Суперечливий погляд на суперечливу реальність

Частиною суспільних трансформацій є зміни в реальній свідомості і реальній поведінці людей. Йдеться насамперед не про свідомість чи поведінку, яка притаманна окремій особистості або стихійним групам людей. Хоча "реальна свідомість і поведінка і складається з безпосе­реднього досвіду окремих людей, проте в суспільному її втіленні вона утворює своєрідне явище, творцем якого виступає клас, нація, со­ціальна група або соціальний прошарок" [1, с. 23]. Кожна людина має своє уявлення про те, що відбувається в країні, проте реальна свідо­мість - не механічне узагальнення цих особистісних поглядів і оцінок, вона утворює нову специфічну сутність, яка відображає стійкі тенденції, що характеризують рівень осягнення суспільною свідоміс­тю суспільного буття. Водночас ця реальна суспільна свідомість впли­ває на індивідуальну свідомість особистості, створюючи базу для формування соціальних стереотипів, орієнтири для формування оцінок ситуації та моделі бажаних та небажаних поведінкових кон-структів.

Зазначимо, що сама суспільна реальність існує для окремого ін­дивіда як реальність у психологічному смислі, утворюючи "особистіс-ний світ сприйняття індивіда". Водночас у соціальному плані ця ре­альність складається з тих сприймань, які мають великий ступінь спільності для багатьох індивідів, і її сприйняття більшістю людей у суспільстві вельми подібні [2, с. 32]. А відтак і кризові явища у суспільстві, хоча і відтворюються в індивідуальних життєвих світах, проте спричинюють там подібні процеси, запускаючи подібні психо­логічні механізми для подолання небажаних психологічних змін.

Кризові явища в суспільстві неминуче спричинюють суттєві зміни у життєвому світі особистості. Цей світ формується на перехресті психологічних і соціологічних феноменів, макро- і мікросоціальні

фактори постійно зміщуються упродовж усього життя людини. При­чому індивідуальна траєкторія життя є частиною траєкторії соціаль­ної. Кризові явища в житті людини, як і в житті суспільства, пов'я­зані з місцями розривів у цих траєкторіях. Щодо людини, вирізняють дві форми таких розривів: 1 - розриви-виключення, що справляють деструктивний вплив на соціальну тканину, в яку включений індивід, і можуть відхиляти його індивідуальну траєкторію, роблячи його осо­бою, небажаною в певних соціальних групах; 2 - розриви-включен-ня, які, навпаки, відкривають в деякі моменти життєвого шляху до­ступ до нових соціальних світів, які можуть стати новими світами соціалізації, оскільки дають індивіду можливість виробити нові схеми сприйняття не тільки сучасної ситуації, а й всієї попередньої історії життя [3, с. 103].

Означені розриви характеризують індивідуальне життя людини в порівнянні зі стабільною траєкторією суспільного розвитку, фіксуючи як прояви девіантної поведінки, так і взагалі всілякі злети чи падіння на життєвому шляху людини.

Водночас у певні історичні періоди розриви трапляються і в траєк­торії соціального розвитку. Це періоди війн, революцій, розпаду ім­перій, періоди відчутних суспільних трансформацій, які мимоволі втягують до виру подій майже всіх людей, незалежно від їхнього ба­жання або готовності. Тобто можна сказати, що індивідуальна тра­єкторія життя в ці моменти неодмінно "коливається" разом із траєк­торією життя соціального, а часто і розривається разом із нею. При цьому велике значення має те, як соціальна система відновлюється після періодів розриву, повертається вона до попередніх форм існу­вання, відтіснивши на певний час ті протиріччя, що стали причиною розриву, оновлюється, подолавши протиріччя, але зберігши при цьо­му основний напрямок і форми свого розвитку, або докорінно змінюється, оновивши самі вихідні принципи свого існування.

Скажімо, під час Великої Вітчизняної війни, коли під загрозою було саме існування держави, люди прагнули насамперед підтримати цілісність індивідуальної траєкторії життя, захистити особистісну кар­тину світу. Для цього вони вдавалися до різних допоміжних чинни­ків, в тому числі до намагання будь-що зберегти образ нерозривності суспільної траєкторії життя попри реальні розриви, що в ній відбува­лися.

Аналізуючи блокадний щоденник, Н. М. Козлова переконливо до­водить, що навіть восени 1941 р., коли звичайний світ людини розпа­дається, вона шукає сили у ресурсі своєї радянськості. Потрапивши під бомбардування і трохи не загинувши, автор щоденника повер­тається додому і записує, що двірники вивішують прапори напере­додні жовтневих свят, тобто намагається підтвердити собі, що поря-

док життя не зовсім зруйнований, незважаючи на пряму загрозу жит­тю. "Офіційна ідеологічна мова вносить порядок у світ, який руй­нується буквально на очах. Ця мова дозволяє відфільтровувати загро­зи цілісності "Я" і світу у крайніх екзістенційних ситуаціях" [4, с. 112].

На відміну від воєнних років, сучасні зміни у суспільстві носять незворотний характер. Минуле, в тому вигляді, як воно існувало за радянських часів, втрачено назавжди. А відтак спроби зберегти того­часну ідеологічну мову і застосовувати її для підтримання особистіс-них конструктів, не можуть виступати ефективними засобами адап­тації до суспільних змін. Водночас і відмовитися від застосування цих конструктів людям було нелегко.

Відомо, що ідеологічна мова конструює соціальний світ, пропо­нуючи певні способи класифікації, які засвоюються людьми і потім видаються "природними". Природним в радянські часи був поділ на "наших людей" і "не наших людей", на "колективістів" і " індивіду­алістів" тощо. Причому у суспільній свідомості образи ці мали чітке позитивне або негативне забарвлення. Індивідуалізм уособлював "закон джунглів", байдужість до інших, життя за принципом "кожен за себе", колективізм - самовідданість, принцип "один за всіх і всі за одного", відчуття себе часткою нової історичної спільності - ра­дянського народу.

Означені уявлення були сталими, добре вкоріненими в реальній свідомості і відтворювалися протягом життя кількох поколінь. Ще на початку 20-х років Дж. Кейнс, відомий англійський економіст, з чиїм ім'ям пов'язана ціла епоха розвитку капіталізму у XX ст., писав про тогочасну Росію: "В майбутній Росії кар'єра людини, яка "робить гроші", просто неможлива як доступна внаслідок своєї відкритості для респектабельної людини сфера діяльності, як і кар'єра крадія-зломщика... Мабуть, подібні зміни ще серйозніше вплинуть на май­бутні покоління, які виростуть, не знаючи нічого іншого" [5, с. 140]. І справді, впродовж досить тривалого, порівняно з часом життя люди­ни, історичного періоду особистісні конструкти відтворювали пере­довсім певні соціально схвалювані уявлення про те, якими мають бу­ти світ, людина і відносини між ними.

Досить стрімкий поворот суспільства до розвитку в напрямі рин­кових перетворень спровокував "розкол в моральній свідомості су­спільства", який виявляється у суперечностях між свободою і відпо­відальністю, індивідуалізмом і солідарністю тощо. Подолання цих су­перечностей лежить на шляху очищення суспільної моралі "від від­битків підпорядкованості ідеологізованим міфам, яка дозволяла так довго тримати під контролем офіційної політики сферу моралі" [6, с. 47]. Означений процес не може завершитись за невеликий відтинок часу. Утвердження нових поглядів, оцінок і життєвих орієнтирів, як

колись і утвердження тих орієнтирів, що нині піддаються перегляду, по-справжньому зреалізується лише поступово, з виходом на са­мостійний життєвий шлях покоління, яке виростає, не знаючи іншо­го. Водночас людям, які опинилися сьогодні в зоні суспільної кризи, з необхідністю доводиться проходити крізь психологічні трансфор­мації, щоб зберегти цілісну особистісну картину в умовах розпаду звичного світу.

І суспільна, і індивідуальна свідомість перебувають у- внутрішньо суперечливому стані. Дослідження російських вчених засвідчують протиріччя між раціональними та емоційними оцінками нових реалій життя. Скажімо, економічні перетворення сприймаються людьми як необхідні, а оцінюються як неморальні, "усвідомлення необхідності реформ випереджає динаміку ціннісних установок, які більш інер­ційні" [7, с. 44]. Така розбіжність в уявленнях людей про справедливе і необхідне пов'язана не тільки з реальним криміналітетом і "при-хватизацією". Певною мірою вона є реакцією людей на загрозу щодо системоутворюючих компонентів їхньої картини світу, яка продовжує відтворювати світ, якого насправді вже немає.

Із психологічного боку можна описати ситуацію, що виникає в період кардинальних зрушень у суспільстві, як таку, що створює об'єктивні передумови для психологічних ускладнень у переважної більшості людей. Виникає ситуація, суттю якої є порушення сми­слової відповідності свідомості і буття людини. Така ситуація для суб'єкта позначається як критична, тобто пов'язана із неможливістю реалізувати внутрішні необхідності свого життя [8, с. 24], або "екс-квізитна", яка характеризується "розривом поступовості" в регуляції особистості [9, с. 6].

Людина, зазвичай, створює картину світу на основі певних понятій­них моделей, за допомогою яких вона усвідомлює, інтерпретує, пояснює собі реалії буття і відповідно формує прогнози на майбутнє. У когнітивній психології ці моделі позначають як особистісні конструк­ти. З їхньою допомогою людина конструює свій світ.

І особистість, і її уявлення про світ, і сам світ перебувають у складній системі відносин і зміни однієї із складових неодмінно спричинюють перетворення картини світу. Певною мірою можна ска­зати, що людина відбиває не світ як такий, а світ в його єдності із суб'єктом [10, с. 378]. При цьому вона виконує два основних завдан­ня: пізнання реальності і відкриття її особистісного смислу. Людина не тільки намагається розібратися в подіях, які відбуваються навколо неї, а й вирішити, що вони означають саме для неї. За влучним вира­зом О. М. Леонтьєва, це "завдання на сенс" є для людини "завданням на життя" [11, с. 184].

Якщо події, з якими стикається людина, не можуть бути інтерпре­товані наявними в неї конструктами, це провокує наростання від­чуття занепокоєння, тривоги. Автор теорії особистісних конструктів Джордж Келлі зазначав, що така людина "поборена своїми конструк­тами". За цієї ситуації люди мають або утворити нові конструкти, які дозволяють їм прогнозувати події, що спричинили цю тривогу, або переглянути старі конструкти, змінивши їх в такий спосіб, щоб включити новий досвід у діапазон їхнього застосування [12, с. 467]. При цьому відбувається зміна "кута зору", пошук такого смислового контексту, де з'являється можливість поглянути на несприятливе, як на сприятливе, побачити позитивне в тому, що перед цим сприйма­лося як негативне.

Водночас у ситуаціях, де неминучим є суттєвий перегляд системи особистісних конструктів, це сприймається людиною як загроза і психологічне насилля. Означений стан виникає, зокрема, у випадках, коли реальні зміни світу істотно обмежують можливості людини за­довольняти свої найперші життєві потреби. Психологічних компенса­торів, які б допомогли людині змінити свій погляд на життя, при цьому недостатньо. Внаслідок цього відчуття загрози посилюється і переростає у "відчуття катастрофи", тобто "відчуття життєвого про­стору як такого, який непридатний для життя" [13, с. 80].

Сьогодні більшість населення втратила сталість особистісних кон­структів, їх переструктурація ще не завершена. Дані по Росії свідчать, що тільки менш як 20% населення мають структуровані політичні й економічні установки, пов'язані зі ставленням до економічної рефор­ми [7, с. 60]. Це або переконані противники реформ, або їх - ча­сткові чи повні - прихильники. Більшість же взагалі не має певного ставлення до того, що відбувається, а перебуває у стані психологічної невизначеності, який можна вважати якщо не кризовим, то, при­наймні, негативним.

До того ж оскільки негативні кризові зміни відбуваються не в окремому особистісному житті, а в соціумі в цілому і охоплюють ма­си людей, водночас вони відтворюють феномени, притаманні інди­відуальній свідомості, на рівні реальної суспільної свідомості. Ска­жімо, зростає соціальна тривожність, коли свої страхи і побоювання люди вважають типовими для більшості населення і прямо пов'язують із нестабільністю суспільства. Водночас усвідомлення того, що кризу переживає одночасно більшість людей, певною мірою допомагає ін­дивіду долати труднощі, оскільки дозволяє підтримувати соціальну ідентичність, відчуття своєї приналежності до загалу.

Більшість людей на пострадянському просторі Росії й України до­сить швидко відмовились від основної соціальної ідентичності, пов'я-

заної з відчуттям себе як "радянських людей". Хоча нова історична спільність - "радянський народ" - була прямою ідеологемою (рес­понденти виокремлювали такі характерні ознаки цієї спільності, як комуністична ідеологія і мораль, наявність єдиної керівної партії, віра у світле майбутнє, інтернаціоналізм і т. ін.), ідентифікація з цією спільністю мала реальний і майже загальний характер. За даними кроскультурного дослідження по вивченню соціальної ідентичності громадян Росії й України, можна стверджувати про певні тенденції змін у процесах соціальної ідентичності людей. Якщо у 1985 р. до­мінуючою була саме радянська ідентичність, яку відзначали 85% ук­раїнців і 65% росіян з тих, що взяли участь у дослідженні, то у 1991 р. цей вид ідентичності зберегло лише 22% росіян і 29% українців, а у 1997 р. - відповідно лише 7% і 15% [14, с. 80].

Це саме дослідження показує, що нині для українців характерна невизначеність із соціальною ідентичністю, жодна із запропонованих для ідентифікації груп (радянська, етнічна, громадянська, європей­ська, планетарна) не набрала навіть 40% загальної кількості опитаних (найбільшою була група планетарної ідентичності - 37%). Проте аб­солютно чітко виражене бажання мати громадянську ідентичність - 79% опитаних українців зазначили, що хотіли б відчувати себе "громадянином своєї країни", хоча насправді відчувають це на сьо­годні лише 32%.

Це, на перший погляд, суперечливе явище досить легко зрозуміти, якщо проаналізувати, з чим асоціюється нині в українців грома­дянська спільність. Передовсім вони пов'язують її зі складностями соціально-економічної ситуації, низьким рівнем життя, терпінням і умінням виживати, яке насамперед необхідно в сучасних умовах, тоб­то уявлення про громадянську ідентичність відбиває реальні умови сьогодення. Зрозуміло, що така спільність, яка не має привабливих рис, не викликає і великого бажання ідентифікуватись із нею. Люди хотіли б відчувати себе громадянами своєї країни, проте такої країни, яка б забезпечувала своїм громадянам гідне життя.