Підбір матеріалів для ораторської промови

САМОСТІЙНА РОБОТА № 2

Тема: «Основні способи виступу».

План

1. Основні етапи підготовки промови.

1.1 Вибір теми.

1.2 Формулювання мети.

1.3 Збирання матеріалу.

1.4 Підбір матеріалів для ораторської промови.

1.5 Інкубаційний період.

1.6 Робота над конспектом.

1.7 Складання плану.

2. Оформлення текстового матеріалу.

2.1 Вступ.

2.2 Основна частина.

2.3 Висновки.

3. Види підготовки до виступу.

МЕТА РОБОТИ:будувати виступи із урахуванням мовної форми промови,

різних видів аргументації; складати власні промови, виби-

раючи тему виступу, визначаючи мету, жанр із урахуванням

аудиторії.

На основі вивчених питань теми скласти тези в такій послідовності:

1. Визначити поняття:

«Інкубаційний період» –_____________________________________________

__________________________

Аргументація – ____________________________________________________

____________________________________________________

Аргументи – _______________________________________________________

____________________________________________________

Доказова аргументація – ____________________________________________

____________________________________________________

Недоказова аргументація – ___________________________________________

____________________________________________________

Розділова аргументація – ____________________________________________

____________________________________________________

Дедуктивна аргументація – _________________________________________

____________________________________________________

Недедуктивна аргументація – _______________________________________

____________________________________________________

Аудиторія –_______________________________________________________

__________________________

Точка зору – _______________________________________________________

____________________________________________________

2. Алгоритм підготовки промови: _________________________________________

__________________________

__________________________

3. Назвіть основні моменти визначення теми: _______________________________

_________________________

_________________________

__________________________

4. Назвіть основні джерела для ораторської промови: ________________________

__________________________

__________________________ __________________________

__________________________

5. Назвіть основні правила роботи над конспектом: __________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

6. Охарактеризуйте структуру усного виступу ______________________________

__________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

7. Охарактеризуйте способи формування ефективного виступу ________________

__________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

_________________________

__________________________

________________________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

_________________________

8. Охарактеризуйте види підготовки до виступу ____________________________

__________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

_________________________

__________________________

________________________________________________________________

_________________________

__________________________

______________________________________________________________________________

__________________________

ЛІТЕРАТУРА

1. Заболотний О.В. Українська мова: Підручник для 11-го кл. загальноосвіт.

навч. закл.: рівень стандарту.– К.: Генеза, 2011. – §15 – §16.

2. Українська мова: Підручник для 11-го кл. загальноосвіт. навч. закл. з нав-

чанням укр. мовою: академ. рівень, профіл. рівень/ С.О. Караман,

О.В. Караман, М.Я. Плющ, В.І. Тихоша. – К.: Освіта, 2011. – §43.

ТЕОРЕТИЧНИЙ БЛОК

Тема: «Основні способи виступу».

План

1. Основні етапи підготовки промови.

1.1 Вибір теми.

1.2 Формулювання мети.

1.3 Збирання матеріалу.

1.4 Підбір матеріалів для ораторської промови.

1.5 Інкубаційний період.

1.6 Робота над конспектом.

1.7 Складання плану.

2. Оформлення текстового матеріалу.

2.1 Вступ.

2.2 Основна частина.

2.3 Висновки.

3. Види підготовки до виступу.

Серед суб’єктивних причин невдалого виступу чи не найперша – невдала підготовка до виступу. Успішна промова ж, як правило, потребує попередньої під-готовки, чим ґрунтовніша підготовка, тим солідніше, вагоміше виглядатиме ви-клад, а отже – і переконливіше.

Як будь-яка розумова робота, підготовка промови – процес творчий, і кожен використовує власну методику. Хоча інколи можна почути твердження, що про-мовці самі дивуються, як у них складається той чи інший текст, особливо імпро-візація. Але більшість початківців нерідко розгублюються, коли їм доводиться ви-йти зі своїм словом на широку аудиторію. Запропонований до вивчення матеріал вони переписують з якихось джерел. Та коли слухаєш такий виступ, одразу ж впа-дають у вічі незграбність, некомпетентність, маловченість і, нарешті, цілковита відсутність впевненості в собі. Такий промовець викликає лише співчуття.

ОСНОВНІ ЕТАПИ ПІДГОТОВКИ ПРОМОВИ

Отож, для того, щоб виступ був вдалим, яскравим, переконливим, необхідна попередня підготовка до нього. Алгоритм останньої можна визначити так: вибір теми – формулювання мети – складання плану – збирання матеріалу – робота над конспектом – репетиція.

