Поняття і види соціальних норм

Суспільство має дуже неоднорідну структуру, воно складається з різних особистостей, наділених своїми специфічними інтересами, запитами і потребами, які іноді не збігаються. Суспільство нормально функціонує лише тоді, коли враховуються інтереси всіх верств, коли відбувається певне обмеження власного інтересу заради досягнення компромісу. Адже люди як суспільні істоти не можуть весь час діяти тільки виходячи зі своїх власних інтересів і потреб.
Соціальним відносинам притаманна така важлива ознака, як нормативність. Ця ознака склалась внаслідок історичного розвитку суспільства, поступово утворювалась ціла система соціальних норм. У них закріплено той тип поведінки, який гарантує найоптимальніший результат соціальної взаємодії людей. Метою соціальних норм є досягнення злагодженості в суспільних відносинах, суспільного компромісу. Соціальне регулювання, яке здійснюється за допомогою соціальних норм, - це необхідна умова нормальної життєдіяльності суспільства. Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими люди керуються у своєму повсякденному житті.
Соціальні норми - це певні стандарти, зразки поведінки учасників соціального спілкування, за допомогою яких здійснюється соціальне регулювання. Юристи мають справу насамперед із правовими нормами, що представляють для них безпосередній професійний інтерес. Але вони постійно співвідносять їх з іншими соціальними регуляторами, адже всі норми взаємозалежні та взаємозумовлені. Отже, специфіку правових норм не можна оцінити без з’ясування їх місця і ролі в загальній системі соціальних норм.
Соціальні норми за своєю природою означають певний стандарт поводження. Норма - це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямована на досягнення мети соціального регулювання. Соціальні норми регулюють неабиякі, а найтиповіші суспільні відносини.
Система соціальних норм відбиває досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, в них знаходять вираження історичні та національні особливості життя країни, характер державної влади.
Соціальні норми численні й різноманітні. Це пов’язано з розмаїтістю самих суспільних відносин - предмета регулювання. Соціальні норми підрозділяються на види залежно від способів формування, сфери дії, соціальної спрямованості. З цього погляду виділяються правові норми; моральні; політичні; естетичні; релігійні; корпоративні; норми звичаїв, традицій, звичок, обрядів, ритуалів; ділові звичаї; правила етикету, пристойності.
Це загальноприйнята і найбільш розповсюджена класифікація соціальних норм. Об’єднує їх те, що всі вони носять соціальний, а не технічний характер. Незважаючи на розходження, ці норми взаємозалежні, жодні з них не діють ізольовано від інших.
Норми моралі регулюють поведінку людей шляхом її оцінки відповідно до категорій добра і зла, справедливості, гідності, милосердя. Мораль формується в духовній сфері суспільства і невіддільна від суспільної свідомості. Суть дії моральних норм полягає у формуванні загальних принципів, внутрішніх переконань та установок бажаної поведінки.
Право і мораль розрізняються насамперед за способами їх формування. Правові норми створюються або санкціонуються державою. Норми моралі виникають і розвиваються спонтанно у процесі практичної діяльності людей. На відміну від права, мораль носить неофіційний, суспільний характер.
У будь-якій державі діє тільки одне право, у той час як мораль не є єдиною й однорідною. Право і мораль розрізняються за методами забезпечення. Оскільки право створюється державою, то воно нею і забезпечується завдяки можливості примусу. Мораль спирається не на силу державного апарату, а на силу суспільної думки. Правові норми закріплюються у спеціальних юридичних актах держави. Моральні норми і принципи виникають стихійно. На відміну від права, що являє собою певну систему, мораль - внутрішньо несистематизоване утворення.
Звичаї і традиції - правила поведінки, що складались в результаті багаторазового повторення певних дій та увійшли у звичку. Історично звичаї та традиції належать до найдавніших соціальних норм. У період становлення перших держав звичаям починають надавати загальнообов’язкове значення. Формується звичаєве право - історично перша форма позитивного права. В сучасному суспільстві існує багато різних звичаїв і традицій. Це обумовлено специфікою життєдіяльності людей в різних умовах - природних, соціальних тощо. Звичаї - стійкі й досить розповсюджені правила поведінки, що у результаті багаторазового, тривалого повторення стають звичними і їх дотримуються добровільно. Звичаї передаються з покоління в покоління.
В юридичній науці звичаї поділяють на правові і неправові, чи загальногромадянські. Правові звичаї набувають юридичного значення шляхом їх санкціонування державою.
Релігійні норми розповсюджуються на представників тих чи інших віросповідань і містяться в таких джерелах, як Біблія, Коран, Талмуд, Сунна, Священні книги буддизму.
Корпоративні норми - це правила поведінки, по яких живуть і діють різні громадські організації, рухи, об’єднання, асоціації й інші утворення недержавного характеру. Ці правила містяться у відповідних статутах, програмах, інших документах. Корпоративні норми тісно пов’язані з правовими, особливо ті, що визначають порядок їх утворення, реєстрації і діяльності. Корпоративні норми регламентують в основному внутрішні питання суспільних об’єднань, закріплюють їх мету, завдання і функції, права й обов’язки учасників, умови вступу і виходу з них.
Політичні норми - це правила поведінки суб’єктів політики, учасників політичного процесу, політичних відносин. Ці норми містяться в різних політичних маніфестах, програмах, рішеннях, заявах, деклараціях, статутах політичних партій і рухів. Політичні норми регулюють відносини соціальних груп, класів з державною владою, відносини між класами, участь народу, класів, соціальних груп у державній владі й житті держави.
У сфері господарського життя суспільства, де діє система ринкових відносин, важлива роль належить економічним нормам. Ці норми регулюють відносини між галузями промисловості, сільського господарства, виробництво, розподіл та обмін матеріальних благ.

