуміння і сумірність європейських ступенів вищої освіти в усьому світі повинні бути розширені розвитком загальних рамок кваліфікацій, а також узгодженням забезпечення якості і механізмами акредитації /сертифікації і збільшенням інформаційних зусиль. Міністри акцентували увагу та тому, що якість вищої освіти і наукових досліджень повинна бути важливим визначальним чинником міжнародної привабливості і конкурентноздатності Європи. Міністри погодилися, що має бути підвищена увага до переваг Зони європейської вищої освіти, програм різноманітної конфігурації. Вони закликали до збільшення співробітництва між європейськими країнами в частині, що стосується можливого значення і перспектив транснаціональної освіти.

18. Співробітництво

Міністри зобов'язались продовжити співробітництво, що засноване на цілях, викладених у Болонській декларації, побудованої на спільному та відмінному у культурах, мовах і національних системах, залучаючи всі можливості міжурядового співробітництва і діалогу, який продовжується, із європейськими університетами, іншими вищими навчальними закладами, студентськими організаціями, а також програмами Співтовариства.

Для того, щоб процес успішно просувався далі, міністри просили групу сприяння впорядкувати семінари для проведення досліджень у таких галузях: співробітництво, що стосується акредитації і забезпечення якості; визнання результатів навчання і використання кредитів у Болонському процесі;

розвиток спільних ступенів; соціальні питання із спеціальною увагою до перешкод мобільності, а також розширення Болонського процесу, навчання протягом усього життя і залучення до обговорення студентів.

3.3 Празький саміт з вищої освіти як етап реалізації Болонського процесу (18-19 травня 2001 р.)

Представники 29 країн, що підписали декларацію, зустрілися, щоб оцінити досягнуті успіхи і визначити напрямки й пріоритети дій на наступні роки. Головна мета - формування Зони європейської вищої освіти й конкурентоспроможності вищих навчальних закладів Європи. Вища освіта повинна розглядатися як суспільне благо, вона була, є і залишається важливою цінністю західного суспільства. Міністри звернули увагу на: 1 .Енергійне продовження Болонського процесу.

2.Сприяння забезпечення привабливості Зони європейської вищої освіти. 3.Навчання протягом усього життя ( система безперервної освіти). 4.Вищі навчальні заклади і студенти.

5.Створити групу сприяння для доведення справи Болонського процесу до кінця, яка повинна бути утворена з представників усіх країн, що підписали відповідні документи.

Задля сприяння процесу поставлена мета впорядкувати семінари для проведення досліджень у таких галузях:

- співробітництво, що стосується акредитації і забезпечення якості;

- визнання результатів навчання і використання кредита;

- розвиток спільних ступенів;

- соціальні питання з акцентом щодо перешкод мобільності;

- розширення Болонського процесу;

- навчання протягом усього життя;

Позитивні моменти впровадження ступеня "бакалавр наук"

Більшість європейських країн запровадили, впроваджують або планують впровадити систему вищої освіти, яка полягає в послідовному здобутті ступенів "бакалавр", "магістр" і "доктор наук". Реформи в цьому напрямі проводять у системах вищої освіти, що базуються виключно на університетах (тобто "унітарні" системи), а також в "бінарних" або "дуалістичних" системах.

Двоступеневе поєднання "бакалавр/магістр" має декілька переваг порівняно з довготривалим негнучким навчальним планом, що безпосередньо веде до здобуття ступеня "магістр наук" і традиційний у багатьох країнах. Головна перевага тут полягає в тому, що студентам пропонують програми, які передбачають більше індивідуальної гнучкості. Двоступенева структура сприяє розвитку національної та інтернаціональної мобільності, оскільки передбачає модульний (блоковий) характер навчальних програм. У наш час, коли люди вчаться протягом усього свого життя, однією

з найвагоміших переваг двоступеневої структури є те, що вона сприяє взаємодії навчання з працею. Запровадження початкових ступенів бакалаврського типу також сприяє розвиткові багатодисциплінарних магістерських програм, доступних для студентів інших закладів.

Високий рівень відрахування зі складу студентів і подовження університетського навчання - це проблеми, з якими стикаються більшість європейських країн. Добре сплановані та продумані програми бакалаврського ступеня допомагають зменшити кількість відрахувань студентів, що не отримують ніякої кваліфікації, і, отже, полегшують їх просування на європейському ринку праці, а також сприяють скороченню навчального терміну.

