Соціальна структура суспільства. У соціальній структурі суспільства прийнято виділяти такі підструктури: соціально

У соціальній структурі суспільства прийнято виділяти такі підструктури: соціально-

поселенську, соціально-класову, соціально-етнічну, соціально-демографічну.

Кожна підструктура характеризується своїм набором соціальних організацій і установ,

своєю системою соціальних ролей, соціальних цінностей і норм.

Основним елементом соціальної структури є:

-соціальні спільності (великі і малі групи);

-професійні групи;

-соціально-демографічні групи;

-соціально-територіальні спільності.

Найбільша одиниця в соціальному структуруванні суспільства – клас. У соціолог

ії є різні визначення цього поняття. В. Ленін дав кращу дефініцію класів, показавши,

що класи – це великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем у системі

виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в громадській

організації праці, за способами отримання і розмірами тієї частки суспільного багатства,

якою вони володіють.

Соціально-класова структура суспільства завжди рухлива. Зникають одні класи і

соціальні групи, з’являються нові, а іноді, як це відбувається сьогодні в нашій країні,

– класи і соціальні групи відроджуються. Наприклад, селяни-одноосібники,

підприємці.

Досить тривалий час вітчизняні соціологи, виходячи з марксової схеми, бачили в

соціальній структурі нашого суспільства два дружніх класи: робітничий клас і колгоспне

селянство, додаючи соціальну групу інтелігенції. Формально кожна з цих груп

володіє необхідними для соціального структурування ознаками. Але це занадто плоска

фотографія, і вона не дає відповіді на багато питань. Наприклад, куди за цією класиф

ікацією необхідно відносити партійну і господарську номенклатуру, що також, за

ленінським визначенням, володіла всіма необхідними класоутворюючими ознаками.

Швидше за все, вона була не просто самостійним класом, а в силу її можливостей

розпоряджатися власністю, мати значну частку суспільного багатства, відігравати

значну роль в організації праці – головним, основним класом суспільства. Тоді стає

зрозумілим визначення «серпнева революція 1991 року» – усунення від влади класу

номенклатури. У західній соціології, підкреслюючи роль сучасних менеджерів в економ

ічному і державному житті, пишуть про революцію управлінців.

У суспільстві завжди є клас, який виконує функції провідного. В умовах науково-

технічної й інформаційної революції, наміченого переходу до постіндустріального

суспільства такими стають ті соціальні групи, в яких накопичується потенціал для

якісного прориву в розвитку суспільства. До них відносяться інженерна інтелігенція,

носії високотехнологічного, наукомісткого виробництва, творці програмних продукт

ів – тобто інженери, конструктори, висококваліфіковані робітники. Сюди ж при85

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

микають представники гуманітарної інтелігенції, що забезпечують вкладення в людину,

її індивідуальний розвиток, – учені, учителі, працівники вищої школи тощо. Саме

ці соціальні групи, можливо, створюють основу нового середнього класу нашого сусп-

ільства, забезпечуючи його прогрес, стабільність, і є по-справжньому провідним класом.

Поряд з горизонтальною розшифровкою соціально-класової структури можна

здійснити і вертикальну, за рівнем освіченості, професійної кваліфікації. Наприклад,

серед робітників виділити групи низької, середньої і високої кваліфікації.

Співвідношення приблизно 25:50:25. Дослідження свідчать, що розподіл на три групи

цілком достатній.

Складніше здійснити вертикальну розшифровку інтелігенції. Традиційно до неї

належать люди, зайняті професійно розумовою працею, що вимагає спеціальної підготовки.

У соціології цю групу часто поділяють на власне інтелігенцію і службовців. До

інтелігенції зараховують працівників, професійно зайнятих кваліфікованою розумовою,

як правило, творчою працею, що вимагає вищої і середньої фахової освіти, хоча

це можуть бути і практики. До службовців-неспеціалістів відносять працівників розумово

ї праці, де не потрібна обов’язково наукова освіта, хоча вона і може бути: рядовий

міліціонер, касир, секретар, обліковець тощо. Не слід відносити до інтелігенції

всіх людей, що закінчили ВНЗ. Серед робітників до 10 відсотків мають вищу і середню

фахову освіту. Визначальним у цьому плані є характер праці. У вітчизняній соціології

спробували знайти вихід, увівши поняття робітник-інтелігент. Це група робітників,

зайнятих кваліфікованою працею, де потрібна гарна професійна підготовка, фахова

освіта. Наприклад, робітники-випробувачі, пілоти, оператори складних верстатів і

установок тощо.

Можна говорити, що з розвитком суспільства його соціальна структура все більш

ускладнюється й окремі групи людей знаходяться ніби на стиках різних класів і соц

іальних груп.