Поняття та основні види правомірної поведінки

Суб'єкти у процесі своєї життєдіяльності постійно перебувають в соціальному середовищі, яке впливає на них через певну сукупність факторів та умов соціального характеру, які у юридичній літературі отримали назву багаторівневої системи соціальних інститутів.

У юридичній літературі даний вплив державних органів та громадських організацій на процес реалізації суб'єктами своїх прав, свобод та обов'язків розглядається як соціальне середовище у широкому (макросередовище, яке включає відносини, що формуються у межах суспільства, держави в цілому) та вузькому значеннях (мікросередовище, яке включає ті відносини міжособистісного характеру, що склалися у межах невеликої соціальної групи чи трудового колективу тощо, до яких входять окремі суб'єкти).

Соціальне середовище досить динамічна категорія, вона потребує постійного регулятивного впливу. Правові норми регулюють поведінку суб'єктів у межах даного середовища. Як зазначалось вище, поведінка врегульована нормою права, отримала назву правової.

Різновидом правової поведінки є правомірна поведінка. Правомірна поведінка відрізняється від правової активності. Під правовою активністю розуміють внутрішнє усвідомлене, цілеспрямоване, суспільно корисне, ініціативне діяння суб'єктів у сфері права.

Важливою особливістю об'єктивної сторони правової активності є насамперед ініціативний характер діяння суб'єкта, а не тільки його суспільно корисний, цілеспрямований, що має позитивний результат характер. Суб'єктивна сторона правової активності характеризується не тільки усвідомленням потреб та інтересів ініціативної діяльності, а і готовністю до неї.

М. Абдуллаєв та С. Комаров вважають, що правомірна поведінка - це усвідомлення особою та відтворення у своїх діяннях всіх соціальних норм суспільства, свідома, вольова поведінка, спрямована на досягнення особистого чи суспільного блага.

А. Малько дещо звужує визначення правомірної поведінки, підкреслюючи, що правомірна поведінка - це діяння суб'єктів, що відповідає нормам права та соціально корисним цілям.

Враховуючи викладене вище, слід зазначити, що правомірна поведінка - це суспільно необхідна, бажана, допустима, усвідомлена поведінка індивідуальних та колективних суб'єктів, яка відповідає правовим приписам та гарантується державою.

Правомірна поведінка характеризується певними особливостями:

1) відповідність даної поведінки вимогам норм права (формально-юридичний критерій);

2) соціальна корисність даної поведінки, тобто вона є бажаною або необхідною для функціонування суспільства. Необхідність правомірної поведінки міститься у зобов'язуючих та забороняючих нормах права, а бажаність для суспільства даної поведінки, залежить від волі уповноваженої особи, є її правом, а не обов'язком та знаходить своє закріплення у диспозитивних нормах;

3) дана поведінка має суб'єктивну сторону, яка знаходить свій вияв у таких складових чинниках, як: мотив (спрямованість поведінки); міра усвідомлення можливих наслідків вчинку; внутрішнє ставлення особи до спричинених наслідків;

4) об'єктивна необхідність правомірних дій для функціонування та розвитку суспільства. Ці дії знаходять своє закріплення у імперативних нормах у вигляді обов'язків, виконання яких забезпечується примусовою силою держави;

5) форми реалізації правомірної поведінки пов'язані з формами реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування права). Всі форми правомірної поведінки повинні відповідати вимогам норми права з метою досягнення певного позитивного результату. Форма правомірної поведінки у кожному конкретному випадку є індивідуальною та пов'язана із специфікою мотивів та цілей, які ставить перед собою суб'єкт;

6) соціальна допустимість поведінки, тобто це можлива правова поведінка, що забезпечена державними засобами.

Правомірна поведінка включає два аспекти:

- інформаційний, що передбачає широкий доступ до правової інформації, обізнаність щодо своїх прав та обов'язків, активне їх використання та дотримання;

- поведінковий, що передбачає законні способи здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Правомірну поведінку можна класифікувати. Класифікація може здійснюватись на основі різних підстав:

I. Залежно від суб'єктів розрізняють:

- правомірну індивідуальну поведінку;

- колективну поведінку (діяльність трудових колективів, державних органів).

II. Залежно від об'єктивної сторони розрізняють:

- активні дії;

- бездіяльність.

III. Залежно від форм реалізації норм права розрізняють:

- дотримання;

- виконання;

- використання;

- застосування.

IV. Залежно від юридичних наслідків, які бажає досягти суб'єкт реалізації, розрізняють:

- юридичні акти;

- юридичні вчинки.

