Предмет курсу “Вступ до спеціальності

ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

ПСИХОЛОГ, ПРАКТИЧНИЙ ПСИХОЛОГ


Савчин М.В.

Багнюк З.С.

Вступ до спеціальності “Психолог, практичний психолог”: Навчальний посібник.

У посібнику розкрито суть, предмет, структуру, принципи і завдання курсу “Вступ до спеціальності “психологія””, а також головні напрями та особливості професійної діяльності психолога-дослідника і психолога-практика, розглядаються питання професійного становлення студента-психолога, даються корисні студентам і викладачам з організації навчально-професійної діяльності.

Посібник зорієнтований для студентів і викладачів психологічних факультетів, відділень університетів, практичних психологів і педагогів, соціальних працівників та широкому колу читачів, яких цікавить психологія і психологічна практика.

Рецензенти:


РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КУРСУ “ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ” ДЛЯ ПСИХОЛОГІВ І ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ

Предмет курсу “Вступ до спеціальності

Традиційно навчальній дисципліні, що вивчається у ВНЗ, відповідає певна наука. Цього не можна стверджувати про навчальний курс “Вступ до спеціальності” для психологів і практичних психологів. Вивчаючи його, студент знайомиться з різними видами знань:

- основи теоретичних знань з головних галузей психологічної науки (загальна, соціальна, вікова та педагогічна психологія, психологія особистості, патопсихологія, диференційна психологія та ін.);

- знання з практичної психології (психопрофілактика, психогігієна, психодіагностика, психоконсультування, психокорекція, психотерапія та ін.);

- уявлення про професійну діяльність взагалі та практичну діяльність психолога зокрема;

- знання про основні напрями діяльності практичного психолога;

- історія становлення психологічної науки і психологічної практики;

- зміст і форми діяльності практичного психолога.

Відомо, що у будь-якій професійній діяльності перед її виконавцем (суб’єктом) з’являються соціальні, моральні та духовні проблеми. Особливо гостро вони постають у діяльності практичного психолога. Адже він відповідає за наслідки своєї діяльності, насамперед перед тим, кому він надає професійну послугу (клієнту). Тому у курсі аналізують основні соціальні, моральні та духовні проблеми діяльності психолога.

У практичній діяльності проявляються особистість практичного психолога (життєвий досвід, ідеали, цінності, спрямованість, моральна свідомість та самосвідомість, стан психічного здоров’я та ін.). Тому у курсі розглядаються вимоги до особистості практичного психолога.

Зміст цього курсу знайомить студентів-психологів з особливостями підготовки психологів і практичних психологів у ВНЗ. У ньому викладаються основні напрями та методи професійного розвитку та саморозвитку практичного психолога.

Отже, предметом вивчення курсу “Вступ до спеціальності” для психологів і практичних психологів є наукові уявлення про практичну психологію, головні напрями та особливості діяльності психолога-дослідника і психолога-практика, проблеми професійного становлення студента-психолога і майбутньої самостійності професійної діяльності, її соціальні, моральні та духовні проблеми, а також вимоги до особистості психолога та шляхи його професійного становлення.

Як показують спеціальні дослідження і практика, уявлення більшості студентів-першокурсників психологічних факультетів про психологію та майбутню професійну діяльність часто мають у своїй основі різноманітні міфи, що грунтуються на побутових думках, чутках, відомостях з телепередач і псевдопсихологічних книг. Звичайно, за кожним з цих міфів є деяка реальність, вони мають під собою якусь підставу. Часто ця реальність представлена дещо спотворено, перебільшено, увага акцентується на помилкових моментах, від чого вона стає ілюзорно-спокусливою. Які ж ці міфи?

Міф перший. Часто вважається, що психологія – наука, яка все знає про людину, її душу, а психолог-професіонал, що оволодів цією наукою, «бачить людей наскрізь». Справді сам, термін «психологія» означає «наука про душу», «вчення про душу». Проте абсолютно повне знання про душу (як, і про об’єкти і предмети інших наук) принципово неможливе – можливий лише рух до глибшого знання. Між тим душа, яку – на відміну від об'єктів і явищ природи – неможливо безпосередньо “побачити”, доторкнутися, виміряти. Вона є особливо складним об'єктом для вивчення. Так, видатний фізик Альберт Ейнштейн після розмови з великим швейцарським психологом Жаном Піаже вигукнув: «Наскільки просте те, чим займаюся я в порівнянні з тим, чим займаєтеся Ви!», «Теоретична фізика - це дитяча гра в порівнянні з таємницями дитячої гри!», «Господи, наскільки психологія складніша за фізику!».

Знання, накопичені психологією, багаті і різноманітні, але далеко не вичерпні і часто суперечливі. Існує безліч психологічних теорій, тому не слід очікувати від психології «істини в останній інстанції». Вас неминуче очікують сумніви та пошук, що, у принципі, зовсім непогано, якщо прагнути не до пасивного засвоєння, а до творчого пошуку і розвитку.

Що стосується всепроникливості психолога, то не варто її перебільшувати. Проте багато чого він справді може бачити у людській душі краще, ніж ті, хто психологією не займається, оскільки психолог спеціально про це роздумує, досліджує і з цим працює. Він може краще розповісти про психічні явища, оскільки володіє психологічними термінами, з допомогою яких можна описати ті чи інші феномени, що стосуються душевного світу людини. Психолог, який безапеляційно стверджує, що йому “все зрозуміло” щодо тієї чи іншої людини чи психологічного явища, непрофесіонал або нерозумний, або «працює на публіку».