Вибір теми

Підготовка до будь-якого виступу розпочинається з визначення теми про-мови. При цьому можливі різні ситуації: або пропонують виступити з певною те-мою, тобто тема є заданою, або тему виступу ви обираєте самі. У першому випад-ку оратору необхідно лише конкретизувати її. Складніша справа – визначити і сформулювати свою тему виступу.

Інколи тему промови підміняють її об’єктом. Наприклад, пропозиція висло-витися про сучасну українську культуру не є власне темою. Це саме об’єкт уваги. Бо ж культура – поняття широке: його становлять і науковість викладання, і по-треба слухачів у матеріалі, і висвітлення окремих ґалузей (література, живопис, музика тощо). Перелічені конкретні питання – це тематика, що відбиває в своїй сукупності багатогранний і складний об’єкт уваги. Тема завжди конкретна, сто-сується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах однієї теми ще й так звані підтеми. Наприклад, лекцію про екологічну чистоту середовища можна розвивати на таких підтемах, як чистота повітря, чистота води, чистота продуктів, соціальна та особиста гігієна людини тощо. Всі ці моменти слід добре продумати. Коли промовець не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховува-ти на позитивний результат.

Обираючи тему, перш за все потрібно виходити із свого особистого досвіду, а також знань по цій темі. Окрім того важливо, щоб тема являла інтерес для вас і ваших слухачів.

Отже, при визначенні теми виступу потрібно враховувати такі моменти:

1. Обирайте тему, яка відповідає вашим знанням і інтересам.

По-перше, подумайте про ті ґалузі знання, в яких ви маєте особливий досвід або теоретичну підготовку. По-друге, поспілкуйтесь на яку-небудь цікаву тему зі своїми товаришами чи друзями. По-третє, зверніться до книги. Продивіться довід-ники, свіжі журнали і газети.

2. Підбирайте доречну тему.

Настрій аудиторії залежить від місця і часу. В аудиторії він один, в приват-ному житті – інший. У побутовій ситуації слухачі сприйматимуть як досить при-родну річ те, що в аудиторії їм може здатися нецікавим, смішним, шокуючим.

3. Обирайте тему, яка відповідає аудиторії.

Тема повинна бути досить цікава, досить важлива, досить зрозуміла для слухачів. Для того, щоб вирішити, чи буде вона відповідати цим вимогам, необ-хідно мати уявлення про рівень знань слухачів, їх виховання, вік, особливі інтере-си.

Обравши тему, потрібно подумати про її формулювання.

Тема – це те, про що йде мова. Зазвичай її формулюють словом або фразою, які вказують характер питань, що підлягають обговоренню.

Назва промови повинна бути ясною, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відображати зміст виступу і обов’язково привертати увагу слухачів. Вда-ла назва теми виступу певним чином налаштовує аудиторію, готує її до сприйнят-тя майбутньої промови.

Довгі назви, які включають незнайомі слова, відштовхують слухачів, іноді викликають негативне відношення до виступу.

Слід уникати і дуже загальних назв. Загальні назви потребують висвітлення багатьох питань, а це ораторові не завжди під силу. Тому серед слухачів будуть невдоволені, бо вони не отримають відповіді на питання, які їх цікавлять.

Існують такі поняття, як тема «розкрита» та тема «не розкрита». Тема «роз-крита», коли матеріал їй відповідає, коли основна думка промовця зрозуміла, коли вона доведена. Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелю-вала до вже відомого слухачам.

Формулювання мети

Необхідно ясно уявляти, для чого, з якою метою виголошується промова, якої реакції слухачів ви добиваєтесь. Чи бажаєте ви тільки що-небудь пояснити, описати чи просто розповісти? Або ви хочете змінити свою думку чи переконати аудиторію що-небудь зробити?

Для того, щоб отримати чітке уявлення про те, чого ви добиваєтесь, викла-діть письмово ваш намір у формі цілого речення. Потрібно також мати на увазі, що мету виступу слід формулювати не тільки для себе, а й для своїх слухачів. Чіт-ке визначення цільової настанови полегшує сприйняття ораторської промови, пев-ним чином налаштовує аудиторію.

Існує загальна і конкретна мета виступу. Загальна мета визначається видом реакції, яку оратор хоче викликати у слухачів, і залежить від того, чи бажає він тільки розважити їх або задовольнити цікавість, надихнути, переконати чи схи-лити до дії. Конкретна мета виражена в самому змісті промови, який може розва-жати, вгамовувати жагу знань, надихати, переконувати і викликати готовність до дії.

Певним чином можливе і поєднання цих цілей. Наприклад, розважальна промова іноді не обійдеться без інформації і навіть без елементів впливу. Промо-ва, яка спонукає до дії, не буде мати успіху, якщо вона не цікава, не надихаюча, не переконлива. Але оратор повинен ясно уявляти собі, яка ж із загальних настанов є переважною, і відповідно до цього будувати свою промову.