V. Залежно від суб'єктивної сторони розрізняють:

- соціально активну поведінку, яка характеризується високим ступенем активності суб'єктів, цілеспрямованістю їх діяльності у процесі реалізації своїх прав, обов'язків, у межах правових норм;

- законослухняну поведінку - це свідоме дотримання законів, які виконуються добровільно на основі високої правосвідомості суб'єктів;

- конформістську поведінку - це поведінка, яка характеризується низьким ступенем соціальної активності суб'єктів, їх пристосованістю, вона не відрізняється від поведінки інших суб'єктів, основним принципом даної поведінки є «роби як всі»;

- маргінальну поведінку, яка перебуває на межі між правомірною та неправомірною, переступити яку не дозволяє страх перед юридичною відповідальністю;

- звичну поведінку, яка є різновидом діяльності суб'єктів, ввійшла у звичку в силу багаторазового повторення, не потребує додаткових затрат.

Поняття та види неправомірної поведінки. Люди в своїй діяльності здебільшого діють відповідно до норм закону.Поведінку, яка відповідає нормам закону, називають правомірною, тобтолюдина виконує все, що зобов’язана робити, і не робить того, що забороненозаконом. На жаль, є й інші випадки. Різновидність соціальних відхилень, яка зв’язана з відступленням відцілей, принципів права, може бути об’єднана поняттям протиправноїповедінки. Протиправна поведінка як вид правової поведінки є антиподомправомірної поведінки. Насамперед, слід зазначити, що протиправна поведінказдійснюється у сфері права, але, на відміну від правомірної поведінки, вонає не формою свободи, а формою несвободи чи свавілля. Протиправна поведінка,оскільки вона має антиправову природу, входить до механізму правовогорегулювання тільки як юридичний факт, тобто як конкретна обставина. Підпротиправною поведінкою розуміють поведінку людини, направлену протиінтересів суспільства в цілому, окремих його груп, конкретних людей,контролюючих його свідомістю і волею. Протиправною поведінкою вважають поведінку, що характеризуєтьсяпорушенням норм права. Одним із видів такої поведінки і є правопорушення. Кожне правопорушення – конкретне, оскільки його чинить конкретнийіндивідуальний або колективний суб’єкт у певний час, у певному місці. Правомірна поведінка - це така поведінка суб'єкта правовідносин, заякої його вчинки відповідають вимогам, закріпленим у правових нормах.Правомірним є таке суспільно корисне діяння, яке полягає у використанніюридичного права та виконанні юридичного обов'язку. Правомірну поведінку можна поділити на такі види: 1) За суб'єктом правомірної поведінки: правомірна діяльністьдержавних організацій і, зокрема, державних органів, правомірна поведінкафізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства), правомірнаповедінка громадських об'єднань (політичних партій, громадськихорганізацій) і правомірна поведінка соціальних спільностей (народу,населення певної адміністративно-територіальної одиниці). 2) За сферою суспільних відносин: правомірна поведінка в економічнійсфері, політичній, соціальній. 3) За формою зовнішнього прояву правомірної поведінки (за об'єктивноюстороною): активна, яка полягає у вчиненні певних дій; пасивна, яка полягаєв утриманні від вчинення певних дій. 4) Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до своєї правомірноїповедінки, тобто за суб'єктивною стороною, правомірна поведінка поділяєтьсяна: активну (соціально-усвідомлену) правомірну поведінку, яка базується наусвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідностідотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинногозаконодавства; пасивну (звичаєву) правомірну поведінку, яка базується на звичцідотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно відусвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується наморально-етичних засадах і підтримується ними; конформістську поведінку, яка базується на наслідуванні суб'єктомповедінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічнихвідносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися відоточуючих своєю поведінкою; маргінальну, яка базується на загрозі покарання за неправомірнуповедінку, суб'єкт дотримується правомірної поведінки, не бажаючизастосування до нього санкцій за відмову від неї. 5) За формою об'єктивізації результатів правомірної поведінки:фізична, яка полягає у певній діяльності, та вербальна, яка полягає условесному вираженні правомірної поведінки. 6) Залежно від форми реалізації правової норми у процесі правомірноїповедінки, вона поділяється на дотримання, виконання, використання іправозастосування;