Структура "бакалавр/магістр" стала світовим стандартом, її прийняття сприятиме визнанню європейських ступенів як у самій Європі, так і у світі, і зробить наші вищі навчальні заклади привабливішими для тих студентів, які бажають навчатися в Європі.

Структура ступеня "бакалавр наук" в Європі

Сприяння мобільності в Європі потребує підвищеної прозорості та здатності до порівняння європейських кваліфікацій з вищої освіти. Для цього потрібні загальні критерії визначення ступеня "бакалавр". Ця структура має бути достатньо гнучкою, враховувати національні особливості, але водночас досить чіткою, щоб бути стандартною.

Ступінь "бакалавр" є кваліфікацією вищої освіти, яка потребує складання 180-240 заліків (згідно з ЕСТS). Термін навчання на здобуття цього ступеня - 3-4 роки. Слід зазначити, що ступінь "бакалавр", який часто називають "початковим ступенем", можна здобути як у традиційних університетах, так і у професійно-орієнтованих закладах вищої освіти. Програми цього ступеня можуть і повинні мати різну орієнтацію та бути багатопрофільними, щоб відповідати індивідуальним та академічним потребам, а також вимогам ринку праці.

Для підвищення прозорості потрібно, щоб профіль кваліфікації було внесено до назви курсу та пояснено в додатку до диплома. Підвищенню прозорості також сприятиме адекватність термінології. Навіть ті програми бакалаврського ступеня, що є проміжними і передбачають продовження навчання, мають бути самостійними, їх не слід сприймати тільки як частину тривалішого навчального плану, оскільки деякі студенти можуть виділити, змінити напрям навчання або продовжити його в іншому навчальному закладі.

Відповідність вимогам ринку праці

Ступені бакалаврського типу можуть задовольняти запити вже спільного європейського ринку праці по-різному. Одні програми спрямовано на отримання окремих професій з безпосереднім виходом на ринок праці, інші - на підготовку студентів до подальшого навчання з працевлаштуванням після нього. Усі програми мають передбачати здобуття таких професійних навичок, яких вимагають від усього працездатного населення Європи.

Ринки праці європейських держав очікують, що все більше молоді буде здобувати кваліфікацію вищої освіти. Навряд чи це можливо в тих країнах, де існують тільки одноступеневі довготривалі програми навчання.

Система вищої освіти має пропонувати самостійні навчальні програми здобуття ступеня "бакалавр" меншої тривалості для задоволення конкретних потреб ринку праці. Водночас існує нагальна потреба перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників сучасного ринку праці. Для максимальної відповідності потребам ринку праці в бакалаврах наук ці програми мають розробляти заклади вищої освіти у тісній співпраці з їх соціальними партнерами.

Навчальні дисципліни

Різні навчальні дисципліни мають власні сильні традиції, які потрібно враховувати, розробляючи структури ступенів XXI сторіччя.

В усіх сферах програми бакалавра та магістра повинні мати механізми спадкоємності як у межах одного й того самого сектору вищої освіти, так і між різними секторами. Можна передбачити, що на новому просторі європейської вищої освіти з'явиться широке розмаїття профілів ступеня "бакалавр наук" з безпосереднім виходом на ринок праці та/або з продовженням навчання (одразу ж після деякого часу) для здобуття ступеня "магістр".

Одним лише реформуванням освітніх структур не можна збільшити "прозорість". На європейському рівні потрібні широкі визначення вузлових компетенцій, якими мають володіти бакалаври та магістри наук. Ці визначення мають стосуватися тільки компетенцій, здатних до застосування в різних сферах суспільного життя.

3.4 Комюніке конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту (19-20 вересня 2003 року. м. Берлін)

Принципово нове рішення Берлінського саміту:

> поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступень - “доктор філософії” у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.);

> акцентовано увагу на потребі сприяти Європейському простору вищої освіти;

> розроблено додаткові модулі, курси та навчальні плани з Європейським змістом, відповідною орієнтацією й організацією;

> наголошено на важливій ролі, яку мають відігравати вищі навчальні заклади, щоб зробити реальністю навчання протягом усього життя;

> зазначено, що Європейський простір вищої освіти та Європейський простір дослідницької діяльності роботи - дві взаємопов’язані частини спільності знань.

