Стандартна концепція науки та її радикальна ревізія. Поняття "наукова парадигма" та "дисциплінарна матриця" у філософії науки Т. Куна

З часом, коли соціологія знання зміцнилася як загальновизнана дисципліна, вона взяла на озброєння те, що американський філософ Й. Шеффлер (нар. 1923) назвав стандартною концепцією науки. Згідно з цією концепцією, світ природних явищ належало розглядати як реально існуючий та об'єктивний, наукові характерис­тики якого не залежать від уподобань чи намірів суб'єкта пізнання й можуть бути описані з більшою чи меншою точністю. Наукове знання, яке відображає цей світ природних явищ, розширюється екстенсивно, нагромаджуючи одну істину за одною. Надійність фактуального підґрунтя наукового знання може бути гарантована з ви­соким рівнем надійності та об'єктивності, оскільки наука у строго­му розумінні слова має жорсткі критерії відбору істинних тверджень (скажімо, за допомогою експериментів).

Американський соціолог Ж. де Гре (нар. 1915), автор низки праць з соціології науки, достатньо ясно й чітко висловив цю стан­дартну концепцію науки у формулюванні власної теоретико-пізнавальної позиції. В одній із своїх публікацій він підкреслював, що ре­альний світ, який існує незалежно від нашого знання про нього, поступово стає пізнаним, і отримуване нами знання є істинним тією мірою, якою воно наближається до структури реальності. Головним наслідком з цього припущення є те, що інтереси соціології мають бути пов'язані не з реальним змістом наукового знання, а з тими соціальними умовами, наявність яких уможливлює досягнення об'єктивної істини,

Хоча, як відзначає М. Малкей, не багато соціологів науки вис­ловлювали свої філософські засновки настільки ясно, а проте до нещодавнього часу всі вони поділяли цей підхід до вивчення науки як особливої соціальної інституції. Тому вся традиція соціологічно­го дослідження науки наполегливо уникала змістовного аналізу наукового мислення. Пропонувалася соціологія, яка має справу з якимись фіксованими нормативними настановами вчених. При цьому лише епізодично приділялася увага змінам у їхніх пізнаваль­них настановах.

Ревізію стандартної концепції науки, яка справила потужний вплив на соціологію знання, здійснили передусім англійський філо­соф та соціолог К. Р. Поппер і слідом за ним американський фізик, історик та філософ науки Т. Кун (1922-1996).

Поппер, який відчув на собі достатньо сильний вплив логічного позитивізму, побудував свою філософську концепцію як своєрідну антитезу неопозитивізмові. На його думку, наукове знання розвивається не за допомогою екстенсивного розширення вже наявного багажу знань, а завдяки висуванню сміливих гіпотез та здійсненню їх рішучого спростування (метод фальсифікації), яке слід розуміти не як заперечення геть усього, а як перевірку на "міцність", тобто на спростовуваність.

1962 р. побачила світ праця Куна "Структура наукових революцій", яку невдовзі було перекладено багатьма мовами світу. 1970 р, у США було здійснене її друге, доповнене видання. Відтоді з'явилося безліч публікацій, в яких так чи так використовують, пропагують, критикують концепцію Куна. Саме ця праця остаточно повалили стандартну концепцію науки й змусила представників сучасної соціології знання та соціології науки радикально переосмислити свої теоретико-пізнавальні настанови.

До Куна в історіографії та філософії науки переважав кумулятивістський (від лат. cumulatio - збільшення, нагромадження, накопичення) погляд на науку, згідно з яким розвиток науки уявляли як поступове еволюційне зростання того, що одного разу було пізнане. Праця вченого зводилася до пошуку фактів, на підставі яких крок за кроком будують теорію. Якщо ця теорія є правильною, то вона роз­ширює наші знання про світ.

Кун рішуче виступив проти такого образу науки й спробував до­вести, що розвиток науки відбувається не шляхом плавного нарощу­вання нових знань на старі, а через періодичний злам традиційних уявлень, тобто через наукові революції. Таким чином, історія науки постає як конкурентна боротьба між різними науковими спільнота­ми за утвердження нового наукового світогляду, який передбачає не тільки смислове поле цілісного бачення стану справ у науці, а й сукупність теоретичних стандартів, методологічних норм, ціннісних орієнтирів. Цей світогляд Кун назвав парадигмою (від грецьк. paradeigma - приклад, зразок).

Пізніше термін "парадигма" було замінено на "дисциплінарну матрицю". Під дисциплінарною матрицею розуміють не стільки тео­ретичну самосвідомість вчених, скільки їхню дослідницьку настано­ву, яка налаштовує на певний стиль мислення, методи пізнавальної діяльності та способи поведінки при розв'язанні наукових завдань у рамках певної наукової спільноти, яка у контексті кунівської кон­цепції постає як головний суб'єкт наукової діяльності.

У проміжках між науковими революціями наукова спільнота жи­ве, спираючись на відповідну парадигму (дисциплінарну матрицю) й розв'язуючи завдання, доки перед вченими не постануть проблемні ситуації, які вимагають не тільки вироблення нових теоретичних поглядів та методів для розв'язання непересічних завдань (проблем), а й заміни усієї парадигми.

Панування певної наукової парадигми впродовж певного часу Кун називає "нормальною наукою". Нормальний стан науки припи­няється тоді, коли парадигма немовби вибухає зсередини під тиском аномалій (проблем), з якими не може впоратися нормальна наука.

Революційну кризу в науці розв'язує перемога нової парадигми.

Висунута Куном концепція змусила філософів та соціологів укотре переосмислити власний методологічний інструментарій, а також усвідомити, що за умов, коли наука стає безпосередньою про­дуктивною силою, як реальний суб'єкт пізнання постає не робінзон під науки, а та чи та наукова спільнота. Стосовно цієї спільноти цілком прийнятний не тільки соціологічний, а й політико-економічний аналіз, оскільки форми колективного співробітництва в на­уці несуть на собі відбиток нових форм поділу праці у науковій сфері, а це у свою чергу породжує й нові форми власності, нові рин­кові відносини, нові форми інвестування наукової діяльності тощо.