2. Поняття й ознаки правової норми.
Норма права - це правило поведінки, установлене чи санкціоноване державою, елементарна частка права, що відноситься до нього як частина до цілого (чи як одиничне до загального). Було обґрунтовано, що норма права - це і не форма, і не зміст усього права, а саме його частка. Вона володіє властивим їй змістом і формою й у системоутворюючих процесах з іншими нормами складає зміст права в цілому.
Нормі права як частини системи в тім чи іншому ступені властиві істотні ознаки, властивому праву, тому їй можна дати визначення, ідентичне за своїм значенням визначенню права в цілому.
Норма права - це загальнообов'язкове, установлене чи санкціоноване й охоронюване державою правило поведінки, що виражає обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю й інтереси народу, що активно впливає на суспільні відносини з метою їх упорядкування.
Будь-яке державно-організоване суспільство не може обійтися без норм права. Але це одиничний феномен права, тому повне наукове визначення поняття припускає з'ясування властивій нормі права специфічних ознак (властивостей).
По-перше, норма права являє собою відволікання від ознак індивідуалізації і вказує лише на ті характерні риси поводження, що є істотними, тобто розглядають поводження як вид суспільних відносин. Ці ознаки, включені і текст норми, стають правилами поведінки, обов'язковими до реалізації.
Наприклад, у процесі купівлі-продажу істотним є не те, скільки разів “прицінювався” покупець, вибираючи ту чи іншу річ, який час він на це затратив. Усе це - сфера життєвого звичаю. Для права важливо установити ознаки: коли можна визнати договір закупівлі-продажу укладеним, коли право власності на річ переходить від продавця до покупця. Чи інший приклад: у випадку здійснення убивства, коли закон особливо чуйний до обставин цього тяжкого злочину, закон відкидає всі сугубо індивідуальне, що не має відношення до характеристики даного діяння як такого.
Отже, норми права містять указівки на істотні ознаки поводження, властиві кожному з невизначеного числа конкретних індивідуальних відносин (вчинків), що держава має намір піддати правовому регулюванню.
По-друге, норма права є наказовим розпорядженням незалежно від того, який його характер: заборона, чи обзивання дозвіл. Розпорядження в будь-якому випадку знаходиться під охороною держави; тому що воно їм установлене, то передбачені і примусового заходу у випадках його порушення.
В-третіх, норма права являє собою визначений метод впливу на регульовані відносини. У приведених вище прикладах методи регулювання виникаючих відносин зовсім несхожі, як і самі відносини, тому що використовуються різні способи додання їм визначеності, упорядкованості. У цей метод включаються: обставини, при яких застосовується норма; коло учасників, регульованих цією нормою відносин; взаємні права й обов'язки; санкції за невиконання обов'язків.
В-четвертих, норма права - загальнообов'язкове правило поведінки. Воно має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.
Норма права зазвичай не вказує персоніфікованих виконавців розпорядження, що міститься в ній. Інакше кажучи, вона розрахована на невизначене коло уповноважених і зобов'язаних осіб. Це відбувається тому, що норма права як абстрактна модель поводження припускає її кількаразову дію, а отже, і “захопити” у поле свого притягання вона може потенційно кожного члена суспільства.
В-п'ятих, абстрактність норми права зовсім не означає невизначеності її змісту. Саме навпаки, норма права тому і є такий, що містить цілком конкретне правило поведінки. Наприклад, ст. 16 ГК РФ визначає, що збитки, заподіяні чи громадянину юридичній особі в результаті незаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого чи самоврядування посадових осіб цих органів, у тому числі видання не відповідному чи закону іншому правовому акту акта державного чи органу місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню Російською Федерацією, що відповідають суб'єктами чи федерації муніципальним утворенням. Тут типовий приклад норми права як формально визначеного правила, що означає повноту і точність указівки на ознаки правила поведінки. Кожен індивідуальний випадок заподіяння збитків чи громадянину юридичній особі підпадає під дію цієї норми, тобто вона регулює всі повторювані індивідуальні відносини даного виду. Завдяки тому, що вона постійно впливає на цей вид відносин, її вимоги реалізуються усіма як обов'язкові для кожного, хто причетний до відшкодування збитків без персональної вказівки, для кого саме.
Таким чином, норма права як загальне правило поведінки регулює повторюваний вид суспільних відносин, тому що не вичерпується однократною реалізацією, а охоплює всі можливі індивідуальні випадки. У силу цього норма права - загальне і загальнообов'язкове правило поведінки.
В-шостих, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацій держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.
Норма права - правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано - через інші норми.
Таким чином, норма права - це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.
Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням - моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення.
Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.
У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній “істинності”; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.
Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм - зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Види правових норм

