Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства

Події Великої французької революції мали далекосяжні наслідки як для європейської історії, так і для європейської; суспільно-політичної думки. Просвітителі XVIII ст. своєю діяльністю стимулювали процес революційної ломки старого суспільного ладу. Соціальні мислителі першої половини XIX ст. прагнуть у тій чи іншій формі осмислити результа­ти революції й оцінити той суспільний лад, котрий прийшов на зміну «старому режимові». Звичайно, все коло зацікав­лень істориків, філософів, економістів тої доби не можна прямо звести до подій, що мали місце у Франції впродовж 1789-1794 рр. і пізніше. Однак навряд чи можна заперечи­ти, що проблема «революційної демократії», «індустріаліз-

5*



Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №1 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №2 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №1 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №4 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека му» і «капіталізму» виступає ключовою для всіх, без винят­ку, визначних мислителів даного періоду. З деяким спро­щенням найцікавіші думки з цього приводу можна згру­пувати за трьома напрямами.

Перший напрям об'єднує тих, хто позитивно сприйняв ті суспільні «даності», що виникли внаслідок революційних подій, насамперед реалії буржуазного суспільства, котре остаточно вивільнилося з-під тиску «старого режиму». Прий­маючи ці реалії як щось нормальне, позитивне, мислителі прагнуть водночас осмислити внутрішні закономірності функціонування цього суспільства, дати поради щодо поліп­шення тих чи інших аспектів нового суспільного устрою. Це - позиція ліберальної соціально-політичної думки, зо­крема позитивізму, який концептуалізував її висновки. Без­перечно, сюди можна віднести й соціологію у її контівсько-позитивістському варіанті.

До другого напряму можна віднести ті концепції, які у тій чи іншій формі висловлюють несприйняття нових по­рядків і прагнуть критикувати їх з позицій минулого. Най­частіше при цьому йдеться про позитивні сторони зруйнова­ного революцією «старого режиму», ідеалізацію феодаль­но-дворянської старовини та досить гостре викриття негативних аспектів буржуазного суспільства. Цей напрям суспільно-політичної думки називають консерватизмом. На­решті, третя позиція пов'язана також з критичним ставлен­ням до буржуазного ладу, який утвердився внаслідок ре­волюційних подій, однак при цьому і «старий порядок» також стає об'єктом засудження. Феодальному минулому і буржуазному сьогоденню тут протиставляють майбутній справедливий лад, який має бути побудований самими людь­ми. Це - позиція представників утопічного соціалізму.

Звичайно, згадані напрями не вичерпують собою усіх інтелектуальних течій першої половини минулого сторіччя. Однак вони належать до найвпливовіших серед них. Слід мати на увазі, що між цими течіями існують і певні спільні «точки дотику», а в окремих визначних мислителів (Гегеля, Токвіля та ін.) простежується поєднання і консервативних, і ліберальних ідей.

Формально представників консервативної ідеології об'єд­нує негативне ставлення до революції як насильницького, брутального розриву з традиційними засадами народного життя. Найвпливовіші з ідеологів консерватизму (Е. Берк (1729-1787), Л. Бональд (1754-1840), Ж. де Местр (1753-1821) та ін.) -це, як правило, вихідці із знатних аристократичних родин, що зазнали утисків і переслідувань у результаті якобінського терору. У своїй творчості вони

обстоюють типові для представників «вищих станів» цін­ності - принципи монархії, станової ієрархії, католицької віри. Твори консерваторів пройняті прямою чи прихованою полемікою проти ідеології просвітництва як духовного фун­даменту революції. Консерватори критикують абстрактно-раціоналістичні засади соціальної філософії Просвітництва, вказують на наявність і значущість ірраціональних аспектів людського життя, пов'язаних з почуттям, вірою і т. п. Уяв­ленням про суспільство та людину «взагалі» вони проти­ставляють уявлення про конкретні, історично зумовлені фор­ми життя народу. «Я не знаю, що таке людина взагалі,- пише Л. Бональд,- натомість я знаю-французів, італійців, росіян». Суспільне життя розвивається згідно з органічни­ми законами, у відповідності до «духу народу», тому для нього небезпечні всілякі раціонально заплановані експери­менти.

