Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки

Дослідження доводять, що різні види девіантної поведінки здебільшо­го сполучаються - наприклад, невроз і самогубство або невроз, алко­голізм і самогубство. В інших випадках самогубство або суїцидальна спроба супроводжується початком старіння, самотністю, а також будь-якою соматичною хворобою [13].

Аналізуючи історичний розвиток поглядів на самогубство, слід підкреслити, що суїцид - це одна з форм девіантної поведінки, тобто свідоме позбавлення себе життя. Суїцидальна поведінка включає в себе завершені самогубства, суїцидальні спроби і наміри. Існує шир­ше тлумачення суїциду, що охоплює різноманітні потенційно аутоде-структивні дії - від паління і надмірного вживання їжі до заняття альпінізмом та участі в автогонках. У медико-правовому тлумаченні самогубство - це вид насильницької смерті, за якого вказується її причина [13].

В усі часи рівень самогубств корелює з соціальними катаклізмами та іншими формами соціальної патології. Кількість самогубств зро­стає у період економічних депресій і значно знижується під час вій­ни - спочатку в країнах, що воюють, а потім - в нейтральних теж. Остання залежність пояснюється тим, що під час війни особистісні проблеми, які підштовхують людину до самогубства, тимчасово втра­чають свою гостроту, а ступінь об'єднаності (інтеграції) населення зростає. Це також люди, які мають незадоволену потребу в са­моствердженні, які втратили сенс життя і не можуть знайти його у боротьбі з загальним ворогом. Ще Е. Дюркгейм в монографії "Самогубство" поставив кількість суїцидів в пряму залежність від со­ціального життя. Справді, спади в світовій економіці 1908, 1923, 1933 рр. супроводжувалися епідемією самогубств. Наприклад, в Росії

злиденність народу призводить до катастрофічного знецінювання людського життя.

Щоб конкретизувати закономірності суїцидальної поведінки, слід насамперед вивчити її структуру та динаміку, а також враховувати кількісні зміни (аналіз статистичних даних) і "якісні" характеристики: соціально-демографічний склад суїцидентів, співвідношення закінче­них і незакінчених самогубств, частку осіб, котрі страждають від ал­коголізму, наркоманії, мають психічні розлади, взаємозв'язок з ін­шими формами девіантної поведінки. Насамкінець, необхідне вив­чення усього психологічного механізму суїцидальної поведінки.

Статистика самогубств вельми вражаюча, адже замахи на самогуб­ство, за даними 1988 р. не менше ніж всемеро перевищують завер­шені суїциди. Перше місце у світі за кількістю самогубств на початку 1990-х років належало Угорщині - 40 самогубств на 100 тис. насе­лення в рік. Статистика свідчить: між низьким рівнем життя і кількіс­тю самогубств немає прямого взаємозв'язку. Отже, одним із лідерів за кількістю самогубств на душу населення є найбагатша у світі країна Європи - Швеція, яка благополучно вирішує свої соціальні пробле­ми. Таке лідерство триває вже багато років. В цілому, за даними ООН, у розвинутих країнах світу щорічно відбувається 130 тис. само­губств. Сторіччя тому Росія була на останньому місці з-поміж євро­пейських країн за рівнем самогубств (3 на 100 тис. жителів) [15]. В останнє десятиріччя кількість самогубств неухильно зростає. За дани­ми Федерального науково-методичного центру суїцидології, кількість суїцидів збільшилася з 31 на 100 тис. чол. в 1993 р. до 38 на 100 тис. чоловік в 1995 р. [9].

На сьогодні ця цифра коливається в діапазоні від 45-50 на 100 тис. населення в рік до 35-45 самогубств. Україна не дуже від­стала від Росії. На 100 тис. мешканців відбувається ЗО самогубств, більшість з них здійснюється молоддю, а також людьми похилого віку (60-70 років). Перші місця посідають Сумська, Запорізька, Чер­нігівська, Львівська, Донецька, Луганська області, Республіка Крим (38-44 самогубств на 100 тис. населення).

Класичним дослідженням самогубства вважається праця Є. Дюркгейма "Самогубство: Соціологічний етюд", а також книга М. Хальбвакса, якій доповнив соціологічну концепцію психологічни­ми факторами. Сьогодні вивчення суїцидальної поведінки грунтуєть­ся на концепції девіантної поведінки. Теоретико-методологічні пере­думови вивчення суїцидальної поведінки, яке спирається на концеп­цію девіантної поведінки, виходять з такого положення. Самогубство як соціальне відхилення зумовлене протиріччями суспільного розвит­ку, насамперед між універсальністю (тотальністю) людської жит­тєдіяльності, її кінцевою соціальною формою і системою суспільних

Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №1 - открытая онлайн библиотека

Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №2 - открытая онлайн библиотека відносин; між індивідуальними задатками, обдарованнями, здібно­стями людського суспільства і соціальною структурою, сукупністю соціальних позицій, кількість та "якість" яких було задано досягнутим рівнем розвитку продуктивних сил і характером суспільних відносин; між потребами людини та можливостями їх задоволення. Загальними детермінантами самогубства є незадоволена потреба у самостверджен­ні та самореалізації. Подібну ситуацію людина відчуває як втрату сен­су життя.

