Внутрішні причини мовних змін

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі:

1) антиномія позначу вального і позначуваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги, що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одно­го боку, і синонімії - з іншого;

2) антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма. Наприк­лад, у мовленні дітей, які утворюють похідні слова за продуктивними словотвірними моделями, трапляють­ся такі оказіоналізми, як малюваю, випру, догну, що приведені у відповідність до їх твірних основ малюва­ти, випрати, догнати. Норма таких форм не допус­кає, як не допускає змінювання запозичених слів ти­пу кіно, піаніно. Боротьба між нормою і системою призводить до змін, які полягають у тому, що заборо­нена форма стає нормативною;

3) антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення, тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й над­лишкової інформації;

4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з'явля­ються внаслідок суперечності між стандартним і експре­сивним началами в мовленнєвій діяльності. Так, наприклад, слово автомобіль з часом звузило своє вжи­вання за рахунок експресивнішого синоніма машина, а в наш час набуло поширення ще експресивніше тачка (Сідай у мою тачку, підвезу);

5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення). Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення - подовження (збільшення обся­гу) тексту.

Усі названі антиномії є конкретним виявом загаль­ного закону розвитку - суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями. Отже, мова - це вічно живий конфлікт.

Внутрішні причини мовних змін виявляються в та­ких тенденціях мовного розвитку:

1) тенденція до економи мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови. Із обмеженої кількості фонем будується необмежена кіль­кість слів, максимально використовуються мовні форми (багатозначність слів, багатозначність відмінкових форм тощо).

2) тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція є протилежною поперед­ній - економії мовних засобів. Яскравим прикладом вияву її є відштовхування від омонімії. Так, в україн­ській мові є омонімічна пара лічити «називати числа в послідовному порядку» і лічити «вживати заходи для припинення якогось захворювання». Нині помітна тен­денція до формального розмежування цих значень: у другому випадку стала вживатися форма лікувати.

3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць. Обсяг сприйняття довжини слова дорівнює оперативній пам'яті (7+2 склади). У мовах довжина слів, як правило, не перевищує 9 складів, а морфемна структура - 9 морфем;

4) тенденція до абстрагування мовних елемен­тів. Конкретні мовні одиниці стають абстрактними: на основі конкретних значень розвиваються абстрактні значення в лексиці, на основі повнозначних слів - абстрактніші службові, на основі семантико-граматичних іменних класів - формалізована (абстрактна) ка­тегорія роду тощо.

Зовнішні причини змін у мові зумовлені різними суспільними чинниками. Найпотужнішими з них є розвиток матеріальної і духовної культури, продуктив­них сил, науки, техніки тощо. Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мов­них змін є контактування мов.

Мовні контактимають місце:

- в разі загарбання те­риторії і поневолення корінного народу;

- за мирного співіснування різномовного населення на одній тери­торії;

- коли різномовне населення живе на сусідніх територіях;

- коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни;

- коли засвоюється інша мо­ва в процесі шкільного навчання.

Розрізняють такі типи мовних контактів:

- безпосередні й опосередкова­ні;

- між спорідненими і неспорідненими мовами;

- з однобічним і обопільним впливом;

- маргінальні (на суміжних територіях) і внутрішньорегіональні (на одній і тій самій території);

- казуальні (випадкові) і перманентні (постійні);

- природні (безпосереднє спілку­вання), штучні (навчання в школі) і змішані (природ­но-штучні).

Контактування мов може зумовити такі процеси:

1) запозичення лексики і фразеології. Так, тільки за останніх декілька років українська мова запозичила чис­ленну кількість іншомовних слів, переважно з англійсь­кої мови: дисплей, дискета, файл, інтерфейс, принтер, факс, менеджмент, маркетинг, шоп, саміт, електорат, консенсус, спікер, брифінг, ексклюзивний, боїнг, тойота, вольво, мерседес, екстрасенс, хот-дог, піца та багато інших.

2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мо­ви. Внаслідок контактування румунської мови зі сло­в'янськими її артикуляція дуже наблизилася до арти­куляції слов'янських мов.

