Основні специфічні характеристики психічних процесів

Вирізняючись своїми специфічними ознаками з усієї сукупності фізичних (у широкому розумінні) явищ дійсності, психічні процеси протиставляються в першу чергу найближчій, суміжній з ними сфері фізичних (у вузькому розумінні) відправлень людського тіла, тобто фізіологічним актам. Сутність усякого фізіологічного відправлення визначається насамперед характером функціонування органа, що веде до реалізації даного акту. Природно, що специфіка розходження психічних і фізіологічних актів пов'язана з особливостями відношень між механізмом функціонування органа цього акту й самим актом як результатом цього функціонування. Такими пізнавальними емпіричними ознаками є:

Предметність

Вихідна емпірична ознака психічного акту – це наявність двох рядів фактів:

– відправленняоргана; динаміка відправлення органом психічної функції (око, мозок або нервова система в цілому) може бути описана лише в термінах тих внутрішніх явищ, які в цьому органі відбуваються;

– однак кінцеві підсумкові характеристики будь-якого психічного процесу загалом можуть бути описані тільки в термінах властивостей та відношень зовнішніх об'єктів, фізичне існування яких з органом цього психічного процесу ніяк не пов'язане.

Таким чином, процесуальна динаміка механізму й інтегральна характеристика результату в психічному акті віднесені до різних предметів: перша – до органа, друга – до об'єкта.

Суб’єктивність

У картині психічного процесу, оскільки вона є саме картина, що відкриває носію психіки властивості її об'єктів, залишається схованою, нерепрезентованоювся внутрішня динаміка тих зрушень у стані органа-носія, що даний процес реалізує.

Чуттєва неприступність

Психічні процеси недоступні прямому чуттєвому спостереженню. Сприйняття, уявлення, думки, почуття – усі психічні явища “трагічно невидимі”. При цьому приховані вони не тільки від стороннього спостерігача, але й від суб'єкта, що є їх носієм. Людина не усвідомлює своїх сприйнять, але їй безпосередньо відкривається предметна картина їх об'єктів. Безпосередньому спостереженню збоку доступні тільки процеси в органі, що складають механізм психічного акту.

Спонтанна активність

Психічний процес знаходить вираження в поведінковому акті, у зовнішній дії, спонукуваній за допомогою психічного процесу. У цьому своєрідність активності психічного процесу, що не тільки “оживляє”, але й одушевляє фізичну плоть організму.

При цьому конкретні параметри структури й динаміки цього акту не можуть бути безпосередньо виведені ні з фізіологічних зрушень усередині організму, ні з фізичних властивостей стимулів, що впливають на них. Це саме психічна активність.

Але водночас, оскільки ця активність не є однозначною рівнодіючою фізіологічних і фізичних сил, у ній немає наперед заданої і жорстко фіксованої програми, і суб'єкт може діяти, за словами Сєченова, “на багато ладів”, психічна активність виявляється й розрізняється як активність вільна [3; 9-17].

Рівні й форми психічного відображення

Один зі шляхів системного дослідження психічного процесу – це виділення його рівнів:

·  сенсорно-перцептиві процеси;

·  уявлення;

·  мисленнєво-мовлєнневі процеси, понятійне мислення, інтелект.

Рівні психічного відображеннярозрізняються:

– його глибиною й обсягом ;

– умовами, необхідними для формування й розвитку;

– особливостями прояву його регулюючої функції.

Сенсорно-перцептивні процеси – це генетично вихідний рівень відображення. Їх специфіка полягає в тому, що образ формується в умовах безпосередньої взаємодії суб'єкта з об'єктом і розгортається в реальному масштабі часу. Людина сприймає об'єкт у тім місці, де він знаходиться, і в той момент часу, у який він діє на органи чуття.

Уявлення: уява, образна пам'ять тощо – усі ці образи вторинні.

З погляду теорії відображення уявлення – це узагальнений образ, у ньому з'єднуються образність (наочність) і узагальненість. Уявлення – сполучна ланка між сприйманням і мисленням.

Мисленнєво-мовлєнневий рівень відбиває істотні зв'язки й відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Відображення на різних рівнях здійснюється в різних формах – образній чи понятійній– та їх сполученнях.

В образі так чи інакше відтворюється оригінал, знак – заступник оригіналу; в образі відбивається одиничне, конкретне, суб'єктивно забарвлене, у знаку – сутність, загальне, абстрактне, очищене від суб'єктивності.

На рівні сенсорно-перцептивних процесів переважає образна форма, на рівні мисленнєво-мовлєнневих процесів – знак, на рівні уявлень – перехідна форма. Але зв'язки між рівнями й формами неоднозначні і нежорсткі, у реальному процесі психічного відображення співвідношення між ними змінюється.

17.2. Загальна характеристика відчуттів

Терміни “відчуття” й “сприймання” мають щонайменше двоякий зміст:

– використовуються для позначення філософських категорій і в цьому розумінні виступають як елементарні, первинні ступені індивідуального пізнання. При цьому вони розуміються і як психічні процеси, і як кінцеві результати цих процесів, тобто як певна форма психічного відображення зовнішнього світу;

– є найважливішими психологічними поняттями, у цьому розумінні відчуття й сприймання – певні види образів.

Відчуття – це найпростіший психічний процес, що полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ матеріального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників на відповідні рецептори.

Сприймання – відображення цілісних предметів і явищ при їх безпосередньому впливі на органи чуття.