Консерватори, зокрема, гостро критикували наслідки революційної законотворчості, як вони були втілені у «Де­кларації прав людини і громадянина» і наступних кодексах. Новому буржуазному праву, що грунтувалося на індивіду­алістичних засадах, вони протиставляють традицію, котра грунтується, на їх погляд, На почутті колективності і врахо­вує конкретику міжособистісних стосунків. Новітні філософ­ські школи, зазначає Бональд, створили філософію індиві­дуальної людини, філософію «я». Натомість потрібно ство­рити філософію людини соціальної, філософію «ми».

Не треба, однак, некритично приймати на віру колекти­вістський пафос консерваторів, оскільки тут йдеться насам­перед про станову, корпоративну солідарність соціальних верхів старого суспільства, котрі не бажають змиритися з утратою свого високого статусу в минулому. Консервативна критика справедливо вказувала на таку рису буржуазних суспільних відносин, як їх безособовість, абстрактна «ма­совість». Індивід у такому суспільстві позбавляється надій­ної підтримки та захисту з боку громади чи корпорації і стає беззахисним перед імперсональними державними ін­ституціями.

Таким чином, нормальний суспільний стан уявлявся кон­серваторам у вигляді певної ієрархізованої системи груп, всередині яких індивідам належать певні чітко фіксовані позиції. Руйнування стабільної соціальної структури внас­лідок тих чи інших переворотів має своїм наслідком хаос і дестабілізацію суспільного життя, оскільки порушується органічність суспільного розвитку. Неважко бачити внут­рішню спорідненість між поглядами представників консер­ватизму й ідеями органіцистської соціології. У подальшому

Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №4 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №7 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №4 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека деякі тези консервативних критиків «нового порядку» були активно сприйняті і розроблені неоконсерватизмом.

Дещо іншу позицію стосовно того устрою, котрий при­йшов на зміну «старому порядку», займає соціальна філо­софія лібералізму. Патріархом лібералізму прийнято вва­жати класика економічної науки А. Сміта, чия діяльність належить ще дореволюційній добі. Програмові засади лі­бералізму з урахуванням досвіду Великої революції опра­цювали І. Бентам, Д. Мілль, Дж. Мілль, Б. Констан. На терені професійної соціології минулого сторіччя ідеї лібе­ралізму обґрунтовував Г. Спенсер. Звичайно, лібералізм, так само як і консерватизм, це не строго обгрунтовані тео­ретичні системи, а скоріше конгломерати поглядів, котрі центруються навколо кількох провідних ідей. Такими про­відними для лібералізму ідеями виступають насамперед індивідуалізм і утилітаризм. Ідеологи лібералізму творили в добу розквіту вільнопідприємницького капіталізму. Не випадково психологія вільного підприємництва, нічим не обмеженої ділової ініціативи, прагнення до збагачення «ді­ловим шляхом» набувають на той час масового характеру, стають до певної міри стилем життя. Лозунг «роби, що хо­чеш» стає на цей час своєрідним буржуазним символом віри. Представники ліберальної думки надають теоретичної фор­ми поглядам і настроям тих кіл, для яких епоха Реставрації була «їхньою добою».

Обстоюючи цінності буржуазного активізму та раціона­лізму, ліберали захищають від консервативної критики ідео­логію Просвітництва. Дж. С. Мілль, наприклад, прямо на­зивав себе продовжувачем справи просвітителів XVIII ст. Це не означає водночас, що ліберальні мислителі, безумов­но, приймали все, без винятку, зі спадщини Просвітництва і революції. Адже вони були свідками реального втілення революційного «слова і діла» у життєву практику і не могли не бачити кричущих розбіжностей між ідеями і дійсністю. Дж. С. Мілль і Б. Констан, зокрема, помічають'внутрішню суперечність між ідеєю егалітаризму, рівності та принципа­ми свободи особистості. Б. Констан пише про «диктатуру мас», коли більшість пригнічує меншість; надуживання вла­дою в рамках буржуазно-демократичних інститутів турбує і Мілля. І. Бентам убачає небезпеку того, що за голосними гаслами «всенародних інтересів», природних прав можуть бути занедбаними інтереси звичайних «маленьких» людей. На його думку, соціальний мислитель має виходити з тієї простої й очевидної аксіоми, що усі люди, прагнуть переду­сім до задоволення своїх власних потреб і інтересів, і в цьо­му немає нічого аморального. Адже людське прагнення до