Міністри дійшли згоди з приводу загальних завдань для створення узгодженого єдиного загальноєвропейського простору вищої освіти до 2010 року. Під час попередньої конференції, котра відбулась у Празі 19 травня 2001 року було підтверджене зобов'язання створити загальноєвропейський простір вищої освіти до 2010 р.; розглянуто досягнуті результати і визначено пріоритети і нові завдання на майбутнє з метою прискорення процесу встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти.

Прогрес

Міністри вітають різні ініціативи, що починаються після Празького саміту з вищої освіти, і спрямовані на збільшення сумісності і сумірності освіти, на створення більш прозорих структур вищої освіти і поліпшення якості вищої освіти в Європі на рівні вузів і на національному рівні. Міністри цінують співробітництво і зобов'язання всіх партнерів - вищих навчальних закладів, студентів і інших зацікавлених осіб - із цією метою.

Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського процесу для створення загальноєвропейського простору вищої освіти і наголошують на необхідності активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському рівнях. Однак, щоб стимулювати подальший розвиток процесу, міністри зобов'язуються притримуватися проміжних пріоритетів у плині наступних двох років, активізуючи зусилля для розвитку ефективних систем забезпечення якості, просування ефективного використання системи, заснованої на двох циклах, і удосконалення системи визнання ступенів і періодів навчання.

Забезпечення якості

Як показує практика, якість вищої освіти лежить в основі розвитку загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри зобов’язуються підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і загальноєвропейському рівнях. Вони також підкреслюють необхідність розвитку загальних критеріїв і методологій забезпечення якості. Міністри підкреслюють, що, відповідно до принципу інституційної автономії, основна відповідальність за забезпечення якості лежить на кожному з вузів, що є основою для реальної підзвітності академічної системи в рамках національної системи якості.

Отже, міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

- визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь;

- оцінювання програм і вузів, що охоплює внутрішню і зовнішню оцінку, з врахуванням участі студентів і публікації результатів;

- система акредитації і атестації;

- міжнародне партнерство, співробітництво і створення мережі.

На європейському рівні міністри закликають ENQA за допомогою впливу на членів цієї організації, у співробітництві з EUA, ЕURASHE і ЕSІВ, створити набір погоджених стандартів, процедур і керівних принципів забезпечення якості; дослідити способи забезпечення адекватної погодженої

системи перевірки якості і/або акредитації агентств і організацій, а також дати звіт із цих питань міністрам через комісії в 2005 р. Належним чином буде врахований і досвід інших асоціацій і організацій у забезпеченні якості.

Структура ступенів: прийняття системи, яка складається з двох

основних ступенів

Міністри з задоволенням відзначають, що після прийняття зобов'язання про двоступеневу систему в Болонській Декларації всебічна реструктуризація системи європейської вищої освіти йде повним ходом. Усі міністри зобов'язуються почати реалізацію двоступеневої системи до 2005 р.

Міністри наголошують на важливості консолідації досягнутих результатів і поліпшення розуміння і прийняття нових кваліфікацій за допомогою укріплення діалогу й у рамках вузів, і між вузами та працедавцями.

Міністри підтримують ініціативу країн-учасниць у розробці структури погоджених і сумірних / зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об'єму роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль. Вони також беруть на себе відповідальність за розробку узагальненої структури кваліфікацій для загальноєвропейського простору вищої освіти.

У цих рамках ступені повинні мати різні чітко визначені результати. Ступені першого і другого рівнів повинні мати різні спрямованості і профілі, щоб забезпечувати різноманітні індивідуальні, академічні нестатки і потреби трудового ринку. Ступені першого рівня повинні давати доступ, відповідно до Лісабонської Конвенції про визнання щодо програм другого рівня. Ступені другого ступеня повинні надавати можливість подальших досліджень для одержання докторського ступеня.

Міністри наголошують на своєму зобов'язанні зробити вищу освіту доступною для всіх, використовуючи всі можливості і відповідні засоби:

Загальноєвропейський простір вищої освіти (ЕНЕА) і загальноєвропейський простір дослідження (ЕКА) - два основних принципи суспільства, заснованого на знаннях.

Усвідомлюючи необхідність створення більш тісних зв'язків між ЕНЕА і ЕКА у Європі знань, а також важливість дослідження як складової частини вищої і освіти на території Європи, міністри вважають потрібним додати докторський рівень як третій ступінь Болонського процесу, що доповнює два основних ступені вищої освіти. Вони також підкреслюють важливість дослідження, дослідницького навчання і підтримки міждисциплінарних зв’язків в досягненні й поліпшенні потрібного рівня якості вищої освіти й у збільшенні конкурентноздатності вищої європейської освіти в цілому.

Міністри роблять необхідні кроки для більшої привабливості та ефективності партнерства вищих навчальних закладів Європи. Тому міністри звернулися до вузів із проханням про збільшення ролі та вагомості досліджень у відношенні технологічної, соціальної і культурної еволюції і потреб суспільства.

Міністри розуміють, що на шляху досягнення цієї мети є перешкоди, які вузи не можуть подолати поодинці. Необхідна сильна підтримка, у тому числі фінансова, а також відповідні вирішення від національних урядів і європейських органів.

Відтак, міністри заявляють про необхідність підтримати мережі, утворені на докторському рівні, у їхньому подальшому удосконаленні і становленні як однієї з показових ознак загальноєвропейського простору вищої освіти.

Додаткова структура

Міністри довіряють Комісії вирішення поставлених у комюніке питань, а також загальне спостереження за розвитком Болонського процесу і підготовку наступної зустрічі міністрів. Комісія буде складатися з представників усіх членів Болонського процесу і Європейської Комісії, а також Рад Європи, EUA, EURASHE, ESIB, UNESCO/ CEPES у ролі консультаційних членів. Засідання цієї групи повинні проходити, принаймні, два рази в рік під головуванням на цей час головуючої країни ЄС, де роль віце-голови буде виконувати країна-упорядниця наступної конференції міністрів.

Правління одночасно перебуває під керівництвом країни, що нині головує, ЄС перегляне роботу в проміжках між зустрічами Комісії. Правління буде складатися з голови, віце-голови від країни - наступниці, попередньої та наступної головуючої країни ЄС, трьох країн-учасниць, обраних Комісією на один рік, Європейської Комісії як консультативного члена, Рад Європи, EUA, EURASHE, ESIB. Комісія і Правління мають право організовувати спеціальні зустрічі, якщо у цьому буде потреба. Уся подальша робота буде координуватися Секретаріатом країни, котра проводитиме наступну конференцію міністрів.

Робоча програма 2003-2005

Міністри 33 Європейських країн зустрілися в Берліні для визначення пріоритетів і встановлення загальноєвропейського простору вищої освіти. Міністри відповідальні за вищу освіту, створення найконкурентоспроможної і динамічної економіки у світі, заснованої на знаннях і здатної забезпечити стійкий економічний ріст, більшу кількість і кращу якість робочих місць, великої соціальної згуртованості. Міністри поділяють думку про те, що усі зусилля будуть спрямовані на збільшення більш тісних зв'язків між вищою освітою і дослідницькими системами в кожній із країн-учасниць, зміцнюючи в такий спосіб фундамент для Європи знань.

- Міністри підкреслюють важливість усіх елементів Болонського процесу для створення загальноєвропейського простору освіти з метою активізувати зусилля на рівні вузів, національному і загальноєвропейському рівнях.

- Міністри зобов'язуються підтримати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, а також необхідність розвитку загальних критеріїв і методології із забезпечення якості.

- До 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні містити: визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь; оцінювання програм і вузів, яке охоплює внутрішню і зовнішню оцінку з врахуванням участі студентів; систем акредитації і атестації і сумарних процедур; міжнародне партнерство; співробітництво і створення мережі;

- Міністри підтримують ініціативу країни учасниць у створенні погоджених і зіставних кваліфікацій для системи вищої освіти, яка б прагнула дати визначення кваліфікаціям, з огляду на показники об'єму роботи, рівня, результати навчального процесу, компетенції і профіль.

- Міністри підтверджують свій намір докласти усіх зусиль для усунення перешкод на шляху мобільності студентів, для чого стимулюватимуть визнання національних позичок і грантів; заохочують подальший прогрес із метою перетворення ЕСТS із перевіреної системи в нагромаджувальну.

