Теми рефератів, доповідей і контрольних робіт. 1. Конфлікти у молодіжному середовищі

1. Конфлікти у молодіжному середовищі.

2. Розвиток соціології конфлікту в Україні.

3. Шляхи та способи подолання міжособистісних конфліктів.

4. Особливості виробничих конфліктів та способи їх подолання.

5. Умови ненасильницького вирішення міждержавних конфліктів.

Завдання, вправи, тести

1. Напишіть невеликий твір на тему: "Чи конфліктна я особистість?"

2. Спираючись на соціологічні методи вивчення конфліктів, спробуйте дати характеристику останнього конфлікту у Вашій студентській групі.

3. Які із наведених нижче понять належать до статичних, а які - до динамічних показників соціальних конфліктів: конфліктна ситуація, суб'єкти конфлікту, інцидент, ескалація конфлікту, предмет конфлікту, відносини учасників конфлікту, кульмінація конфлікту, соціальне середовище конфлікту, завершення конфлікту.

4. Позначте правильну відповідь серед запропонованих варіантів: Соціальний конфлікт - це

а) збройне зіткнення; б) протистояння різних політичних сил;

в) відсутність взаємопорозуміння;

г) зіткнення інтересів різних соціальних груп.

5. Встановіть правильну послідовність дій адміністрації на латентній стадії соціальної напруженості в трудовому колективі

1. пошук дієздатного суб'єкта, що приймає рішення;

2. аналіз ефективності реалізації рішення;

3. діагностика рівня соціальної напруженості;

4. вироблення рішення силами експертної групи; 5-визначення спрямованості дій груп, що конфліктують;

6. з'ясування інтересів груп, що конфліктують;

7. реалізація рішення.

8. забезпечення технологічності рішення.

1- 36541872

2 - 48153276

3 - 34851276

6. Встановіть послідовність дій у процесі вирішення конфлікту

1 - аналіз історії розвитку конфлікту;

2- з’ясування сфери дії конфлікту;

3 - з'ясування інтересів та цілей учасників конфлікту;

4 - з'ясування причин та приводу конфлікту;

5 - вибір засобів розв'язання конфлікту.

1 - 13245

2 - 34125

3 - 43125

Додаткова література з теми

1. Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика: у 3-х частинах. Київ-Чернівці, 1995.

2. Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства: у 2-х частинах. Чернівці. 1994.

3. Паніш Н. Готовність населення до соціального протесту // Політологічні читання. 1992. № 2.

4. Пірен М.І. Дентологія конфліктів та управління. К, 2001.

5. Пірен М.І. Основи конфліктології. К, 1997.

6. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. К, 2000.

7. Піжес Ж. П. Конфликты и общественное мнение // Социс. 1991. № 7, 10.

8. Піча В.М, Соціологія. К, 2000.

9. Платонов Ю. Л. Социальные конфликты на производстве // Социс. 1991. № 11.

10. Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному світі: у 2-х частинах. Чернівці, 1993.

11. Преторнус Райиет. Теория конфликта // Полис. 1991. № 5.

12. Скотт Д. Г. Конфликты и пути их преодоления. К, 1991.

13. Словник-довідішк термінів з конфліктології/ За ред. Пірен М. /., Ложкіна Г. В. Чернівці-Київ, 1995.

14. Соціологія конфлікту // Соціологія. Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г. Городяненка. К, 2002.

15. Соціологія: терміни, поняття, персонали. Навчальний словиик-довідник. / За заг. ред. Пічі В.М. К, Львів, 2002.

16. Социальньій конфликт: современые исследования. М., 1991.

17. Фромм 3. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994.

18. Феофанов К. А. Социальная анатомия // Социс. 1992. № 5.

19. Фишер Р., Юри. У. Путь к согласию или переговори без пораження. М., 1990.