У той час, як загальна мета визначає, якої реакції ви хочете добитися, кон-кретна чітко показує, що слухач повинен знати, почувати і робити. Вона виражена в самому змісті промови.

Збирання матеріалу

Якщо зміст промови взято не тільки з особистих переживань, матеріал мож-на добирати з багатьох джерел. Прочитайте не одну, а декілька журнальних ста-тей, зберіть інформацію не з однієї, а з декількох з них. Розкрийте точки зору різ-них авторів, зіставте їх. Поспілкуйтеся з оточенням, запишіть думки і факти, що приходять у голову і про які прочитали.

Отже, наступний етап підготовки публічного виступу – підбір матеріалів для ораторської промови.

Підбір матеріалів для ораторської промови

Існує чотири основних джерела накопичення матеріалу:

1) особистий досвід;

2) роздуми і спостереження;

3) інтерв’ю і бесіди;

4) читання.

Не обов’язково використовувати завжди всі перелічені джерела, але при всіх умовах необхідно обмірковувати питання і обов’язково заглядати в книжки.

У методичній літературі визначені основні джерела, з яких можна черпати нові ідеї, цікаві дані, факти, приклади, ілюстрації для своєї промови. До них відносять-ся:

Ø офіційні документи;

Ø наукова, науково-популярна література;

Ø довідникова література: енциклопедії, енциклопедичні довідники, довідни-ки з різних ґалузей знань, лінгвістичні довідники, бібліографічні покажчи-ки. Ці джерела доцільно використовувати для дискусій,тематично обмеже-них і базованих на загальновизнаних авторитетних даних;

Ø художня література;

Ø статті з газет і журналів.

Для поточної інформації можна користуватися статтями зі звичайних жур-налів. За більш свіжою інформацією і за матеріалом з питань, що мають місцеве значення, потрібно завжди звертатися до газет, хоча зібрані в них дані менш на-дійні і солідні, ніж дані, які містяться в книгах або журналах:

Ø результати соціологічних досліджень;

Ø статистичні дані.

Обсяг даних, які є в цих посібниках, не може не вражати.

Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.

Інкубаційний період

За етапом збирання настає обмірковування матеріалу, встановлення зв’язків, коментування. У цілому це можна назвати «інкубаційним періодом». До нього відносяться перевірка фактів і уточнення думок, їх підпорядкування.

Передумовою плідної підготовки є виділення найкращого часу для роботи, який у кожного індивідуальний.

Внутрішніми передумовами плідної підготовчої роботи є:

Ø самоопитування («У чому причина, яка дія факту?», «Яка суть, головна думка того, що я повинен повідомити?» і т. ін.). Постановка питань самому собі є засобом активізації думки. Якщо є запитання, то існує і відповідь;

Ø чергування станів – роздуми вголос і прослуховування «внутрішнього голосу». Обравши час, ми звертаємось «у себе», потім знову висловлюємо наші думки уже вголос. Ця зміна станів зазвичай веде до з’ясування думки;

Ø терпляча, систематична робота над текстом, поєднання частин, раціональна ор-ганізація матеріалу і ефективна розробка визначень. Регулярна робота веде до більшого успіху.

Робота над конспектом

Єдина мета записів – не краса, не ефектність написаної промови, а її доступ-ність при виступі. Робота над конспектом досягає цієї мети, якщо її робити, не ля-каючись повторів і не забуваючи про призначення промови і про слухачів. Пер-ший крок до найкращої систематизації – це складання без всякої класифікації пе-реліку фактів і міркувань, які були накопичені при підготовці. Робити це найкра-ще на картках. Конспекти в зошитах або на великих аркушах дуже зв’язують. А компактний набір карток завжди можна розкласти перед собою на столі, «тасу-ючи» їх так, як вам потрібно. До того ж між двома вже знайденими цитатами можна завжди легко вставити нову картку – з новою цитатою або з власною дум-кою.

При роботі над конспектом необхідно дотримуватись таких правил:

1. Користуйтесь повними реченнями. Існує два найбільш вживаних засоби складання конспекту: короткий запис одних тільки найменувань пунктів і запис закінчених речень. Перший полягає в більш чи менш систематизованому поєд-нанні слів і окремих висловів, що викликають в уявленні оратора закінчену дум-ку. Такий прийом з успіхом можуть застосовувати досвідчені оратори, які завдяки практиці і знанню предмета в змозі повністю утримувати в пам’яті весь ряд про-мови.

2. Використовуйте загальновизнаний спосіб визначень. Визначення повинні вказувати на головну або підлеглу роль розділу. Кожне визначення повинно бути розміщено в конспекті у вигляді ясного абзацу.

3. Розміщуйте розділи у відповідності з їх взаємозалежністю.