3.5 Основні кроки на європейському просторі

Із 2001 року відбулися три значні події на шляху до Європейського простору вищої освіти: Конвенція європейських закладів вищої освіти в Саламанці (березень), студентська конвенція в Ґетеборзі (березень), зустріч міністрів з представниками вищої школи в Празі (травень). Усі три події підтвердили прогрес та успіх процесу інтеграції до Європейського простору вищої освіти.

У Саламанці європейські вищі навчальні заклади та їх представницькі організації підтвердили своє зобов'язання досягти єдиного Європейського простору вищої освіти до кінця десятиріччя. У висновках цієї конвенції:

- міністри погодилися з важливістю підвищення привабливості та конкурентоспроможності європейської вищої освіти для студентів з Європи й усього світу і закликали до розвитку всесвітньої загальної системи кваліфікацій і схеми європейської якісної сертифікації як інструменту досягнення привабливості; закликали до співробітництва між європейськими країнами щодо транснаціональної освіти;

- серед інструментів, спроможних підвищити як мобільність, так і привабливість, виділено розвиток модулів, курсів та навчальних планів, які є "європейськими" за змістом, орієнтацією та організацією, особливо щодо уніфікації наукових ступенів.

Дотримуючись системи, запровадженої в Саламанці та Ґетеборзі, міністри офіційно визнали, що громадяни повинні ефективно використовувати свої кваліфікації, компетенцію та навички у межах європейського освітнього простору.

Зрештою міністри зобов'язалися продовжувати співробітництво в рамках організованої робочої структури. Деякі кроки зроблено у напрямі поліпшення ефективності процесу; до процесу офіційно запрошено

приєднатися Європейську Комісію, також до діалогу приєдналися Асоціація європейських університетів, EURASHE (сектор коледжів/технікумів), ESIB і Рада Європи.

Крім специфічних положень Празького комюніке, важливо наголосити на бажанні міністрів досягти мети, поставленої ще в Болоньї, у найкоротший термін. Коло питань до цієї дати вже досить повне: крім центрального питання, поставленого міністрами, багато сфер потребують подальших дій на європейському рівні, особливо на рівні навчальних закладів, наприклад, подальший розвиток двоступеневої системи, упровадження ECTS, розвиток базових потреб та стандартів дисциплінарних та професійних сфер, застосування зрозумілої термінології, наприклад, "магістр" або "акредитація", ефективне використання існуючих інструментів та мереж, відносини між університетами та іншими типами освітніх закладів.

Основний висновок на цьому етапі: Болонський процес продовжується, міцніє і поширюється. Він потребує ентузіазму та підтримки тих, хто хоче зробити свій внесок у майбутню європейську вищу освіту заради студентів, випускників, навчальних закладів і Європи в цілому.

Формування загальноєвропейського простору вищої освіти

Болонська декларація від червня 1999 року поклала початок ряду реформ, необхідних для збільшення сумісності, порівнянності та конкурентоспроможності європейської вищої освіти, а також підвищення її привабливості як для громадян країн Європи, так і для громадян та дослідників інших країн. У травні 2001 року під час зустрічі у Празі міністри, зазначивши деякий прогрес, додали три нові напрями дій. У Берліні потрібно буде визначити пріоритети та конкретні цілі у сфері формування загальноєвропейського простору вищої освіти.

Європа має величезний потенціал. Щороку тисячі університетів передають свої знання сотням і тисячам випускників. Більшість з них, а також окремі департаменти мають статус міжнародних. Європа - один з найбільших ринків світу. Проте існує ще досить багато перепон щодо мобільності студентів, викладачів та дослідників: низький рівень співпраці між університетами; недостатня організація у частині передачі нових знань від університетів до світу праці; неадекватне фінансування або його неефективне використання.

Уже декілька років Болонський процес узгоджується з політикою комісії у сфері вищої освіти через європейські програми зі співробітництва, особливо "Socrates-Erasmus". Цей факт було визнано у Празі та запропоновано комісії стати повноправним членом Болонської структури нарівні з іншими державами, які підписали Болонську декларацію.

