Психологічний супровід термінальних хворих

Лекція 6

Переживання ситуації захворювання

Хворими на онкологічні хвороби.

Психологічний супровід термінальних хворих

1. Психологічні особливості онкологічних хворих

2. Динаміка реагування онкологічних хворих на ситуацію хвороби

3. Психогенні чи ситуативні реакції на несприятливий діагноз та їхній зв’язок з особистісними особливостями хворих

4. Поняття паліативної терапії, мета і принципи

5. Психогенні реакції хворих в ситуації близької смерті.

6. Психотерапія термінальних хворих.

7. Психологічний супровід процесу вмирання.

8. Психологічна допомога родичам термінального хворого.

На сьогодні вченими доведено, що онкологічні хвороби за своєю природою поліетіологічні, тому неможливо стверджувати, що один фактор є головною причиною захворювання, а інші – другорядними. Однак дискусії щодо пускових механізмів розвитку раку продовжуються. Чільне місце у цих дискусіях посідає тлумачення причин раку з точки зору різних психофізіологічних моделей.

Карл і Стефані Саймонтон свою систему психотерапії онкохворих розробили на основі психофізіологічної моделі розвитку онкологічного захворювання. Ця модель включає ряд важливих пунктів:

психологічний стрес – є фактором, який сприяє виникненню хвороб, у тому числі і раку; як правило стресові події відбуваються за 0,5 – 1,5 року до виявлення онкологічного захворювання і пов’язані із втратою важливих міжособистісних зв’язків чи ролі, або/і сприймаються як безвихідне становище;

депресія, відчай – вразливим людину робить не сам стрес, а те як вона реагує на нього; її копінг-стратегії (способи переживання стресових ситуацій) можуть настільки обмежувати можливості боротьби зі стресом, що людина опиняється у безвиході і занурюється у депресію і відчай; в результаті свідомо чи несвідомо вона починає сприймати свою важку хворобу як можливий вихід із ситуації; як зазначають Голдмен Р. і ГолдменП., у випадку онкологічного захворювання депресія стає стилем життя, крім того вона виявляється також і фізичною вадою, оскільки пригнічує імунну систему і загоювальні механізми тіла, яке втрачає будь-який шанс перебороти тягар пухлини;

лімбічна система – бере участь у всіх процесах, спрямованих на самозбереження організму; вона відповідає за реакції "боротьби" і "уникнення"; ця система реєструє стрес, його наслідки, всі почуття і відчуття людини;

гіпоталамус – через нього лімбічна система діє на організм; отримані від неї сигнали гіпоталамус передає 1)до імунної системи і 2)до гіпофізу, котрий, у свою чергу, регулює роботу тієї частини ендокринної системи, яка відповідає за гормональний баланс;

імунна система – призначена для захисту організму, у тому числі для знищення злоякісних клітин; емоційний стрес через лімбічну систему і гіпоталамус пригнічує імунну систему, що призводить до поширення злоякісних клітин і розвитку раку;

ендокринна система – гіпоталамус, реагуючи на стрес, впливає на гіпофіз, "переключаючи" режим його роботи таким чином, що ендокринна система змінює гормональний баланс організму, що зумовлює, зокрема, підвищення чутливості організму до канцерогенних речовин;

збільшення кількості атипових клітин – порушення гормонального балансу призводить до росту атипових клітин у організмі і зниженню здатності імунної системи боротися з ними;

розвиток раку – така послідовність фізіологічних змін створює оптимальні умови для розвитку раку.

Російський психолог Н.І.Нєпомнящая на основі довготривалого порівняльного дослідження великої групи онкологічних хворих з кардіо- та гематологічними пацієнтами запропонувала свою психофізіологічну модель розвитку раку, ключовим поняттям якої є інфатилізація. Як стверджує дослідниця, однією з головних рис людей, схильних до онкозахворювань, є інфантильність, яка притаманна їм до хвороби і виражається, насамперед, у "приглушеності" емоційного і раціонального сприйняття та реагування на ситуації, що загрожують "душевному комфорту", і яскравіших реакціях на незначні, несерйозні неприємності. Згідно з моделлю Н.І.Нєпомнящої, онкологічному захворюванню передує об’єктивно важка стрес-ситуація, яка викликає загострення різних форм захисту, у тому числі поглиблює інфантильність – відбувається процес, названий авторкою інфантилізацією. Процес інфантилізації може бути настільки глибоким, що захоплює механізми, пов’язані з дитячим клітинним ростом. На доказ своєї гіпотези психолог наводить дані інших дослідників, які свідчать про те, що "гормон росту" соматотропін у дорослої людини виробляється у 1,5 – 2 рази менше, ніж у дитини; а люди, які мають підвищену секрецію соматотропіну, хворіють на рак у 6-10 разів частіше, ніж люди з нормальною секрецією.

За спостереженнями А.А.Шутценбергер, нерідко у сім’ях онкохворих існує повторюваність ситуації чи труднощів – "синдром річниці": у людини розвивається рак у той же період життя, коли помер (чи важко захворів) її близький родич.