4. Уникайте суджень складних і з різним змістом.

5. Користуйтеся твердженнями, уникайте запитань.

Головна слабкість запитальних формулювань у конспекті полягає в тому, що вони не вказують на своє відношення до головної і підлеглої тези. З одного боку, саме по собі запитання – не теза, яка підлягає доведенню, тому що в ній ні-чого не стверджується. З іншого боку – воно не може бути опорою для головної тези, тому що не містить певної констатації.

Після попередньої роботи необхідно скласти картки за логікою розвитку те-ми й переписати їх у вигляді вже звичайного тексту, щось додаючи, поширюючи, а від чогось, можливо, і відмовляючись. Підлеглі положення розмістити під го-ловними. Потрібно уважно проглянути – чи точно обрано слова. Далі йде робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови? Аудиторії, до якої вона буде звернена? Чи не будуть деякі слова «випадати» з тексту стилістично? Звер-ніть увагу на наявність елементів художності в тексті – без них текст виглядає за-надто сухим. Простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажений ваш текст цитатами й прикладами.

Після складання конспекту необхідно його відредагувати. Конспект не може і не повинен містити все багатство самої промови. Але словесне його оформлення складає першу умову, яка визначить у підсумку вражаючу силу промови при її проголошенні.

Редагування конспекту необхідно проводити з точки зору:

а) ясності;

б) конкретності;

в) специфіки питання;

г) стислості.

Складання плану

Перш ніж розпочати роботу над композицією своєї промови, необхідно ви-значити порядок, за яким буде викладатися матеріал, тобто скласти план.

План – це взаємне розташування частин, коротка програма будь-якого вик-ладення.

Важливо одразу ж визначити, які конкретно питання ви передбачаєте вис-вітлити у своїй промові. Тому складається попередній план, який відображає осо-бисте визначення оратором теми виступу і підходу до даної проблеми. У процесі вивчення літератури, аналізу підібраного матеріалу план може змінитися, та в будь-якому випадку він буде сприяти вашій роботі.

Після того, як вивчена література, обміркована тема, вибраний фактичний матеріал, складається робочий план.

Виділіть питання обраної теми, відберіть суттєві і основні, визначте, в якій послідовності їх викладати. До робочого плану вносяться формулювання окремих положень, наводяться приклади, факти, цифри, які ви хочете використати.

Робочий план допомагає краще обміркувати структуру виступу, визначити, які розділи виявились перевантаженими фактичним матеріалом, які, навпаки, не мають прикладів, які питання слід пропустити, які включити та т. ін.

Робочий план може мати декілька варіантів, тому що постійно уточнюється.

Характерною особливістю робочого плану є те, що він являє цінність для самого оратора, тому що його пунктами бувають не тільки закінчені речення, а й незакінчені, а також словосполучення і навіть окремі слова.

На основі робочого плану складається основний план.

Цей план не стільки для оратора, скільки для слухачів.

Формулювання пунктів основного плану повинні бути чіткими і ясними. Цей план оголошується слухачам після повідомлення теми виступу або у вступі при розкритті мети промови. План промови не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду виступу, від складу і настрою аудиторії, від намірів оратора. Найчастіше план оголошується в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях. Слухачі під час таких виступів ведуть записи, і план допомагає їм слідкувати за ходом викладення матеріалу. Наприклад, у вітальних, закличних промовах оголо-шення плану є недоречним.

Плани бувають трьох видів: простий, складний та цитатний. Простіш план складається з декількох пунктів, що відносяться до основної частини викладення теми. Він являє собою, по суті, ряд непоширених речень.

Складний план – це своєрідне поширення простого плану шляхом розґалу-ження основних питань. Крім того, сюди, звичайно, входять вступ та висновки.

Цитатний план подібний до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які виражають суть даного речення.

ОФОРМЛЕННЯ ТЕКСТОВОГО МАТЕРІАЛУ

Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити літературу з об-раної теми, знайти цікаві дані, зібрати переконливі факти, цифри, приклади. Не-обхідно подумати, як розташувати цей матеріал, в якій послідовності. Перед ора-тором виникає ряд питань: якими словами розпочати виступ, як продовжити роз-мову, чим закінчити виступ, як завоювати увагу слухачів і утримати її. Тому важ-ливо приділити серйозну увагу роботі над композицією промови.

У теорії ораторського мистецтва під композицією промови розуміють побу-дову виступу, співвідношення його основних частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого. Для найменування цього поняття поряд із словом «композиція» використовують також близьке за смислом слово «структу-ра».

Композиція матеріалу в промові, розташування всіх частин виступу визна-чається задумом оратора, змістом виступу. Якщо співвідношення частин виступу порушується, то ефективність промови знижується, а іноді зводиться до нуля.