Комісія підтримує більшість напрямів Болонського процесу, наприклад, сприяє введенню додатка до диплома, у якому вказано точні назви кваліфікацій, а також запуску програми "Erasmus-Mundus", що робить привабливою європейську вищу освіту в глобальному масштабі. Такі заходи, що є частиною всеохоплюючого підходу ЄЄ до питань у сфері освіти, взаємно доповнюють один одного, сприяючи досягненню проголошених

цілей у межах різних систем вищої освіти. Ця взаємодія супроводжується, наприклад, заходами ЄЄ з підвищення мобільності для посилення прозорості і визнання кваліфікацій в Європі, що відповідає широкій реформі ЄС у рамках Ліссабонської стратегії.

У березні 2000 року голови країн ЄС та уряд у Лісабоні визначили цілі та розробили стратегію для Європи на період до 2010 року: "перетворити ЄС на економіку, що найдинамічніше розвивається, базується на знаннях і здатна до стійкого економічного зростання з підвищеними можливостями працевлаштування населення на основі його соціальної інтеграції". У березні 2002 року в Барселоні вони додали, що європейська освіта та системи навчання мають відповідати загальновизнаним стандартам якості.

Міністри освіти ЄС інтерпретували це як серію загальних цілей для різних освітніх систем в Європі. Прогрес у досягненні цих цілей оцінюватимуть за "загальноприйнятими показниками європейського середнього рівня успішності" або "європейськими еталонами".

Посилення ролі університетів у "Європі знань"

5 лютого 2003 року комісія прийняла документ щодо ролі університетів у "Європі знань". У ньому виділено ті проблемні питання, які постали перед європейською вищою освітою на перетині дослідницької діяльності, програм з додаткової освіти та інновацій. Документ викликав дебати з боку академічної спільноти та суспільства в цілому, окремих дослідників, університетів, університетських мереж, дослідних організацій, суспільних органів, роботодавців, профспілок тощо.

Більшість з одержаних відповідей містять висловлювання, що відображають широкий консенсус щодо ключової ролі університетів у "Європі знань" і тих основних умов, за яких університети здатні виконувати цю роль. Підкреслено важливість питань фінансування з урахуванням його потрібного рівня (йдеться про потребу диверсифікацій доходів та ефективнішого використання наявних ресурсів). Тривалі терміни навчання та високий рівень "відсіву" студентів розцінено як витрату ресурсів як з боку студентів, так і з боку університетів. Тоді як курс взято на посилення інституційної автономії, у більшості висловлювань зазначено про потребу удосконалення методів професійного управління.

Загальна картина диверсифікованого європейського університетського простору з різними інтенсивністю і типами досліджень (інновацій та профілями викладання) навчання розглядається як шлях до майбутнього. Потрібні особлива підтримка досліджень, викладання та соціальна спрямованість діяльності університету.

Університети розраховують на значну підтримку на європейському рівні особливо щодо створення загальноєвропейського простору вищої освіти та загальноєвропейського простору наукових досліджень та інновацій. У цьому контексті пропонується збільшити фінансову підтримку з боку ЄС, у тому числі для розширення мобільності, структурних перетворень у рамках Болонського процесу, для розвитку потенціалу досліджень, інновацій та регіональних інноваційних об'єднань, підвищення привабливості Європи в

глобальних масштабах у сфері освіти та досліджень тощо. Також запропоновано створити різні європейські інструменти, а саме: спільні ступені, докторантуру, механізми оцінення якості, інструменти прозорості та порівнянності, гнучку політику в сфері доступу та прийому у вищі навчальні заклади тощо. Такі рекомендації часто розглядають як спроби послаблення національних рішень у сфері доступу, визнання й мобільності персоналу, що є обмежуючим чинником для університетів ряду країн з тим, щоб вони повною мірою могли використати нові можливості на європейському рівні. Відповіді також відображають достатню поінформованість щодо ролі університетів як рушійних чинників регіонального розвитку. Університетам було надано підтримку з боку європейських структурних фондів у формі різних пропозицій.

Загальновизнаною стала потреба збільшення привабливості систем та інститутів вищої освіти в Європі та світі. Більшість відповідей вказують на потребу порівняння Європи та США (які чинники забезпечують успіх американській системі) та надання порівнянних даних. У цьому контексті особливу увагу приділено гуманним ресурсам (кар'єра, посада, перспективи росту) та аспектам навчальної програми (визнання ступеня, демонстрація якості, орієнтація на потреби тих, хто навчається).

