Роль навчання та виховання у психічному і особистісному розвитку дитини

Найважливіші зміни у розвитку особистості в процесі навчання зумовлені ускладненням знань і способів діяльності. Змінюючи зміст навчання, тобто характер знань і способів діяльності, які передаються дітям, можна істотно змінювати хід їх розвитку. Логічні операції, як вважав Піаже, розвиваються лише в 11-12 років, стають доступними вже для дошкільнят за умови застосування у роботі з ними зразків-еталонів для групування предметів за певною ознакою

Відчуття та сприйманнямолодших школярів характеризуються високою гостротою зору та слуху, доброю орієнтацією у формах та кольорах. Сприймання стає довільним. Вдосконалюється робота аналізаторів, що дозволяє розрізняти відтінки кольорів, висоту звуків і т.д. Тому для молодших школярів корисно бувати у "яскравих" місцях, відвідувати уроки музики. Також молодші школярі вже досить легко сприймають поняття "ліве" та "праве". У них розвивається спостереження. Вміють розрізняти годину, день, тиждень, але погано сприймають поняття "хвилина", "місяць" та хронологічні дати. Дуже важко дітям цього віку сприймати перспективу.

Розвиток пам'яті характеризується зміною способів запам'ятовування: у І та ІІ класі повторюються окремі слова, в ІІІ -повторюються групи слів (слова групуються за певними ознаками), в IV класі використовуються логічні прийоми запам'ятовування. Поступово підвищується здатність заучувати і відтворювати. Зростає продуктивність, обсяг, міцність, точність запам'ятовування. Відбувається зміна співвідношення мимовільного ідовільного запам'ятовування (у бік другого) та образної і словесно-логічної пам'яті.

Мисленнямолодших школярів починає функціонувати на рівні конкретних операцій. Дитина може розуміти і давати визначення. Операції аналізу і синтезу починають пов'язуватись при порівнянні об'єктів. Аналіз поступово переходить в абстрагування. Узагальнення спочатку відбувається перцептивно-практичним способом, потім переходить в уявно-мовний спосіб. Зростає кількість індуктивних та дедуктивних умовисновків.

Уява є надзвичайно бурхливою, яскравою, некерованою. Відтворювальна уява вдосконалюється: вона стає більш реалістичною і керованою. Відбувається перехід від репродуктивних форм уяви до творчої. Зростає вимогливість дитини до образів уяви. Зростає швидкість утворення образів фантазії. Виникають бажання, здійснення яких випереджає можливості сучасної науки.

У молодших школярів переважає мимовільна увага (яка досить активно розвивається). Відповідно цьому будується навчальний процес, в якому використовується яскраве методичне забезпечення. Поступово розвивається довільна увага.

Розвиток мовлення молодших школярів насамперед характеризується свідомим вживанням різних форм слова. Також збільшується темп читання. Важливим новоутворенням є мовчазне читання, оскільки це символізує появу внутрішнього мовлення.

Шкільна дезадаптація - Тобто це порушення системи відносин дитини з собою, з іншими і зі світом.

Поняття шкільної дезадаптації є збірним і включає: соціально-середовищні ознаки (характер сімейних відносин і впливів, особливості шкільного освітнього середовища, міжособистісних неформальних відносин); психологічні ознаки (індивідуально-особистісні, акцентуйовані особливості, що перешкоджають нормальному включенню в навчальний процес, динаміка формування девіантної, антигромадської поведінки); сюди ж слід додати медичні, а саме, відхилення психофізичного розвитку, рівень загальної . шкільна дезадаптація - це, перш за все, соціально-психологічний процес відхилень у розвитку здібностей дитини до успішного оволодіння знаннями і вміннями, навичками активного спілкування і взаємодії у продуктивній колективної навчальної діяльності. При цьому з'являється необхідність врахування наступних важливих сторін шкільної дезадаптації. Одна з них - це критерії шкільної дезадаптації.

1. Неуспішність дитини у навчанні за програмами, відповідними здібностям дитини, як когнітивний компонент шкільної дезадаптації.
2. Постійні порушення емоційно-особистісного ставлення окремих предметів і навчання в цілому, до вчителів, до життєвій перспективі, пов'язаної з навчанням, наприклад, байдуже байдуже, пасивно-негативний, протестний, демонстративно-зневажливе і інші значущі, активно виявляються дитиною і підростом форми відхилення до навчання (емоційно-оцінний, особистісний компонент шкільної дезадаптації).
3. Систематично повторювані порушення поведінки у шкільному навчанні й у шкільному середовищі. Неконтактність і пасивно-відмовні реакції, включаючи повну відмову від відвідування школи;
Причини повної дезадаптації надзвичайно різноманітні. Вони можуть бути викликані недосконалістю педагогічної роботи, несприятливими соціально побутовими умовами, відхиленнями у психічному та фізичному розвитку дітей.

Спостереження за молодшими школярами дозволяють виділити основні сфери, де виявляються труднощі адаптації до школи:
1) нерозуміння дітьми специфічної позиції вчителя, його професійної ролі;
2) недостатній розвиток спілкування і здатності взаємодіяти з іншими дітьми;
3) неправильне ставлення дитини до самої себе, своїм можливостям, здібностям, своєї діяльності та її результатів

Можна виявити три рівні адаптації дітей до школи: високий рівень - дитина позитивно ставиться до школи; середній рівень - дитина позитивно ставиться до школи, але вимагає контролю за своєю діяльністю; низький рівень - дитина ставиться до школи негативно або байдуже.

Своєрідним мікро колективом, що грає істотну роль у вихованні особистості, є сім'я.
Одним з головних принципів профілактики шкільної дезадаптації є багатофакторність підходу до профілактики, діагностики та корекції, що вимагає обліку психічних, психофізіологічних і соціальних факторів. Способи корекції даної проблеми визначаються виявленням причин дезадаптації конкретної дитини