Структура усного виступу містить у собі вступ, основну частину, висновки. Кожна частина промови має свої особливості, які необхідно враховувати під час підготовки до ораторської промови. Основну увагу необхідно приділяти найбіль-шій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Вступ і висновки не повинні бути занадто великими. Пропорційно вони менші за основну частину, бо функції першого - ввести в тему, другого - підбити підсумки того, що було сказано.

Вступ

У вступі підкреслюється актуальність теми, значення її для даної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання. Перед висту-паючим стоїть важливе психологічне завдання – підготувати слухачів до сприй-няття даної теми.

Таким чином, під час вступу оратор повинен виконати два завдання:

Ø встановити зв’язок зі слухачами;

Ø ввести їх у курс справи.

Існує чотири способи формування ефективного вступу: спосіб підкріплення; спосіб приводу; спосіб спонукання до роздуму; прямий спосіб.

Спосіб підкріплення в цілому спрямований на встановлення контакту зі слухачами. Це може досягатися теплим зверненням, жартами. Підкріплення нази-вають забезпеченням «сприятливості». Наступний приклад такого підкріплення містить важливу ознаку доброго узгодження: спочатку йдуть слова, що викли-кають посмішку, за ними – звернення і подяка, виражається радість з приводу можливості звернутися з промовою. Додаються: посилання на місце, де проголо-шується промова, звернення до окремих осіб, загальний комплімент, особисті спо-гади.

Спосіб приводу. Привід яскраво висвітлює ситуацію або те, що має пряме відношення до проблеми, яка обговорюється, привід безпосередньо пов’язаний зі змістом промови. Невелика подія, порівняння, особисте переживання, анекдот, несподівана постановка питання дають можливість у подальшому пов’язати з ни-ми промову.

Спосіб спонукання до роздуму. Цей спосіб можна використовувати на по-чатку промови, особливо для підготовлених слухачів. Він полягає в тому, що на-зивають проблему або пакет проблем і задають аудиторії питання, які потім роз-глядаються в основній частині.

Така техніка активізує мислення і спонукає слухача до співробітництва. Від-крито поставлені питання чи навіть запропонована точка зору, яка потім буде спростована, – все це збуджує у слухача роботу думок, в яких він йде за оратором.

Прямий спосіб. Цей спосіб передбачає безпосередній перехід до суті спра-ви. Відмовляємось від будь-якого з вище перелічених вступів. У цьому випадку коротко говоримо про причину виступу, швидко переходимо від загального до конкретного і починаємо основну частину. Дана техніка раціональна, холодна, прямолінійна і властива тисячам невеликих ділових повідомлень.

Основна частина

Добре обміркований вступ і особливий висновок ще не забезпечують успіху виступу. Буває, що оратор оригінально розпочав свій виступ, зацікавив слухачів, але поволі їх увага згасає, а потім і зовсім пропадає. Перед промовцем стоїть зав-дання – не тільки привернути увагу слухачів, а й зберегти її до кінця виступу. То-му найбільш відповідальною є головна частина ораторської промови.

Якщо у виступі немає логіки, послідовності розвитку думки, то важко сприймати зміст промови, слідкувати за ходом міркувань оратора, запам’ятати те, що почули. У головній частині виступу важливо дотримуватись основного прави-ла композиції – логічної послідовності і стрункості викладення матеріалу.

Перш за все дайте опис ситуації, змалювавши ті обставини, які будуть об’єктом уваги. Опис мусить плавно перейти в оповідь. Але опис – статичний, а оповідь – динамічна, рухлива. Потім ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних аргументів, оперуючи незаперечними фактами. При цьому по-трібно нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилю-вала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на кінець – це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

Аргументація може бути проведена у формі дедуктивного мір­кування (від загального до конкретного) або у формі недедуктивного (правдоподібного) мірку-вання. Відповідно вони на­зиваються дедуктивна і недедуктивна (правдоподібна) аргу­ментації. Дедуктивна аргументація - це обґрунтування тези на підставі аргументів, які були прийняті раніше як істинні. Наприклад: Злочин може бути вчинений умисно або з необе­режності. Цей злочин вчинений умисно. Отже, він не вчинений з необережності. Недедуктивна (правдоподібна) аргументація озна-чає, що за допомогою правдоподібних міркувань можна об­ґрунтувати лише пев-ний ступінь ймовірності тези. Довести іс­тинність тези таким способом неможли-во.

Аргументація може бути простою і складною. Проста аргу­ментація має один доказ, а складна - декілька.

При побудові головної частини зробіть все можливе, щоб план і допоміжні дані були ясні і цікаві. Організуйте головні ідеї у вигляді простого, конкретного плану. Відкидайте все, що не стосується вашої мсти. Дайте визначення незвичних термінів; використовуйте якомога більше конкретних прикладів; наводьте у ви-падку необхідності висловлювання авторитетних осіб; задавайте питання, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої.