3) зміну наголосу. У латиській мові раніше наголос був нефіксований, вільний, не закріплений за певним складом слова. Під впливом фінно-угорських мов ха­рактер наголосу змінився: тепер наголошеним є пер­ший склад у всіх формах усіх слів.

4) зміни у граматичній будові мови.

5) зміни у словотворі. Поширеним явищем є запо­зичення суфіксів та префіксів. Скажімо, в українській мові широко вживаються запозичені префікси а-, анти-, інтер- (аполітичний, антинародний, антихудожній, інтервокальний, інтерполювати), суфікси -ир-, -ізм-, -ант-, -аж-, -ат-, -ар- та багато інших (бригадир, марши­рувати, українізм, квартирант, тренаж, типаж, арку-шат, актор, фактор).

Запозичення - найпоширеніший результат взаємо­дії мов. Найпроникливішою для запозичень є лексико-семантична система. В англійській мові, наприклад, 60 відсотків французьких слів, у турецькій - 80 від­сотків арабізмів, а в корейській - 75 відсотків кита-їзмів.

Фонологічні запозичення менш поширені, ніж лек­сичні. Як правило, іншомовні слова фонетично при­стосовуються до фонологічної системи мови-реципієнта. Запозичення іншомовних слів здебільшого впливають лише на фонологічну синтаг­матику: виникають нові послідовності фонем (нова їх сполучуваність), змінюються фонетичні закономір­ності початку та кінця слова, суперсегментні особли­вості (відступ від правил наголошування в іншомов­них словах) тощо.

Морфологія порівняно з іншими мовними рівнями, характеризується найвищим ступенем непроникнос­ті. Вважають, що контактування мов не збагачує, а спрощує морфологію. Наприклад, англійська мова внас­лідок контактів із скандинавськими мовами значно спростила свою морфологічну структуру.

Синтаксис на відміну від морфології характеризу­ється високим ступенем проникності. Саме в тому вба­чають причину подібності синтаксичної структури ре­чення в багатьох мовах світу.

Мовні контакти - один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними від­мінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Серйозні зрушення починають­ся з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середови­щі. У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови - піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісне­ної мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.

Субстрат (термін Дж. Асколі) - мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.

Суперстрат (термін В. Вартбурга) - мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців у мові-переможниці корінних жителів.

Адстрат (термін М. Вартолі) - сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мов­ної взаємодії є нейтральним: при ньому не відбуваєть­ся асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як прик­лад можна навести білорусько-литовський, словенсь­ко-італійський та інші адстрати.

Типи мовних змін:

Фонетичні –зміна кількості і складу фонем, зменшення або збільшення варіантів фонем, спрощення.

Морфологічні – зміни в словотворі.

Лексичні (наприклад, поява у мові неологізмів; запозичення).

Граматичні – (втрата закінчень у слів).

См. 58 – мовні контакти.

Можна добавить ещё это.

Процессы взаимодействия языков:

1) дивергенция – (отдаление), включающая два этапа: I этап – дифференциация отдельных диалектов в едином праязыке; II этап – распадение праязыка и образование отдельных языков, все более отдаляющихся друг от друга;

2) конвергенция (сближение), включающая тоже два основных этапа: I этап сближения сопровождается явлением адстрата – проникновением элементов чужого языка в какой-либо язык в результате длительного функционирования разных языков на одной или смежных территориях ( напр., украинская лексика в русском языке); II этап – интеграция, представляющая собой слияние двух языков в один и имеющая две разновидности:

а) интеграция, сопровождающаяся явлением субстрата – проникновения элементов языка (как правило, языка коренного населения, вытесненного из употребления на той или иной территории), в язык-победитель в виде специфических явлений (напр., элементы галльского двадцатеричного счёта во французском языке);

б) интеграция, сопровождаемая явлением суперстрата – проникновение элементов языка-пришельца, (не усвоенного на данной территории, но оказавшего влияние на местный язык) в язык коренного населения в виде специфических черт, усвоенных исконным населением ( напр., франц. лексика в англ. яз.)