Зміни (реформи) після підписання Болонської декларації

У документі Напрям IIйдеться про існування взаєморозуміння щодо основних завдань процесу, передусім це - мобільність, можливість влаштування на роботу та конкурентоспроможність. Сприяння мобільності серед студентів і випускників (mobility of students) було одностайно схвалено, тоді як питанню мобільності працівників (staff mobility) приділялося недостатньо уваги. Було схвалено також такі документи, як ЕСТS та додаток до диплома.

Болонська декларація ще раз підтвердила, що можливість улаштування на роботу - це основне питання вищих закладів у всій Європі. Під час дебатів взято до уваги і той факт, що існує багато шляхів, як зробити перші ступені "релевантними для європейського ринку праці" згідно з Болонською декларацією і не бути тісно прив'язаними до ситуації на ринку праці, яка має тенденцію постійно змінюватися. У всій Європі є багато нових "професійних бакалаврів" і невелика кількість нових "професійних магістрів", особливо (але не тільки) в коледжах і технікумах, хоча в деяких країнах здобутий ступінь бакалавра розглядається здебільшого як підготовка до подальшого навчання чи вступу до аспірантури.

Більшість країн сприймають конкурентоспроможність як позитивне явище і підтримують ідею створення привабливої системи вищої освіти. Деякі країни розробили спеціальні проекти, щоб надати потрібну інформацію та залучити більше студентів з неєвропейських країн.

У документі Напрями IIпоказано, що ЕСТS була прийнята як багатофункціональний інструмент у формуванні єдиного Європейського простору освіти. Спостерігається тенденція запровадження майже у всіх країнах систем ЕСТS або систем, сумісних із ЕСТS. Це можна зробити на

обов'язкових підставах або віддати на розгляд ректорів і/або міністерств. Є побоювання, що запровадження системи кредитів не дасть можливості університетам організовувати навчальний план у логічній для них послідовності або змусить їх визнати, що зможе призвести до зниження якості освіти. Щоб уникнути значних розбіжностей, які можуть зруйнувати всі очікувані переваги цієї схеми, потрібні більш скоординовані дії щодо запровадження ЕСТS.

Децентралізований підхід до гарантій якості/акредитації, який використовують у Німеччині, може стати поштовхом для основного європейського підходу, який базується на взаємовизнанні рішень, прийнятих комісією з гарантії якості; повазі до національних особливостей та розбіжностей у предметах; на потребі уникати перенавантаження університетів із усе ще іншим рівнем оцінювання та контролю.

Болонський процес має також величезний вплив на країни, які не брали в ньому участі: у звіті Напрям IIохоплено такі європейські країни, як Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Кіпр, Македонія. Він не охопив інші країни, хоча було зрозуміло, що такі держави, як Туреччина, Росія та деякі інші країни СНД виявили інтерес до цього процесу. Болонською декларацією зацікавились в Албанії та в країнах колишньої Югославії. Щодо системи вищої освіти на Кіпрі, то вона вже слідує основним напрямом Болонської декларації. Процес змін від Болоньї до Праги свідчить про те, що конвергенція продовжується, зміцнюється і поширюється.

Підкреслюється європейська традиція вищої освіти більше як "громадської справи" (частини громадської політики щодо соціального розвитку), а не комерційного продукту. Також наголошується важливість автономії університету як неодмінної умови успішного впровадження настанов Болонської декларації (заклади, які не змінюють свої навчальні плани і не пристосовуються до швидкозмінних потреб та можливостей будуть потерпати від конкуренції). Інший наголос зроблено на якісному забезпеченні механізмів та їх вирішальній ролі для ефективного функціонування європейської вищої освіти. Європейські заклади вищої освіти визнають справедливість вимог і потреб студентів у кваліфікації, яку вони можуть ефективно використовувати у навчанні та кар'єрі по всій Європі. Тому саламанська конвенція має бути розглянута у багатьох аспектах як ключовий документ для майбутніх напрямів розвитку європейських закладів вищої освіти.