Задача оратора на цьому етапі – вміло розташувати всі ці компоненти, щоб своїм виступом відповідним чином вплинути на аудиторію.

Аудиторія - це колек­тив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з при­воду обговорюваного питання.

Точка зору- це думка, яка фіксує ставлення людини до твердження, зміс-том якого є певна пропозиція. Наприклад, твердження: Позаземні цивілізації іс-нують. - Позитивна точ­ка зору: Я думаю, що позаземні цивілізації існують. Не-гативна точка зору: Я не думаю, що позаземні цивілізації існують. Нейтральна точка зору: Я не знаю, існують чи ні позаземні цивілізації. Розходження в думках і є передумовою суперечки. Захищаючи свою точку зору, пропонент і опонент вда-ються до аргументації.

Той, хто висуває та обґрунтовує певну точку зору, - пропонент. А той, хто піддає сумніву або заперечує істинність або слушність точки зору пропонента, - опонент.

Аргументація - це діяльність учасника суперечки, спрямо­вана на захист своєї точки зору і переконання співрозмовника в її прийнятності.

Суперечник може звертатися безпосередньо до дійсності (експеримент, спо-стереження). Таку аргументацію називають емпіричною.

Якщо точка зору позитивна, то захист полягає в обґрунту­ванні твердження, яке вона містить. Окремим видом обґрунту­вання є доведення - встановлення хибності твердження.

Точка зору є об’єктом аргументації. Аргументи- це вислов­лювання, яки-ми обґрунтовують або критикують точку зору.

Правила вибору аргументів:

Ø аргументи мають формулюватися ясно і чітко, у доступній для співрозмовника формі;

Ø аргументами можуть бути висловлювання, повністю або частково обґрунтова-ні;

Ø обґрунтування аргументів може проводитися незалежно від тези;

Ø аргументи мають бути достатніми для обґрунтування тези; аргументи мають відповідати тезі.

Доказова аргументація- це не що інше, як доведен­ня. Формою такої ар-гументації має бути дедуктивне мір­кування. Теза в цьому випадку - достовірне твердження. Основне завдання доведення полягає у ствердженні істиннос­ті певної тези. Наприклад: Пожежа не була задумана люди­ною. Отже, пожежа викликана непередбачуваним випадком. Згадайте, комірник, зачиняючи комору з тютюном, уже чув слабкий запах гару, полум’я ніхто не бачив. Отже, при­чиною було щось мікроскопічне, маленьке, яке діяло досить мляво, повільно, ледве помітно, - при-чина була такою слабою, що вона викликала лише тління, сморід, задимлення і не викликала навіть вогню. Тільки дрібниця, тільки не загашена цигарка або іскра від неї могла подіяти таким чином (С. Андрієвський).

Недоказова аргументаціябуває трьох видів. Перший вид: істинність аргу-ментів не встановлена, тобто всі аргументи (або деякі) не є достовірними твер-дженнями. Форма аргументації - дедуктивне міркування; теза - правдоподібне твердження. Другий вид: аргументи є достовірними твердженнями, тобто їх істин-ність уже встановлена; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) мір-кування: теза - правдоподібне твер­дження. Третій вид: аргументи не є достовір-ними тверджен­нями; форма аргументації - недедуктивне (правдоподібне) мірку-вання; теза - правдоподібне твердження.

Існує прямаі непряма аргументація.У випадку прямої аргументаціїмір-кування спрямоване від аргументів до тези. Теза безпосередньо обґрунтовується аргументами. Наприклад, аргументи:

1. Якщо дерево загорілося з вершка, то в нього вдарила блис­кавка.

2. Вночі була сильна гроза.

Теза: Дерево загорілося внаслідок удару блискавки під час нічної грози.

У непрямій аргументаціїістинність тези обґрунтовується шляхом встанов-лення хибності (малого ступеня правдоподіб­ності) антитези. Така аргументація буває двох видів: апологічна та розділова.

У випадку апологічної аргументаціїхід матеріалу мірку­вання такий: теза (Т) заперечується (не-Т). Заперечення на­зивається антитезою.Аргумент виявляє протиріччя між «Т» і «не-Т». З чого робиться висновок про хибність антитези й істинність тези. Наприклад: Трьом мудрецям показали білі й чорні ковпаки і ска-зали: «Хто з вас здогадається, якого кольо­ру ковпак у нього на голові, той і най-мудріший». Зав’язавши очі, мудрецям надягли ковпаки. Очі розв’язали, але мудреці довго сиділи мовчки, дивлячись один на одного. Нарешті один вигукнув: «На мені білий ковпак!» Як він здогадався? Хід міркувань мудреця міг бути таким: «Якщо два інших мудреці не кричать: «На мені білий ковпак!», значить, на мені не чор-ний ковпак, а білий».