Існують психологічні та соціальні умови, що призводять до само­губства, але всіх суїцидентів об'єднує те, що вони перебувають у стані життєвої кризи. Кризовий стан призводить людину до повної або ча­сткової втрати сенсу життя, не дає змоги адекватно сприймати склад­ну життєву ситуацію і вирішувати власні проблеми.

Однією з головних психологічних умов виникнення суїцидальної поведінки є стан самотності, яка виступає ознакою порушення взаємозв'язку зовнішнього світу із внутрішнім світом особистості. Коли, перебуваючи в цьому тяжкому стані, людина втрачає надію на вирішення власних проблем і на допомогу оточуючих, в неї може сформуватися найнебезпечніша форм реагування на життєву кризу - суїцидальна поведінка [8].

Суїциди та суїцидальні спроби постійно зростають саме з-поміж самотніх людей, біженців і безробітних. Вирішальне значення для ви­никнення відчуття самотності відіграють різні кризові ситуації і певні властивості особистості (наприклад, нестійка самооцінка). В людей, які переживають самотність, виявляються негаразди в комунікативній сфері, що залежать від рівня та характеру їхньої соціалізації, ступеня включення індивіда у значущу соціальну групу. Всі ці умови переш­коджають формуванню задовільної системи взаємин, внаслідок чого виникає так звана хронічна самотність.

Досить часто доводиться надибувати на випадки руйнування осо-бистісних зв'язків, котрі призводять до вимушеної самотності, яка за­лежить від ситуації, що виникає за різних травмуючих обставин. Це може бути раптова смерть близьких, перервані любовні стосунки, ви-сококонфліктні взаємини в родині, її зруйнування, сварки з близьки­ми друзями і родичами. Висока суїцидологічна небезпека спо­стерігається також в людей похилого віку, які відчувають самотність. Вони мають песимістичний світогляд та стійку впевненість в тому, що смерть є єдиним виходом з кризової ситуації [8].

Травмуючі події трапляються в житті кожної людини, але ж реак­ція на такі події вельми різна. Наприклад, трагічний випадок може важко травмувати психіку однієї людини і бути байдужим для іншої. Таким чином, події, що спричинюють сильні страждання, виклика­ють в людини негативні емоційні реакції. Психіка за цієї ситуації нама-

гається послабити дискомфорт: людина прагне змінити своє ставлен­ня до світу, щоб жити стало легше. Але не завжди особистість може впоратись із кризовою ситуацією без кваліфікованої психологічної допомоги.

Головне значення для прийняття суїцидального рішення має сушидогенний конфлікт. Конфлікт, який переживає особистість, складається з двох або кількох по-різному спрямованих тенденцій. Одну тенденцію становить актуальна у даний момент потреба люди­ни, а іншу - тенденція, що перешкоджає її задоволенню. Суїцидо-генний конфлікт може бути внутрішнім (інтраперсональним) або зовнішнім (інтерперсональним), але найчастіше конфлікт має зміша­ний характер. Суїцидогенні конфлікти в процесі свого розвитку мо­жуть підлягати генералізації, трансформації або перенесенню. Кожна людина переживає конфлікти в різні періоди свого життя, але розв'язування конфлікту завжди залежить від значущості тієї сфери, в якій він відбувається (вітальна, особистісна, інтимна, сімейна, про­фесійна, адміністративно-правова, абстрактна або фантастична - в патології), і від резервів адаптації.

Узагальнюючи існуючі думки, ми доходимо висновку, що суїци­дальна поведінка - це будь-які внутрішні і зовнішні форми психіч­них актів, які зумовлені думками та уявленнями про власну смерть і спрямовують саморуйнуючі дії особистості.

Результати багатьох досліджень свідчать, що найбільш значущими факторами суїцидальної поведінки є стать, вік, освіта, соціальне та сімейне становище.

Взагалі самогубство вважається "суто чоловічою справою" (Е. Дюркгейм, 1912), але жінки посідають перші позиції за суїци-дальними спробами. Статистичні дані по 46 країнах світу доводять, що на одну жінку припадає 3,128+0,266 чол. Великий вплив на само­губства в чоловіків має високий рівень стресів, притаманний вико­нанню чоловічої ролі, нестабільність шлюбу та роботи [12].