15. Поняття, ознаки та види правопорушень

Правопорушення являють собою особливу різновидність поведінки людей і інших суб'єктів суспільних відносин. Законом регулюються тільки поступки (вчинки) людей, їх дії або бездіяльність. Не можуть регулюватися нормами права думки людей або певні риси характеру. Поза своїми діями, підкреслював К.Маркс, людина не існує для закону. Якщо ж закон карає за тенденцію, за образ думок, то він служить знищенню рівності людей перед законом, роз'єднує їх. Закони, які роблять головним критерієм не дії як такі, а образ думок діючої особи - це не що інше, як позитивні санкції беззаконня.
Правопорушення - це, перш за все, діяння (дії або бездіяльність). Воно відрізняється від права і від правомірної поведінки наступними ознаками:
1. Це суспільно небезпечне або шкідливе діяння. Усі правопорушення є суспільно небезпечними або шкідливими діяннями, оскільки вони спрямовані проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи природні права або права, які закріплені законом, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода або соціальна небезпека буває різна: матеріальна, моральна, - іноді дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш соціально небезпечними серед усіх правопорушень. Наприклад, крадіжка особистого чи державного майна наносить шкоду особі або державі.
2. Правопорушення - це протиправне діяння (дія або бездіяльність). Усі правопорушення спрямовані проти вимог чинного законодавства чи природних прав людини, які Ще не закріплені в законодавстві. Вони можуть виявитися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, хуліганство тощо). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки, передбачені законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода або створюється соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і трапилось розкрадання майна. Тому «дія» і «бездіяльність» охоплюються одним поняттям - діяння.
3. Правопорушення - це винне діяння. Воно не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, а й винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвинної відповідальності при використанні джерел підвищеної небезпеки, які нанесли шкоду іншим особам). Вина - це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вона має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). Особа іноді може визнавати свою вину у вчиненні правопорушення, а іноді не визнає її. В таких випадках вина доказується державними органами або позивачем по цивільних справах.
4. Правопорушення - це юридичне карне діяння. Караність означає, що в чинному законодавстві передбачено склад правопорушень, і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку із цим всі правопорушення і юридична відповідальність за них закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або на підставі застосування аналогії права і аналогії закону в тих галузях права, де вона не заборонена.
5. В окремих видах правопорушень, особливо кримінальних злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками, які настали. Якщо такого причинного зв'язку не буде встановлено, то не можна і ставити питання про наявність складу правопорушення. Наприклад, громадянка В. під час суперечки із своїм начальником штовхнула його об одвірок дверей, в результаті чого начальник був негайно доставлений в лікарню і через кілька годин помер. Слідчі органи кваліфікували дії гр. В. по ст. 206 ч. 2 КК України, незважаючи на те, що громадянин помер, тобто наступили тяжкі наслідки. Було встановлено, що між діями гр. В і наслідками не було причинного зв'язку. Якби був причинний зв'язок, то її дії можна було б кваліфікувати по ст. 94 - як вбивство.
Таким чином, правопорушення - це соціально-небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке передбачене чинним законодавством і за яке встановлена юридична відповідальність.
Види правопорушень – класифікаційні групи правопорушень за різними підставами розмежовуються між собою за ступенем суспільної шкідливості (небезпечності), за об’єктами посягань, за суб’єктами, за розповсюдженням, за ознаками об’єктивної і суб’єктивної сторони, а також за процедурами їх розгляду.
Отже, правопорушення класифікуються за:
а) ступенем суспільної небезпеки – на злочини і провини;
б) належністю норм права, які порушуються, до відповідних галузей права: кримінальні, цивільні, адміністративні, правопорушення у сфері трудового законодавства і інші);
в) колом осіб – особові і колективні;
г) за характером правових приписів – нормативно-правові і дисциплінарні;
д) в залежності від характеру цивільно-правового порушення – договірні і позадоговірні правопорушення;
е) правопорушення у сфері суспільного життя (в сфері соціально-економічних відносин, в суспільно-політичній сфері, в сфері побуту і дозвілля).
Найбільш поширеною класифікацією правопорушень є їх поділ за ступенем суспільної небезпеки, коли правопорушення поділяються на злочини і проступки.