Розділова аргументація- це обґрунтування тези, яке буду­ється на тому, що тезі (Т) протиставляються декілька положень, кожне з яких претендує на роль тези і повністю або частково ви­ключає інші припущення. Необхідно довести без-підставність усіх інших припущень і тим самим ствердити істинність тези, що за-лишилась.

Одним із видів аргументації у промові може бути посилання на авторитет відомого вченого або спеціаліста. Іншою формою доказу є аргумент, побудований на взаємозалежності причини й наслідку. Наприклад: Якщо на ту саму зарплату можна ку­пити менше товару, то в країні інфляція. Ще однією формою доказу є аргумент, побудований на аналогії. Наприклад: Якщо два предмети схожі в чо-мусь одному, то можна припустити, що вони схожі і в іншому.

Висновки

Важливою композиційною частиною будь-якого виступу є закінчення. Пе-реконливе і яскраве завершення запам’ятовується слухачами, залишає добре вра-ження про промову. Навпаки, невдале закінчення іноді губить непогану промову.

У висновках необхідно повторити думку, заради якої проголошується про-мова, підсумувати найбільш важливі положення, підбити підсумки сказаного, ок-реслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на суперечку, виголосити заклик тощо. Наприклад, вузівська лекція може закінчуватися логічними виснов-ками і означенням теми наступного заняття, мітингова промова чи проповідь – закликом, судова промова – зверненням до суду із закликом про справедливе ви-рішення справи і т. ін.

Особливо ретельно потрібно попрацювати над останніми словами виступу. Останні слова надовго залишаються в пам’яті. Якщо перші слова привертають увагу слухачів, то останні покликані посилити ефект виступу.

Деякі оратори наприкінці промови починають вибачатися перед слухачами за те, що у них не було досить часу на підготовку промови, тому їм не вдалося добре виступити. Цього не слід робити. Погано, якщо оратор закінчує виступ жар-том, який не відноситься до теми виступу. Таке закінчення відвертає увагу ауди-торії від головних положень промови.

Наведена тричастинна модель публічного виступу є найбільш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов’язковим. Вже в давні часи ора-тори не завжди дотримувалися цієї жорсткої структури. Можна експерименту-вати, міняти частини твору, почати промову, наприклад, з кульмінаційного мо-менту чи навіть з висновків. Але це може використовувати лише досвідчений ора-тор, початківцеві так чинити ризиковано. Не зайве зауважити, що при будь-якій композиції логічний зв’язок між частинами твору обов’язковий.

ВИДИ ПІДГОТОВКИ ДО ВИСТУПУ

Одне з найважливіших питань, що виникають при підготовці публічного виступу, – чи обов’язково складати письмовий текст промови. Слід сказати, що це залежить від досвіду оратора (початківцеві писати текст промови обов’язково, експромти може собі дозволити лише досвідчений оратор) і обставин, при яких відбувається виступ. Для мітингу чи політичного клубу характерна спонтанність; науковий виступ, лекція – заздалегідь підготовлені і обґрунтовані.

Звичайно, писати текст виступу – справа нелегка. Але має багато переваг. Записану промову можна перевіряти, виправляти, її можна показати колегам, спе-ціалісту, добиваючись таким чином вдосконалення змісту і форми викладення, а цього не досягнеш, якщо промова тільки в голові. Написаний виступ легше за-пам’ятовується і довше утримується в пам’яті, ніж неоформлений у кінцевому вигляді матеріал.

Існує чотири види підготовки до виголошення промов:

ü ті, що написані і читаються за конспектом;

ü ті, що готують заздалегідь, але не вчать напам’ять;

ü ті, що готують заздалегідь і вчать напам’ять;

ü імпровізовані (експромти).

У певних випадках «по-писаному» говорити просто необхідно, і не завжди тому, що промовець сам не може сказати кілька живих та яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання.

Першим прикладом читаної за рукописом промови є офіційна політична промова, бо те, про що говорять політичні діячі, є занадто важливим, і найдріб-ніша неточність може призвести до прикрих непорозумінь, навіть дипломатичних конфліктів.

Наступним видом промови, яка читається, може бути наукова доповідь на конференції чи хоча б студентський реферат. Науковий текст, викладений на па-пері, дає змогу логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки.

Іноді доводиться виступати по телебаченню чи радіо. Виступ по каналах масової комунікації також найчастіше готують заздалегідь і читають за конспек-том.