Кожен вік має свої специфічні проблеми і труднощі. Існує цікава статистика відносно віку самовбивць. Виявляється, що велика части­на випадків самогубств припадає на підлітків або молодь в перехід­ному віці, тобто це пубертатні суїциди, самогубства, які чиняться в по­ру статевого дозрівання. Існують певні закономірності відносно віку суїцидентів. Число самогубств постійно зростає, починаючи з 14 ро­ків, і досягає максимуму у 40-49-літніх. Потім спостерігається зни­ження кількості самогубств, а новий пік припадає на групу осіб 60 років і більше. Протилежна залежність існує відносно суїцидальних спроб: з віком кількість невдалих самогубств або імітацій самогубств зменшується. Найвищий рівень суїцидальних спроб спостерігається у 16-17- і 18-24-літніх. Високий рівень самогубств серед 40-49-літніх

Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №3 - открытая онлайн библиотека пояснюється тим, що це період підбиття підсумків, переоцінки цін­ностей, пошуку нового сенсу життя, і далеко не всі можуть адекватно вирішити ці стрижневі питання [11]. Чому саме в цьому віковому періоді людина схильніша до аутоагресивної поведінки?

На думку Юнга, всі культурні і соціальні аномалії необхідно розглядати в світлі давніх архетипів. А мотиви і причини, що штов­хають підлітка до здійснення самогубства, необхідно шукати в глиби­нах його духовного світу.

Майже в усіх архаїчних товариствах період статевого дозрівання розглядався як найважливіший момент життя людини. Це час, коли підліток стикається з найважливішою миттю свого життя, з моментом ініціації.

Ініціація - це ритуал, член архаїчної общини в якому переходить від безвідповідального, природного, інерційного існування (дитинст­ва) до нового життя. Він стає повноправним членом колективу. Під­літок в ході цього ритуату вмирає для тваринного життя і знов на­роджується для "нового життя". Він стає "новою людиною".

Оскільки сьогодні немає ритуалів з ініціації та сакральних обрядів, то замість умовної смерті і сакральної драми все закінчується смертю тотальною, після якої не існує нового народження. Передчуваючи, що міфологічний період буття закінчується, деякі найчутливіші діти переживають це настільки гостро, що не можуть прийняти недоско­налу усічену реальність дорослих. Тут ми говоримо про досить об­грунтований вибір, про систему цінностей і установок, які йдуть корінням до самих внутрішніх сфер людської душі.

У студентів причиною самогубства може стати ряд таких проблем, як складність адаптації до нових умов, відсутність захищеності, ко­мунікативні труднощі, різке падіння самооцінки під час навчання, проблеми скупченості у гуртожитку, неможливість побути на один із собою, своїми проблемами, ранні браки.

Рівень суїцидів з-поміж людей, що старіють, вищий, ніж в будь-якому іншому віці. У процесі старіння одні втрати призводять до ін­ших: погіршення тілесного здоров'я, зниження активності, зменшен­ня можливості заробляти собі на життя, втрата незалежності, пору­шення стосунків із родиною та друзями, фізична та соціальна ізоля­ція, психічні розлади, депресія.

Таким чином, найсприятливішим для здійснення самогубства є жит­тєвий період, коли особистість визначає сенс .життя та перегіядає найістотніші цінності: це може бути юнацтво або похшшй вік, це мо­же бути під час кожної чергової життєвої кризи.

На динаміку самогубств впливає також рівень освіти і професійної підготовки. Люди з невисоким рівнем освіти відчувають тягар со­ціальної незабезпеченості, невдоволеності, особливо за умов великого

міста. Це часто стає причиною самогубства. Наприклад, з-поміж за­махів на своє життя 41,6% - це особи, що не отримали середню освіту, а з-поміж самовбивць вони посідають 63,4%. Кількість суїци-дентів, які мають вищу освіту, в півтора раза менше.

Суттєвим суїцидогенним фактором є невлаштованість у сімейно-побутовій сфері. Результати досліджень засвідчують, що з-поміж суїцидентів осіб, які мали сім'ю, незначний відсоток. Але ж відомо, що саме сімейні негаразди нерідко призводять до жахливої події.

З-поміж сущидентів переважне місце посідають робітники, зайняті малокваліфікованою працею. Високий рівень суїцидального ризику характерний для службовців, які не мають спеціальної освіти. І останнє місце займають учні та пенсіонери.

Необхідно звернути увагу на те, що безпосереднього зв'язку між суїцидальною поведінкою та психічним станом суб'єкта не існує. Проте супутником самогубства є алкоголізм. Судовою експертизою встановлено, що 68% чоловіків і 31% жінок, які покінчили з собою, перебували в стані алкогольного сп'яніння.