Правопорушення можуть вчинятись у різних сферах суспільного життя, порушувати норми різних галузей законодавства, заподіювати неоднакову шкоду. Тому такі протиправні дії класифікуються за наступними видами.
1. Дисциплінарні проступки - порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку організації (установи).
2. Цивільно-правові проступки - заподіяння майнової шкоди, порушення інших майнових або особистих інтересів людей, що захищаються законом.
3. Адміністративні проступки - порушення встановленого державою порядку в громадських місцях, а також порядку управління усіма іншими сферами життєдіяльності суспільства.
4. Злочини - суспільне небезпечні дії або бездіяльність, за які у законі передбачено кримінальне покарання.
Порушення правових норм називають правопорушеннями, а найбільш тяжкі з них - порушення уголовно-правових норм - називають злочинами.
Таким чином, відрізняються:
1) соціальні норми, які притаманні будь-якому людському суспільству (мораль, звичаї, традиції) і правові норми, які встановлюються державою (закон);
2) примусова влада суспільства, притаманна будь якому людському суспільству (громадський осуд, вигнання і державні примуси (стягнення, покарання).
Правопорушення по колу осіб: особисті і групові (колективні).
Груповими називаються правопорушення, скоєні об’єднанням дій членів групи, які характеризуються визначеним ступенем загальності інтересів, цілей і єдністю дій.
Поряд із національним правом держав існує і міжнародне право. Порушення міжнародно-правової норми є міжнародним правопорушенням, яке породжує міжнародно-правову відповідальність.
Поняття злочину визначається його суспільною природою, походженням, витоками, змістом, а також суспільним призначенням його законодавчого визначення.
Злочин - це порушення уголовно-правових норм - заборон, встановлених державою, порушення правил, встановлених уголовним законом.
Чинний Кримінальний кодекс України, визначаючи злочин (ст.7), виділяє в його понятті дві головні ознаки злочину - суспільну небезпечність та протиправність.
Стаття З КК виділяє ще дві важливіші ознаки злочину - вчинення злочину винно (навмисно чи необережно), а також караність злочину.
Із законодавчого визначення злочину витікають його головні ознаки:
1) злочинне діяння,
2) суспільна небезпечність,
3) протиправність,
4) винність,
5) караність.
Практичне значення поняття злочину полягає в тому, що воно окреслює коло уголовно караних діянь, дає злочинові чітку суспільно-політичну характеристику, вказує на його соціальну спрямованість і суспільну небезпечність, викриває зміст тих суспільних благ (цінностей), які виступають його об'єктом, виконує роль міри (масштабу) для відмежування злочину від інших правопорушень.
Злочини та інші правопорушення - проступки (адміністративні, дисциплінарні і цивільні) є діяннями суспільно небезпечними і протиправними, які порушують правопорядок, норми моралі і завдають шкоди суспільним відносинам. Як злочини, так і правопорушення за суджуються суспільством, за те й інше настає покарання. Проте проступки істотно відрізняються від злочинів, а саме:
а) за злочини настає кримінальна відповідальність, за проступки - адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова;
б) за злочини міру кримінального покарання (позбавлення волі, виправні роботи та ін.) визначає суд, а за проступки міру покарання визначає не тільки суд, а й інші органи держави, посадові особи і громадські організації;
в) покарання за злочини більш суворі, ніж за проступки;
г) найістотніша відміна злочинів від інших правопорушень - у характері і ступені їхньої суспільної небезпечності. За характером і ступенем суспільної небезпечності злочини відрізняються, як правило, посяганням на більш важливі об'єкти, заподіянням більш значної шкоди суспільним відносинам, ніж проступки.
На підвищений ступінь суспільної небезпечності злочинів порівняно з проступками впливають об'єктивні і суб'єктивні ознаки: розмір заподіяної шкоди, спосіб, місце, час, наслідки вчиненого діяння, форма вини, мотив і мета.
Порушення правил безпеки руху і експлуатації автотранспорту тягне за загальним правилом адміністративну або дисциплінарну відповідальність, але якщо таке порушення супроводилося завданням потерпілому тілесних пошкоджень, настанням смерті чи призвело до великої матеріальної шкоди, то підвищена суспільна небезпечність перетворює його в злочин, передбачений ст. 215 КК.
Знищення особистого майна громадян є злочином за умови, якщо воно вчинене навмисно (ст. 145 КК). Необережне знищення такого майна розглядається як цивільно-правове правопорушення.
Міри кримінального покарання встановлюються тільки кримінальними законами, які приймає Верховна Рада України, а адміністративна і дисциплінарна відповідальність регулюється як законами, так і підзаконними актами.
Отже, ми визначили різні види правопорушень і можемо зробити висновок, що всі вони знаходяться в тісному зв’язку та взаємозалежності між собою.