В усіх наведених випадках можна порадити оратору, щоб він мав перед со-бою рукопис, бажано в надрукованому вигляді, щоб легко і впевнено читати текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі, на підви-щенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам’ятати, що одна сторінка машино-пису (30 рядків) читається приблизно 2 хв., отже, можна легко вкластися у відве-дений регламент часу.

Виступи тривалістю 1-2 год. Напам’ять не вивчити, за таких обставин ора-тор ґрунтовно готується до виступу, опановує значний науково-інформаційний матеріал, але, як правило, не «засушує» його, читаючи з конспекту. Запам’ятавши певний обсяг матеріалу, він викладає його перед аудиторією «з пам’яті», часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції ора-тора.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимо-хідь, не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе.

Отож, коли передбачається тривалий за часом виступ, оратору необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити канву майбутнього виступу. Коли є що сказати, то промовця «несе» сам матеріал, йому хочеться поділитися зі слухачами тим, що його зацікавило, що він добре знає.

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоціль-но. Але одночасно потрібно точно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Напри-клад, під час вшанування ювіляра, який чекає сердечного, живого слова й не сум-нівається, що промовець добре знає особу, якій присвячує свій виступ. Оскільки подібні промови не бувають, як правило, надто довгими, варто спочатку написати текст, а потім вивчити його напам’ять. Справа того варта: досконале володіння текстом дасть змогу зосередитись на власне ораторських прийомах.

Це ж стосується і виступів на дипломатичних прийомах, де високо цінуєть-ся лаконізм, щирість, вишуканість слова при добрих манерах. Коли немає впевне-ності в тому, що вдасться імпровізувати, краще знову-таки написати текст зазда-легідь й вивчити його напам’ять (це не стосується офіційного документа, який читається з листка).

Описані ситуації характеризуються тим, що мають офіційний характер, але вимагають певної щирості й сердечної відкритості. По суті справи, ці ситуації внутрішньо мало чим відрізняються і від проповіді, яку теж треба добре знати заздалегідь, виголошуючи в інтонаціях щирості й душевної відкритості.

Імпровізовані промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обста-вин, наприклад, під час дискусії, різноманітних зборів, засідань комісій.

Але запам’ятайте старий жарт: найкращий експромт – той, що заздалегідь підготовлений. Знаючи наперед програму зборів, проблеми, якими займається та чи інша комісія, уявляючи собі, нарешті, людей, в яких ви в гостях, ви можете буквально «на ходу» продумати, що саме скажете й що люди бажали б від вас по-чути.

Кожен тип промов має свої переваги і свої недоліки. Читання писаного справляє враження несміливості або скутості; імпровізація може схилити людей до думки, що промовець занадто легко маніпулює словами, отже – викликати пев-ну недовіру до них; проголошення завченого тексту інколи теж справляє ефект, протилежний сподіваному. Промовець завжди має бути готовий перейти з одного типу промови на інший. Якщо не зважати на те, що атмосфера в аудиторії зміни-лася і відповідно слід змінити тип виступу порівняно з тим, на який настроював себе промовець, – годі сподіватися на успіх. Найчастіше успіху досягають про-мовці, які оптимально поєднують елементи різних типів промов, залежно від того, яку мету вони ставлять і перед якою аудиторією виступають.

Останнім робочим кроком при підготовці є пробне виголошення промови. Тим, хто прагне стати оратором, необхідно потренуватися в проголошенні про-мови вдома – вголос чи «про себе». Це допоможе вам визначити час звучання промови, орієнтуючись приблизно на 100-120 слів на хвилину (саме такий темп найбільш сприятливий для аудиторії). Як правило, певний простір відводиться імпровізації.

Дуже зручними помічниками при репетиції виступають відеокамера, маг-нітофон чи дзеркало. За їх допомогою ви можете оцінити себе ніби «збоку», роз-робити систему жестів, попрацювати над виразом обличчя тощо.

БЛОК ЗАВДАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Письмово підготуйте промо­ву на одну із запропонованих нижче тем. Нама-гайтеся, щоб ваш вступ був оригінальним, зацікавив потенційних слухачів, на-лаштував на позитивний лад, зосередив їхню увагу й підготував до сприйняття основної частини. У завершенні потрібно під­сумувати сказане, намітити питання подальших зустрічей, посилити вра­ження від виступу. Зверніть увагу, що вступ і завершення мають бути взаємопов’язаними.

1. Сім чудес України.

2. Мови живуть і вмирають.

3. Умій себе загар­тувати.

4. Храми Донеччини.

5. Море і міфи.

6. Графіті – сучасний настінний живопис.

2. Випишіть з оповідання Артура Конан Дойла «Берилова діадема» аргумен-тацію Шерлока Холмса банкірові Холдеру щодо винуватця зникнення діадеми. Оцініть правильність аргументації. Визначте, до якого виду вона належить.