Студентська конвенція в Ґетеборзі, що проводилася в рамках ЕSІВ, особливо наголошує на розвитку всіх типів мобільності в європейських закладах вищої освіти і закликає міністрів та ректорів університетів не нехтувати соціальними аспектами Болонського процесу (наприклад, такими як доступ до всіх рівнів системи вищої освіти, організованої як двоступенева, та адекватне забезпечення мобільності). Залучення студентів до роботи семінарських груп і їх активна участь у дискусії та подіях Болонського процесу - дуже важливий фактор. Поява ЕSІВ як головного партнера зробила можливим поліпшення діалогу урядів, закладів та студентів на

європейському рівні і негайно знайшла відображення у Празькому комюніке міністрів.

Згідно з положеннями Болонської конвенції міністри, відповідальні за вищу школу в країнах - учасницях договору, зібралися у Празі з представниками вищих навчальних закладів, щоб підбити підсумки прогресу, досягнутого з часу проведення Болонської конвенції, та визначити пріоритети на майбутнє. Вони ще раз підтвердили свої зобов'язання перед європейською вищою школою до 2010 року. Ще три країни були запрошені до "Болонської родини" (Хорватія, Кіпр, Туреччина).

Міністри висловили своє задоволення досягненнями останніх двох років і довірили створеним робочим групам розробляти напрями розвитку. Вони також вирізнили декілька питань на наступні два роки:

.можливість продовжувати навчання протягом усього життя (Це має бути визнано і відображено, наприклад, у загальному обсязі кваліфікацій та схемах залікового переведення.);

.розвиток загальної схеми кваліфікацій і якісного забезпечення, акредитації/сертифікації механізмів, до чого вперше відверто закликали міністри.

Це стало можливим лише завдяки Болонській декларації, яка зовсім не накладає штучних стандартів, що стримують загальні потреби та тенденції і використовують напрями, які вже існують у деяких країнах та установах. Запровадження цих стандартів пояснюється тим фактом, що вони не використовувалися і не поширювалися на європейському рівні. Ця функція "кристалізації" процесу могла спрацювати лише тоді, коли перестороги та занепокоєння, викликані декларацією, з'ясовані і таким чином зменшені. Зменшення і навіть зникнення занепокоєння щодо цього можна було спостерігати протягом останніх двох років, що зумовлено багатьма ключовими аспектами. Припускається, що цей процес призведе до уніформізації (однорідності) європейської вищої школи, що, у свою чергу, знищить різноманіття національних освітніх систем, мов і підходів або поставить навчальні плани у суворі рамки; багато хто тепер вважає Болонський процес можливістю підвищити якість навчальних курсів і планів, які б більше відповідали потребам та загальній меті. Отже, занепокоєння щодо того, що запровадження залікової системи, такої як ЕСТS, може позбавити університети можливості організовувати свої навчальні курси як структурований навчальний процес і логічну послідовність.

ВИСНОВКИ

1. Інформаційна цивілізація ХХІ ст., що змінила індустріальне ХХ ст., об’єктивно потребує глобальної соціальної трансформації, в основу якої покладено докорінні, соціокультурні, технологічні, гуманітарні освітньо-інформаційні зміни. України, яка обрала шлях до європейської інтеграції, демократизації суспільства, зокрема гуманітарізації освіти в національній програмі „України”. Освіта. Поступ у ХХІ ст.”, повинна гідно увійти до європейського освітнього простору, у так званий Болонський процес.

2. Одночасно учасники Празької конференції доповнили перелік „болонських” цілей ще трьома:

> створення в усіх куточках Європи умов для навчання упродовж усього життя;

> дотримання принципу рівноправної участі студентів і науково-викладацького персоналу в навчальному процесі та інших формах діяльності університетів має вводитися кредитно-модульна система і трансфер навчальних кредитів, створюватися й узгоджуватися нові навчальні програми, де поєднувалися б академічна якість і наукова глибина з формування у молоді такого рівня професійної компетентності, без якого годі сподіватися на її успіхи на швидкозмінному ринку праці об’єднаної Європи;

> створення нових спільних навчальних програм, привабливих не лише для європейців, а й представників молоді інших континентів. Для цього не менш важливо організувати і підтримувати роботу забезпечення якості вищої освіти, акредитації і сертифікації навчальних програм і самих закладів.