щастя, як зауважив свого часу Гельвецій, таке ж природне, як і прагнення уникати страждань. Тож будь-яку суспільну інституцію, доводить Бентам, слід оцінювати насамперед з погляду на те, чи сприяє вона збільшенню щастя людгй, чи служить вона їм на користь. Все те, що не відповідає такого роду номіналістичним критеріям, мусить бути визнане за соціально недоцільне, шкідливе. «Суспільство,- пише він,- нагадує тіло, яке складається з органів - індивідів. Чим же може бути в такому випадку суспільний інтерес, як не су­мою інтересів індивідів, що складають суспільство».

Звичайно, формула Бентама аж надто механістична. Од­нак слід оцінити висновки, що випливають з неї. А ці вис­новки мають виразне ліберально-демократичне забарвлен­ня. Те нове, що вніс Бентам і інші ліберали до відомої гобб-сівської тези про егоїзм як рушійну силу історії, полягало у припущенні, що егоїстичні людські нахили можна нейтра­лізувати не шляхом вивершення над ними надбудови у виг­ляді авторитарно-тоталітарного Левіафану державної вла­ди, а через відповідну «каналізацію» егоїстичних інтересів у суспільно корисному напрямку. Адже ще Мандевіль у своїй «Байці про бджіл» дотепно зауважив, що людські грі­хи можуть мати і корисні для суспільства наслідки.

Найвагоміші докази з цього приводу представники лібе­ральної думки віднаходили у сфері господарського життя. Адже, йк переконливо показав А. Сміт, розвинений еконо­мічний розподіл праці й обмін виступають ідеальним за­собом об'єднання суперечливих інтересів і прагнень людей в одне функціонуюче ціле. Саме тут, дбаючи насамперед про власну користь, люди встановлюють міцні соціальні зв'язки, котрі функціонують як самоорганізована система. З теорії економічного лібералізму Сміта випливав важливий висно­вок соціологічного характеру- висновок про те, що попри всі можливості політичного втручання у регулювання еко­номічних процесів політика завжди залишається чимось зовнішнім стосовно економіки, котра здатна функціонувати «в автономному режимі», що не виключає водночас можли­вості корекції дії ринкових механізмів.

Ідеологія лібералізму мала важливе значення для фор­мування соціологічної думки в цілому і розвитку соціоло­гічної теорії зокрема. Вона закладала підґрунтя теорії со­ціальної дії, ставила питання про зв'язок між соціальними диспозиціями особистості й інституційними рамками соці­альної діяльності, а також про зв'язок між окремими со­ціальними «субсистемами». Не випадково пізніше «ринкова модель» була покладена в основу новітніх теорій суспіль­ства - функціоналістської, теорії соціального обміну й ін.

Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №4 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №4 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №7 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №1 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека Консервативна критика та ліберальна апологія буржуазного суспільства - №5 - открытая онлайн библиотека У праці А. Сміта «Теорія моральних почуттів» знаходимо вдале порівняння, що дає змогу зрозуміти роль так званого суб'єктивного (мотиваційного) аспекту соціальної дії. Кри­тикуючи прихильників адміністративного втручання в еко­номічну сферу, автор зауважує, що останні «уявляють собі, ніби можуть розставляти по місцях людей у великому сус­пільстві так, як рука шахіста розставляє фігури на шахів­ниці. Однак вони не розуміють, що фігури на шахівниці не мають інших напрямків руху, окрім тих, що їм задані - на той час як на великій шахівниці людського суспільства кож­на фігура має свої власні правила руху, які досить відмін­ні від тих, що хотів би їй нав'язати той чи інший законода­вець».