Вживання алкоголю сполучається із прийняттям транквілізаторів або героїну - як у прямих суїцидальних цілях, так і випадково. Нарко­тики теж сприяють зняттю напруження, тимчасовому відволіканню від страждань. Наркотики й алкоголь становлять відносно летальну комбінацію, яка послаблює мотиваційний контроль над поведінкою людини, загострює депресію або навіть може викликати психози. Наркоманія і суїцид тісно пов'язані між собою. Тривале вживання наркотиків та їхній вплив на організм, як і загальний стиль життя наркоманів в цілому, значною мірою спрямовані на саморуйнування, незалежно від усвідомлення цих намірів.

Недавнє дослідження хворих на наркоманію у великих амери­канських містах підтвердило думку, що наркотики є одним з найпо-ширених засобів учинення самогубств. Більшість наркоманів - мо­лодь, люди похилого віку, інші потенційні самогубці відчувають, що їх ніхто не любить і самі вони не люблять нікого.

Інфекція ВІЧ склшіа цілу групу несприятливих факторів. Пору­шуються соціальні і міжособистісні стосунки, знижується рівень са­мооцінки хворого, що сприяє пригніченню емоційного фону. При цьому процес соціально-психологічної адаптації ВІЧ-інфікованих ха­рактеризується наявністю тенденцій, що спрямовані на вирішення кризових ситуацій, а також протилежними явищами. Найчіткіші по­рушення в адаптації до нових умов життя виявляються у суїцидальній поведінці.

За даними літератури, суїцидальний ризик в чоловіків, що хворі на СНІД, у віці 20-59 років у 36,3 раза вищий, ніж у чоловіків тієї самої вікової категорії без СНІДу та у 66,2 рази вищий ніж в загальній по-

       
  Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №3 - открытая онлайн библиотека   Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №3 - открытая онлайн библиотека

Соціально-психологічні умови та мотиви суїцидальної поведінки - №6 - открытая онлайн библиотека

пуляції. Цікаво, що всі зафіксовані самогубства спостерігались упро­довж 9 міс. після встановлення діагнозу. А відтак профілактичні захо­ди саме на ранніх стадіях ВІЧ-інфікування, тобто тоді, коли соматич­ний стан хворих відносно благополучний, а працездатність ще збере­жена, є необхідними. Подолання кризових ситуацій не тільки подо­вжує період активної життєдіяльності цих пацієнтів, а й поліпшує якість їхнього життя [10].

Ще одним значним фактором є пора року. Факт весняно-літнього піднесення і осінньо-зимового спаду відмітив Е. Дюркгейм. Можли­во, це трапляється тому, що тьмяні барви зими якоюсь мірою гармо­нують з душевною пригніченістю, а між похмурими переживаннями "Я" та яскравими днями весни виникає явний контраст. Різка невід­повідність весняного світу, що радіє, та відчайдушного стану душі може спровокувати самогубство.

Спостереження показують, що насправді водночас взаємодіють і переплітаються кілька мотивів самогубства: сімейні проблеми, стан здоров'я, ревнощі, самотність, ділова зайнятість тощо.

Але, на щастя, в кожного з нас існують і так звані антисуїцидальні мотиви, тобто мотиви, які можуть спинити людину з суїцидальними тенденціями від суїцидального акту. З-поміж них найтиповішими є небажання викликати переживання горя, почуття провини у близьких людей, почуття обов'язку щодо власних дітей або батьків, уявлення про ганебність або гріховність суїциду; наявність нездійснених, але вельми значущих планів; побоювання фізичних страждань; любов до життя. Ці мотиви завжди виникають у свідомості людини, яка пере­буває в кризовому стані, і мають різну глибину. Вони чіткіше вияв­ляються в імітаціях суїциду, коли з метою викликати співчуття де­монструється лише суїцидальна спроба без справжнього бажання вмерти. Амбівалентний характер свідомості суїцидентів відображає внутрішню боротьбу мотивів про- і антисуїцид&чьного напряму тому, що прийняття суїцидального рішення є результатом взаємодії цих мо­тивів [9].

Думки про самогубство виникають в людини, коли життя її стає більш лячним і хворобливим, ніж смерть. Коли людина опиняється на межі відчаю, і вона не бачить жодної можливості поліпшити своє становище, думка покінчити з усіма стражданнями стає досить при­вабливою.

Виникає питання: чи може людина бути продуктом різних фак­торів середовища - біологічних, психологічних, або соціологічних? Чи може людина уникнути впливу оточуючого середовища?

На ці головні питання дав відповідь Франкл, виходячи з власного досвіду переживання в концентраційному таборі, а також спираючись на теоретичні концепції. Так, навіть за жахливих умов психічного та

фізичного стресу, в умовах життєвої кризи людина може зберегти ду­ховну свободу, незалежність розуму, а також обирати власний жит­тєвий шлях. З приводу цього наведемо слова Ніцше: "Той, хто має для чого жити, може витримати будь-яке як" [14].