3. Склад правопорушення: характеристика елементів, їх значення та види (суб’єкт, об’єкт суб’єктивна та об’єктивна сторони)

Склад правопорушення - це система ознак протиправної поведінки, необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.
Склад правопорушення:
- суб'єкт - суб'єктивна сторона
- об'єкт - об'єктивна сторона
Суб'єкти правопорушення - фізичні і юридичні особи.
Фізичні особи як суб'єкти правопорушення повинні володіти деліктоздатністю, тобто здатністю нести юридичну відповідальність. Вік настання юридичної відповідальності фізичної особи є різним, що визначено в окремих галузях законодавства.
Суб'єктами кримінального, дисциплінарного, матеріального правопорушення виступають лише фізичні особи, цивільного - фізичні і юридичні особи, адміністративного - переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених у законодавстві, й юридичні особи (порушення правил пожежної безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист прав споживачів та ін.).
Юридична особа не може бути суб'єктом кримінального злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа, яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб'єктом правопорушення. Вона може виступати суб'єктом матеріального і адміністративного правопорушення.
Правопорушення, суб'єктом якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних осіб, яка призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб'єктом відповідальності в таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності, самою винною фізичною особою. Наприклад, у ст. 452 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки, завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Суб'єктивна сторона правопорушення - сукупність ознак, які характеризують суб'єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння і його негативних наслідків, а саме - вина, мотив, мета правопорушення. Обов'язковою серед них є вина - безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків.
Вина виражається у формі умислу чи необережності:
Умисел Необережність
прямий - усвідомлення особою протиправності своєї поведінки та бажання настання шкідливих або небезпечних наслідків;
непрямий - усвідомлення протиправності своєї поведінки, але байдужне ставлення до настання можливих негативних наслідків протиправна самовпевненість -усвідомлення протиправності свого діяння і легковажний розрахунок на можливість запобігання негативним наслідкам;
протиправна недбалість - усвідомлення протиправності своєї поведінки та небажання настання негативних наслідків, які в силу професіоналізму та посадового становища можна і треба було передбачити

Мотив (наприклад, вбивство з корисливих і хуліганських мотивів) і мета (наприклад, вбивство з метою приховання іншого злочину) враховуються при кваліфікації правопорушення, визначенні міри покарання.
Об'єкт правопорушення - порушене матеріальне чи нематеріальне благо: власність, життя, здоров'я громадян, суспільний порядок, суспільні відносини, що захищаються нормами права.
Об'єктивна сторона правопорушення - сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення:
- протиправне діяння;
- шкідливий результат, що спричинився;
- причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом.
Наприклад, тілесне ушкодження може бути тяжким, середньої тяжкості, легким - відповідно до КК кожне з них утворює самостійний склад злочину.

4. Причини правопорушень і шляхи їх усунення

Говорячи про причини правопорушень доцільно вказати на деяку несхожість понять причини в філософії і кримінології. В філософії причиною називають явище, яке при визначених умовах з необхідністю викликає (обумовлює) інше явище (наслідок). Зв’язок між причиною і наслідком носить закономірний характер, який означає, що дана причина в відповідних умовах кожен раз викликає визначений наслідок. Таким чином, зв’язок між причиною і наслідком характеризується поняттями необхідності, неминучості. Під причиною в кримінології розуміють явище чи їх сукупність, яке породжує інше явище, що розглядається як наслідок. Причини створюють можливість визначеного наслідку, для появи якого необхідні допоміжні умови, що не породжують даний наслідок, Але створюють відповідні обставини для реалізації дії причини. В кримінології зв’язок між причиною і наслідком не розглядається як необхідний і зобов’язальний.
Отже, розрізняють такі види причин правопорушень:
1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:
- основні – соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства); неосновні – явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;
2) за онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:
- об’єктивні – явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу;
суб’єктивні – явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб’єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від’ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).
Розглянемо ж сукупність найбільш поширених об’єктивних і суб’єктивних факторів, які обумовлюють подальше зростання злочинності в Україні.
Об’єктивні умови. Найважливішою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня більшості населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою злочинних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з кримінальним кодексом.
Спад економічної активності обумовив появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опинилися працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.
Також процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.
Отже, складні економічні умови життя більшості громадян України об’єктивно сприяють зростанню кількості правопорушень.
Суб’єктивні умови злочинності. На жаль, протягом багатьох років у нашій країні недостатню увагу приділяли правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.
На жаль, великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.
Серед суб’єктивних умов зростання злочинності в незалежній Україні слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення; цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки).
Отже, щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.