Сторони та порядок укладення шлюбного договору

Право на укладення шлюбного договору мають наречені або подрркжя. Для неповнолітніх наре­чених потрібна письмова згода їхніх батьків або піклувальників, засвідчена нотаріусом.

Дискусійним є питання щодо можливості укладення шлюбного договору через представника за довіреністю, а також законним представни­ком. Одні вчені вважають що шлюбний договір не може бути укладений ні з участю законного представника, ні за довіреністю. Інші вважають правомірним застосування законного, а також і договірного представництва. Щодо меж реалізації права на укладення шлюбного договору недієздатними особами та особа­ми, дієздатність яких обмежена, СК не містить заборон, спеціальних правил, а отже і не заперечує такої можливості. Оскільки цей правочин потребує нотаріального посвідчення, то опікуни мають право вчиняти їх, а піклувальники надавати згоду на їх вчинення лише з дозволу органу опіки та піклування.

Щодо особливостей укладення цього договору неповнолітніми особами СК України зазначає лише вимогу щодо письмової згоди батьків чи піклувальників, засвід­чену нотаріусом, у разі вчинення цього правочину до реєстра­ції шлюбу.

Жінка та чоловік, які перебувають фактичних шлюб­них відносинах(проживають однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу), відносини щодо набутого ними майна не мо­жуть регулювати шлюбним договором, оскільки він призначений для регулювання майнових відносин саме між подружжям. Вони можуть укласти інший договір, наприклад, про спільне проживання і ведення спільного госпо­дарства.

Щодо умов укладення шлюбного договору, то він маютє відповідати загальним вимогам, які висуваються до правочинів: а) договір не може порушувати вимог закон; б) особи, які його укладають, повинні мати достатній обсяг цивільної дієздатності; в) у договорі має закріплюватися вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі; г) договір має вчинятися у формі, встановленій законом; г) бути спрямова­ним на реальне настання правових наслідків; д) договір, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам дітей. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а якщо шлюбний договір укладений подружжям, то з моменту його нотаріаль­ного посвідчення.

49.Розірвання та визнання недійсним шлюбного договору: підстави та правові наслідки.

Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору може бути припинена. СК України не передбачає вичерпного чи орієнтовного переліку підстав припинення шлюбного договору, крім його розірвання. Шлюбний договір може бути припинений як із суб'єктивних, так із об'єктивних підстав. Суб'єктивними підставами припи­нення шлюбного договору можна вважати волевиявлення сторін щодо припинення дії шлюбного договору; розірвання шлюбу в органах РАЦС чи суді. Об'єктивними підставами припинен­ня шлюбного договору можна вважати смерть чи оголошення померлим одного з подррюкя чи їх обох. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. Права та обов'язки, вста­новлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього, або з моменту його укла­дення за вибором подружжя. При розірванні шлюбного договору повністю чи частково у цій час­тині припиняє свою дію договірний режим майна подружжя і автоматично вступає в силу законний режим, тобто ті норми і правила, які передбачені чинним законодавством. Варто зазначити що одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду. СК встановлено, що шлюбний до­говір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визна­ний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК. Умовами дійсності шлюбного договору є: шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових на­слідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні. Якщо особа знала або могла знати, то визнаний недійсний шлюб за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя. При розподілі майна при недійсному шлюбі вирішується наступним чином якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то набуте протягом недій­сного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити. Однак у СК передбачено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя. Тобто той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєст­рації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна: 1)якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність; 2)якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Варто зазначити що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і ди­тини, яка народилася у цьому шлюбі. На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює до­говір з моменту його укладення. Якщо на момент визнання шлюб­ного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина.