Цит. за: Хрестоматія з історії України / Упоряд. та автор коментарів Уривалкін О.М. – К.: КНТ, 2007. – С. 188-191

Із книги М. Грушевського «Історія України-Руси»

Статті Б. Хмельницького (1654 p.)

1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського вели­чества правити і всякі доходи по правді віддавати до каз­ни. А по тому, що воєвода царського величества, приїхав­ши, почав би право їх ламати і які устави заводити, і то було б прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.

Щодо цієї статті царське величество пожалував – ве­лів бути по їх прошению. Мають по містах бути урядни­ками війти, бурмистри, райці, лавники і доходи всякі грошові і хлібні збирати на царське величество і віддава­ти до государевого скарбу тим людям, котрих пришле царське величество, і ті прислані люди, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають догляда­ти зборщиків, щоб робили по правді...

5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли щось противне царському величеству, мусять вони спові­щати царське величество.

До цієї статті царське величество велів: послів з доб­рими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і щиро, зачим вони приходять і з чим їх отправлено. А котрі посли будуть присилатися з справа ми, противними царському величеству, тих послів і пос­ланників затримувати у війську та писати про них зараз до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин...

11. Кодак город на кордоні з Кримом, там гетьман пос­тійно по 400 чоловік держить і харч усякий їм дає – тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчем і порохом для армати. Також і тим, що за порогами Коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, – бо його не можна самого без людей лишати. До цієї статті буде милостивий указ царського вели­чества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали і скільки доходу буде зібрано на царське величество.

А що у вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо За­порозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольності велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб Війська Запорозького було 60 000. То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. Тож як ви, посли, будете у гетьмана Богдана Хмельницького, ска­жіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписом вислав, негайно цар­ському величеству.

Цит. за: Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В.Ю. Короля. – К.: ВЦ «Академія», 2002. – С.136-137.

Гадяцький трактат між станами Корони Польської і Великого князівства Литовського та вельможним гетьманом і військом Запорозьким (6 (16) вересня 1658 р.)

«Згоду вічну й нерозривну постановили ми таким чином:

1) Релігія грецька старинна, така з якою Русь приступила до Корони Пол., аби зіставалася при своїх прерогативах і вільнім уживанню свого богослуження, по всіх містах, містечках і селах, в Короні Пол. і в. кн. Лит., – так далеко як сягає язик народу Руського. На соймах, в війську, в трибуналах, не тільки в церквах, але в публичних процесіях в відвідуванню хворих з святощами, в хованню померших і взагалі у всім – так як свобідно і прилюдно виконує своє богослуження обряд римський.

Тій же грецькій релігії дається право свобідного фундування нових церков і монастирів, так само поновлення і поправляння старих.

Церкви і маєтності здавна надані на церкви старинної грецької віри мають зіставатися за греками православними старинними...

А унія, що викликала досі замішання в Рчп., касується і в Короні і в в. кн. Лит. – і хто хоче нехай вертає до римського, а хто хоче – до грецького не уніатського богослуження

Світські пани римської віри – дідичі й урядники й. кор. м. – не матимуть ніякої юрисдикції над духовними і світськими людьми, ані над ченцями – тільки їх законний пастир.

А що в спільній вітчині мають обрядам належати і спільні прерогативи і оздоби, тому о. митрополит київський теперішній і його наступники з 4 владиками: луцьким, львівським, перемиським і холмським засідатимуть в сенаті в своїм порядку, з тими ж правами і правом голоса як духовні римського обряду, тільки митрополитові призначається місце після арцибіскупа львівського, а владикам після біскупів своїх повітів.

В воєводстві Київськім, Браславськім і Чернігівськім сенаторські дігнітарства мають роздаватися тільки шляхтичам грецького обряду… з огляду на гетьманство, першим сенатором тих трьох воєводств має бути гетьман військ Руських, і вся київська юрисдикція до нього має належати, призначення підвоєводи та інших урядників...

Також по містах коронних і в. кн. Лит., як сягають церкви грецького обряду, аби зростала обопільна любов, міщани римської і грецької релігії мають рівно заживати спільних вільностей і свобід, і грецька релігія, не має бути нікому перешкодою до магістрату.

В Києві король й. м. і стани коронні позволяють засновати академію, котра має користуватися такими прерогативами і вільностями, як академія краківська, з тою тільки умовою, щоб у тій академії не було професорів, магістрів і студентів ніякої секти: аріанської, кальвинської, лютерської. А щоб студентам і учням не було ніякої оказії до бійок, всякі інші школи, які були в Києві перед тим, й. кор. м. накаже перенести де інде.

Другу таку ж академію й. к. м. і стани коронні і в. кн. Лит. позволяють (заснувати) там де для неї буде знайдене відповідне місце. Вона заживатиме тих же прав і вільностей як і київська, але заснована має бути з тою ж умовою як київська: щоб у ній не було професорів, магістрів і студентів секти аріанської, кальвинської і лютерської. А де та академія буде заснована, там інші школи вже не мають засновуватися на вічні часи.

Гімназії, колегії, школи і друкарні, скільки їх буде потрібно, буде вільно ставити, свобідно в них науки відправляти і деякі книги друкувати про релігійні контроверсії – але не ображаючи маєстату кор. і без пасквілів на короля й. м.

2) А що вельм. гетьман з військом Зап., від Рчп. відірваним, з любові до короля, пана свого і власної вітчини, повертається (до них) вирікаючися заграничних протекцій, то й. кор. м. і всі стани кор. і в. кн. Лит. вічною амнестією, себто вічним забуттям покривають все, що з обох сторін допустив біг – полишаючи то маєстатові його, як офіру за гріхи спільні. Забезпечують у тім всякого стану людей від найменших до найвищих без виїмку – як у війську Зап. так і шляхтичів, урядників і приватних людей, чисто всіх, котрі яким небудь чином пробували чи пробувають при гетьмані попереднім і теперішнім. Ні корол. маєстат, ні сенат, ні вся Рчп., ані хто з приватних людей не будуть підносити ніяких претензій супроти них взагалі або кожного з осібна, від найвищих до найменших…

Всякі кадуки (конфіскації) випрошені ким-небудь під тими, що пробувають в війську Зап. і під шляхтою що приставала до гетьмана і війська Зап. і до шведів і роздані від початку війни, – тепер всі без виїмку касуються і будуть скасовані законом, так щоб вони не шкодили ні гонорові ні власності чиїй-небудь. Де б вони (постанови про конфіскацію) не знаходилися, вони вважаються за скасовані і з книг (судових) еліміновані, і їх власникам надається право заволодіння – против котрого не можна посилатися на ніякі кадуки під карою інфамії.

А що і зміст і саме ім‘я амнестії повинно бути святе, і речі і люди всякої кондиції відновляються в попереднім стані, повертаються до тієї одності, згоди, любові, права і пана, як було перед війною, – то застерігається, що хто б важився рвати те святе об‘єднання, смів публично, чи в приватнім зібранню закидати комусь зраду, – такий має підпадати карам за нарушення договору, і в усяких оказіях де б ішло про охорону від обмови, з обох сторін має переводитися пильно слідство.

Вся Річпосполита народу Польського, в. кн. Литовського і Руського, і належних до них провінцій відновляється цілком такою як була перед війною, себто – ці три народи мають зіставатися непорушно, як були перед війною в границях своїх і при свободах (своїх) згідно з законами – в радах, судах і вільній елекції панів своїх – королів польських, литовських і руських.

…вищеназвані народи повинні зіставатися при своїх свободах, як єдине тіло одної і нероздільної Рчп., не роблячи між собою різниці з приводу віри: як хто визнавав і визнав христіанську релігію – чи римську чи грецьку, всі зістають в спокою, при вільності.

3) Війська Зап. число має бути 60 тисяч, під. владою гетьмана руського, згідно з стародавніми вольностями їх.

Скільки наємного («затяжного») війська буде на Русі, все має бути під владою тогож гетьмана. Пробувати військо Зап. має в тих воєводствах і маєтках де воно було перед війною. Всякі вільності надані (їм) привилеями найясніших королів польських потверджуються: вони (козаки) зістаються при стародавних вільностях і звичаях своїх, що не тільки в нічім не обмежуються але навпаки – потверджуються всякою повагою… Вони мають бути вільні від якихнебудь тягарів, цла і мита, як люди лицарські, у всій Короні й. в. кн. Лит. Мають бути також вільні від усяких судів старостів, державців, панів і їx намісників – тільки під юрисдикцією самого гетьмана військ Руських мають зіставатись. Також всякі напитки, лови в полях і на ріках й інші козацькі пожитки мають зіставатись при козаках свобідно, згідно з їх звичаями.

Зокрема кого гетьман війська Руського подасть й. кор. мил. як гідних клейноту шляхетського для ще більшої заохоти до служби й кор. мил., тим усім без якихнебудь труднощів, буде уділена нобілітація, з поданням всякої шляхетської вільності. Але так треба міркувати, щоб з кожного полку могло бути нобілітовано сто.

Ніяких військ польських, литовських або чужоземних ніхто не може вводити в воєводство Київське, Браславське, Чернігівське.

4) Для скріплення і більшої певності цього договору гетьман військ руських до кінця свого життя має бути гетьманом військ Руських і першим сенатором воєводства Київського, Браславського і Чернігівського. А по смерті його має бути вільний вибір гетьмана: стани воєводства Київського, Браславського і Чернігівського виберуть чотирьох кандидатів, і з них одному король надасть (гетьманство)

Двір mіnnіса для биття всяких грошей має бути заложений в Києві, або де буде признано зручнішим – однієї якості і металу, і з королівською особою (портретом).

Податки, які РП-та ухвалятиме на соймі, в воєв. Київськім, Браславським і Чернігівськім мають уживатися на наємне військо, що буде під владою гетьмана військ Руських.

Коли б станом Коронним і в. кн. Лит. прийшлось почати війну з царем московським, військо Зап. до такої війни не буде притягнене.

Коли ж би цар не схотів вернути провінцій Річпосполитої і на неї наступав, тоді мають сполучитися всі сили: коронні, в. кн. Лит. і військо Руське Запорозьке, під регіментом свого гетьмана, і воювати.

Маєтності нерухомі і рухомі, королівщини і записи сум, конфісковані від обивателів Руської землі, котрі пристали до шведського або до запорозького війська і тепер вертаються до батьківщини, – мають їм бути повернені і служби їх в війську кор. і в. кн. Лит. мають бути компенсовані і оплачені.

5) Гетьмани з військом Зап. – теперішні і наступні – відступивши від усяких заграничних протекторів, більше до них приставати не мають. …мають пробувати в вірності, підданстві і послушенстві у найясн. маєстату королівства польського і наступників його і всій Річпосполитій і будуть пробувати вічно.

Але так щоб це не нарушало братерства, зав‘язаного з ханом кримським, а коли може то бути без порушення цілості Річпосполитої – то і з царем московським… Також ні війська стороннього вводити не буде, ні порозуміння з заграничними державами мати не буде; хіба сповіщаючи про це короля його милість.

… Для судження всяких справ як кримінальних так і поточних має бути в тих трьох воєводствах свій окремий трибунал – з таким порядком, який вони самі собі уложать. Але крім того мають бути окремі судові староства в Овручу і Житомирі.

7) А для кращої певності – тому, що гетьман з військом Зап., і ці воєводства, що були відірвалися, відкидають всяку протекцію інших народів і добровільно – як вільні до вільних, рівні до рівні і шановні до шановних повертають, – тому, для певнішого дотримання нинішнього акту король і Річпосполита дозволяють народові Руському (мати) осібних канцлерів, маршалків і підскарбіїв з правами сенаторів, і інші уряди народу Руського…

“Пп. комісари і в. гетьман князівства Руського фактично ствердили нинішню комісію своєю присягою – як то свідчать їх підписи на ротах присяги. Понад то буде ця комісія конфірмована – від сенату присягою превел. кс. арцибіскупа гнезненського, біскупа виленського, всіх чотирьох гетьманів і канцлерів обох народів, а від кола рицарського – присягою маршалка посольської палати, на соймі що має бути зкликаний якнайскорше, – в присутності послів, які будуть прислані від в. гетьмана і війська Зап.

А що до присяги короля й. м., то з своєї доброти панської він її на покірне прохання війська Зап. зволить учинити – це пп. комісари асекурують.

Полковники ж, сотники і вся старшина війська Зап. виконають свої присяги після сойму, на котрім будуть виконані нинішні постанови, – в присутності комісарів, які на те будуть депутовані від сойму.

А щоб ця конституція мала вічну вагу і повагу, вона в усім своїм змісті від початку до кінця буде включена в конституцію (постанови соймові), ухвалена соймом, рахована за вічний і незмінний закон і так дотримувана.

Діялося в таборі під Гадячем, дня і року вищезазначеного».

Цит. за: Грушевський М. Історія України-Русі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://litopys.org.ua/hrushrus/iurt100307.htm

З літопису Caмійлa Величка про боротьбу козаків на чолі з кошовим отаманом Запорозької Ciчi Іваном Cipком проти кримських татар (липень 1675 року)

«...Кошовий отаман низового Запорозького війська Cipко 1675 року в липні місяці в останніх числах, повернувшись від Дорошенка до Запорозької Ciчi, скликав на Січ з ближних i дальших віток та польових річок Запо­розьке військо i запропонував йому на головній раді свій намір помститися xaновi й всьому Криму за минулорічне своє й низового війська турбування, зневагу та шкоди, коли хан з турецькими яничарами, прийшовши вночі i по-злодійському втиснувшись у Запорозьку Ciч, хотів її зруйнувати i вигубити та забрати в полон усе низове військо. Все військо охоче згодилося до цього наміру... Сірко, вибравши кращих 20 тисяч i перебравшись через Дніпро на кримський бік, ...не йшов просто до Перекопу, а вдався ліворуч у степ, стережучись, щоб татари, які блукали в степах, його не побачили, в чому йому пощастило. Biн же, Сірко, з yciм своїм військом ско­ротечно перейшов через тi довгі степи i, легко переправившись у Кримську державу через Сиваш в добре знанім co6i місці, лишив Перекоп далеко праворуч.

Потім, лишивши при coбi найвиборніших молодців три чи чотири тисячі, зупинився з ними в середині Криму над Сивашем біля згаданої переправи, а все інше військо при добрих отаманах відправив у Крим, наказав­ши нещадно струснути весь Крим i п'ятого дня повернути назад, до Сиваської переправи. Те військо, несподівано ввійшовши своїми вітроногими кіньми просто в середину кримських поселень i розділившись за порадою на кілька частин, виповнило й засіяло собою весь Крим, i, плюндруючи його вогнем i мечем, торкнулося Козлова, Карасева, Бахчисарая – ханської столиці – та інших кримських міст і нанесло превеликі їм біди й розор у їxнix поселеннях. Хан тоді з кримськими султанами й мурзами, звідомившись про таку біду й несподіваних та нечемних гостей у Криму, вихопився якнайшвидше, i то заледве з Бахчисарая з yciмa кримськими начальниками i вислизнув у Кримські гори. До нього повтікали й інші та­тари, що врятувалися від запорозької зброї, ще iншi повтікали до міцних міст, а треті лишилися покладені трупом по кримських селах i полях від бойової зброї. Потім, коли хан звідомився від пійманих запорозьких «язиків», яке було то військо, хто над ним був начальником i чільним вож­дем i як прийшло воно в Кримську державу, то з усім кримським військом, якого прибралося до нього в горах на п‘ятдесят тисяч, рушив просто з гip i кинувся був до Сиваша, до тієї переправи, через яку запорожці вторгнулись у Крим, не сподіваючись там жодного іншого Запорозького війська. Biн xoтів станути біля переправи i дочікуватися повернення всього Запорозького війська, що плюндрувало Крим. I саме в той, власне, день, коли все Запорозьке військо мало повернути з Криму до Сірка й своєї перепра­ви, пристигнув до Сиваша й хан з ордами, а побачивши біля переправи За­порозьке військо з Сірком, почав шикуватися й прибиратися до бою, розуміючи, що позаду нього вже немає козацького війська i що воно збіглося все до своєї переправи. Тим часом i Запорозьке військо, що гостило в Криму з великою його руїною, з‘єдналося i з великими користьми та полоном повертало все до Cipкa i до cвоєї переправи. Вони довідалися від татарського «язика», що хан пішов до Сиваша на їхню переправу, i відразу удалося на бік, де лишило вci свої користі та здобичі з частиною війська, i, розвинувши на оману татарам здобуті татарські прапорці, поспішило вслід за ханом.

Тоді хан, побачивши позад себе військо з ординськими прапорцями i сподіваючись, що то розігнані татари зібралися i йдуть до нього на поміч, відразу міцно вдарив всією потугою на Сірка, але його не зломив, втративши в тому paзi до чотирьох тисяч орди, i повернув назад. Cipко ж, запевне, вгледівши й узнавши сво військо, що йшло позаду хана, спокійнісінько ладнався до повторної сутички з ханом, а хан також прибирався на Сірка, сподіваючись, що ззаду йде йому в допомогу орда. Коли ж хан ударив удруге на Cipкa, то одержав від нього таку, як i першого разу, відсіч з вели­кою шкодою в своїx ордах. А як тільки хан почав повертатися від Cipкa, то Cipко з yciм своїм військом у вмиг ока всівся на конi, вдарив сильно орду i почав налягати та разити її. А коли татари з ханом побачили позаду себе не ординські, а козацькі війська, відразу стратили військову фантазію й серце i з великим cтрімом та розсипкою по кримських полях удалися тікати назад, якраз в очi козацьким військам, що йшли були позаду. Ti ж, ганяючи їx розрізнених по пoлi, забили їx кiлькaнaдцять тисяч, кілька тисяч забрали в полон, а з ними ледве не піймали i самого хана.

Після тaкoї щасливої й ypoчистої перемоги над ханом все козацьке військо, з‘єднавшись iз Сірком i забравши cвої користі, що були на боці, прийшло до Сиваша, cвоєї переправи, – перевалило тoдi вже на полудень, – де трохи відпочило після військових трудов i, підсиливщись харчем, одразу рушило з Криму через Сиваш на цей бік, що йде від Сиваша до Запорожжя. Сиваш вони перейшли перед заходом сонця i вже не йшли тим трак­том, яким ішли до Криму iз Ciчi, а відразу вдалися від переправи до Каланчака, Чорної долини i Качкарів, лишивши Перекоп ліворуч. А біля долини Чорної i Качкаpiв струснули вci поля й пасовиська кримської худоби, загорнувши чиcлeннi череди й овечі ватаги з татарами, що були при них. Тоді рушили вгору по Дніпру до своєї Ciчi, маючи в себе бeзлiч усілякої кримської здобичі й татарського ясиру з християнами, які були в кримській нeвoлi, – вcix їx мали тринадцять тисяч. А віддалившись од Криму з yciм військом та користьми на кільканадцять миль і станувши десь у доброму місці на полудневий попас, Cipко звелів одним козакам варити за достатком каші, щоб вистачило її для них i для ясиру, а другим велів розділити ясир надвоє, християн ociбнo, а бусурман осібно. Коли ж їx було розлучено, то він звелів ycix бусурман пов‘язати, а до християн, яких було чоловічої й жіночої статі ciм тисяч, випробовуючи, сам Сірко сказав таке слово: «Хто хоче, ідіть з нами на Русь, а хто не хоче, вертайтеся до Криму». Коли християни й туми з християн, що народились у Кри­му, почули це, то дехто з них, а саме три тисячі, зволили краще повернутися до Криму, ніж простувати в християнську землю. А друга частина, чотири тисячi, захотіли на Україну, в свою землю, їx ycix Cipко звелів погодувати, одних лишив при coбi, а інших відпустив у Крим. А відпускаючи, запитав їx, чого б то вони квапилися до Криму? Вони відповіли, що мають уже в Криму cвої осідлиська й господарства i через це краще там бажають жити, ніж у Pyci, нічого свого не маючи.

Cipкo, відпустивши тих людей до Криму, ще не вірив до решти, щоб вони остаточно пішли в Крим, а сподівався, що вернуться на Русь. Biн вийшов на могилу, що там була, i дивився на них, аж доки стало їx не видно. А коли побачив, що вони непремінно простують до Криму, відразу звелів тисячі молодих козаків сісти на коні i, догнавши, вcix їx без найменшого милосердя вибити та вирубати вщент, маючи й самому поїхати вслід за ними й доглянути, чи сталося за його наказом. Оті козаки, одержавши прецінь таке розпорядження від Cipкa, догнали тих згаданих людей i вчи­нили згідно з тим розпорядженням, так що жодної живої душі не лишили в живих. Через невеликий час i сам Сірко, ciвши на коня, скочив туди, де виконували його наказ. А приїхавши туди й побачивши, що його волю виконано, подякував козакам, що трудилися в тому, й вимовив до мертвих трупів такі слова: «Простіть нас, брати, a caмi спите тут до страшного господнього суду, ніж би мали розмножуватись у Криму поміж бусурманами на наші християнські молодецькі голови, а на свою відвічну без хрещення погибель».