Міф другий. Психолог – людина, що від природи наділена особливими здібностями до спілкування з іншими людьми, добре їх розуміє. Питання про те, хто чим наділений від природи, а що здобувається протягом життя (виховується) – досить складне. Справді, ми можемо стверджувати про природні (вроджені) задатки багатьох індивідуальних особливостей людини, наприклад, про властивості нервової системи, які безпосередньо виявляються у швидкості рухів, стомлюваності і ін. Проте стверджувати про природні основи здібностей до ефективного спілкування і співпереживання (емпатії), як мінімум, непросто, якщо не сказати, що важко. В усякому разі, серед практичних психологів – у тому числі видатних, визнаних у світі – люди найрізноманітніші за своїми природними даними. Інша річ, що практичному психологу справді важливо володіти певними здібностями, про що йтиметься нижче. Здібності до спілкування та розуміння інших (іноді це називають «компетентність у спілкуванні») можна і потрібно розвивати, і не тільки психологу (для чого, до речі, використовуються відповідні психологічні методи).

Міф третій. Психолог – людина, яка вміє керувати поведінкою, відчуттями, думками інших, спеціально цьому навчена та володіє відповідними психологічними техніками (наприклад, гіпнозом). Справді, практичний психолог володіє способами впливу на поведінку інших. Тут власне не йдеться про гіпноз в широкому його розумінні (занурення у глибокий транс з навіюванням певних образів і поведінки) – це прерогатива медиків-психіатрів. У психології були напрацьовані певні способи, що дозволяють створити ситуацію довіри і доброзичливості, попередження і зм'якшення конфліктів між людьми. Одночасно побоювання з приводу маніпулятивних можливостей психологів, що володіють певними знаннями про закономірності поведінки, також мають свої підстави, наприклад, робота психологів у виборчих компаніях чи у рекламних агенствах, де вони застосовують психологічні знання для маніпулювання виборцями і покупцями. Але будь-яке знання може бути використане і на благо, і на шкоду. Управління поведінкою іншої людини – не самоціль. Гірший варіант, коли психолог насолоджується владою над іншим. Спокуса владою – ще один варіант спокуси. Неприємні ситуації, коли вплив психолога на іншу людину використовується в корисливих і прагматичних цілях.

Міф четвертий. Психолог – людина, що досконало знає саму себе та володіє собою за будь-яких обставин, у складних чи надзвичайних ситуаціях. Знати себе «до кінця» неможливо. Людина, що стверджує, що пізнала себе повністю, помиляється або вдає. Але прагнення до самопізнання, прагнення дійти «до суті, до коренів, до серцевини» для психологів справді часто притаманно (але, зауважимо, не для всіх психологів і не тільки для психологів). В усякому разі, часто справедливо стверджують, що практичний психолог повинен знати власні прагнення, цінності, можливості тощо, щоб в роботі з іншою людиною не вирішувати свої неусвідомлені особистісні проблеми, а саме допомагати іншому (клієнту), тобто він повинен бути гармонійною, цілісною особистістю.

Психолог, що не признається сам собі у тих своїх потаємних прагненнях, які вважає негідними (наприклад, у прихованій потребі влади чи егоїстичного ствердження, агресії тощо), буде, сам того не зауважуючи, прагнути їх задовольняти, а жертвою цього буде клієнт. Що ж до володіння собою в будь-якій ситуації – це вже зі сфери надлюдського. Правда, у психології розробляються методи саморегуляції поведінки, володіючи якими людина (не обов'язково тільки психолог) справді поводиться впевненіше у складних ситуаціях. Крім того, психолог, володіючи професійними знаннями, наприклад, про суть конфліктів різного роду і способи їх попередження і продуктивного вирішення, виявляється більш підготовленим до адекватної (оптимальної) поведінки в таких випадках.

Міф п’ятий. Психолог – мудрець, що знає про життя більше за інших, і його місія – вказувати на істинний шлях порадами і повчаннями людям, які страждають чи збилися на життєвому шляху. Як і серед решти людей, серед психологів бувають мудрі і не дуже мудрі, але мова не про це. Йдеться про ще одну спокусу «надлюдяності» – спокуса роллю “великого вчителя”, месії, пастиря, гуру. Ця спокуса стає привабливішою, коли клієнти готові визнати цю роль. Зрозуміло, є психологи, які на таку роль претендують, вважаючи, що саме вони знають головні істини життя та мають право вести за собою, що саме вони «знають, як потрібно жити». Психолог – не священик і не має права говорити від Божого імені. Він не має права нав'язувати свій шлях і своє світобачення, бо воно може бути помилковим, а може лише допомогти іншому побачити власне Я і знайти вихід із складної життєвої ситуації.

Як показує досвід, молоді люди, які приходять на факультети чи відділення психології, як правило, тією чи іншою мірою орієнтуються на один або одночасно декілька згаданих міфів, що лежать в основі їх професійного вибору. Найчастіше звучить наступне:

- «Хочу краще вивчити себе». Мотив вельми гідний, але, погодьтесь, вивчати себе – це не професія.

- «Хочу допомагати людям». Звучить вельми гідно і красиво, якщо це сказано чесно і відверто. Справді, практичний психолог – один з тих (але не єдиний), хто допомагає іншим. Але що за цим стоїть? Чому була вибрана саме психологія? Адже допомагає іншим і священик, і педагог, і соціальний працівник, і благодійник, і міліціонер, і багато інших фахівців.

Або ще інші мотиви: «Хочу навчитися володіти собою», «Хочу навчитися краще спілкуватися», «Цікава наука». Але ці мотиви, якщо вони єдині, теж не є цілком адекватними.

Таким чином, в основі практичної діяльності практичного психолога повинні бути наукові знання, а не міфи.