Правові норми розрізняють по:

1. Галузевої приналежності (норми конституційної, карної, цивільної, трудової й іншої галузей права),

2. виконуваної функції в правовому регулюванні

а) регулятивні (розраховані на правомірне поводження, установлюють юридичні права й обов'язки учасників регульованих суспільних відносин);

б) правоохоронні (розраховані на неправомірне поводження й завжди містять санкції, застосовувані до правопорушників);

3. Рівню правового регулювання

а) норми матеріального права (прямо, безпосередньо регулюють суспільні відносини , визначаючи юридичні права й обов'язки їхніх учасників);

б) норми процесуального права (визначають порядок, процедуру реалізації норм матеріального права);

4. Характеру диспозиції

а) уповноважуючі (вказують на можливість робити певні дії);

б) зобов'язуючі (указують на необхідність робити певні дії),

в) заборонні (указують на необхідність утримуватися від здійснення певних дій);

5. Способу встановлення диспозиції

а) імперативні (правило поведінки встановлюється державою);

б) диспозитивні (установленою державою правило поведінки діє лише тоді, коли учасники регульованих суспільних відносин самі не встановили для себе іншого правила);

6. Призначенню в правотворчестве

а) первинні;

б) похідні (детализирующие, що конкретизують первинні),

7. Дії в просторі

а) загальні (загальнодержавні);

б) місцеві;

в) регіональні;

г) локальні;

8. Дії в часі

а) постійні;

б) тимчасові;

9. Дії по колу осіб

а) загальні (поширюються на все населення країни);

б) спеціальні (поширюються на певне коло осіб);

в) виняткові (роблять вилучення із загальних і спеціальних);

10. Юридичній чинності

а) норми законів;

б) норми підзаконних актів.