Андрущенко

Соціальні конфлікти

Соціальна взаємодія - це така форма спілкування осіб, соціальних спільностей, верств, угрупувань, за якою систематично здійснюється їх вплив один на одного, реалізується соціальна дія кожного з партнерів, досяга­ється пристосування дій одного до дій іншого, спільність у розумінні ситуації, сенсу дій і певний ступінь солідарності або згоди між ними. Соціальна взаємодія буває випадковою, тимчасовою, приходжою і стійкою, приватною і публічною, особистою і речовою, формальною і неформальною та ін. За влучним виразом Карла Маркса суспільство - це продукт взаємодії людей. Всі багатоманітні соціальні взаємовідносини обумовлені багатоманітністю соціальних інтересів, основою яких виступають виробничі (базові) відносини. Т.ому-то, ма­буть неправильно зводити взаємовідносини до форм міжособистого спілкування або безпосереднього контакту. Адже соціальні взаємо­відносини обов'язково передбачають розподіл ролей між партнера­ми і наявність у них певних специфічних систем цінностей, норм і регуляторів.

Суспільно-політичні соціальні взаємодії часто спостерігаються в політичних кампаніях, типу виборчих, в них демонструється або ж

загальна єдність політичної мети, цілей, або ж групова єдність. Гру­пова єдність особливо наочно проявляється в діяльності політичних коаліцій, суспільних, громадсько-політичних рухів, народних фрон­тів та ін. В суспільно-політичних, соціальних кампаніях і соціальних процесах спостерігаються й інші соціальні явища - соціальні, політичні конфлікти.

Конфлікт (латин: conflictus - сутичка) - сутичка двох або більше різноспрямованих сил забезпечення їх інтересів в умовах протидії. Малі і великі соціальні спільності, формально організовані і соці­альні (політичні, економічні структури та ін.), об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угрупу-вань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, цілі та окремі індивіди і складають суб'єкти конфліктів. Сутичка різноманітних об'єктивних та суб'єктивних тенденцій в діяльності особи, соціаль­них спільностей, соціальних структур є конфронтація ідей, теорій, шкіл, змагання за монопольне панування певних сфер діяльності і здобуття вигоди.

Конфлікти бувають агоністичні (примиримі) і антагоністичні (неп­римиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості вирішення, переростають в хронічні і навіть непримиренні. Пошук же взаємних компромісів може привести спочатку до зняття гостроти конфлікту, а потім - при розвитку тактики компромісів - і до перетворення його в примирений; продовження політики взаємних уступок або зміни зовнішніх обставин відкривають можливість взаємоприйнят­ного вирішення конфліктів. Відомі ситуації імітації конфліктів як спроб політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватися в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах його учасники, виступаючи конфліктуючими сторона­ми, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних су­перечностей. Тоді-то відносини супроводжуються негативними емоціями, здатними задушити здоровий глузд в однаковій оцінці негативних наслідків конфлікту, або можуть значно перевищувати проблематичні вигоди від перемоги над опонентами (явище «піррової перемоги»).

Соціальні конфлікти - зіткнення інтересів різних соціальних спіль­ностей, соціальних верств, угрупувань, а приватний випадок прояву соціальних суперечностей - одна з його форм, що характеризується явно вираженим протистоянням суспільних сил або проблем, що вис­тупають ядром конфлікту, а також усвідомленням конфліктуючими сторонами (угрупуваннями) своїх протилежних інтересів і мети ді­яльності. Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на найрізноманітніших рівнях. На макрорівні соціальні конфлікти від­буваються у процесі вирішення об'єктивних суперечностей в соці­альних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або зародження нових, що закладають основу нових соціальних конфліктів. На мікросоціальному рівні конфлікт обумов­лений діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як сутичка групових або особистих інтересів, що відображає різнома­нітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спіль­ностей і соціальних верств, угрупувань, які беруть участь у конфлік­ті. Конкретні умови виникнення конфлікту визначають форму його розвитку, сам хід - скриту (латентну) або відкриту та ін. Якщо ж мова йде про індивіди і малі соціальні спільності, то в конфлікті відбу­вається зіткнення інтересів, мотивів, вчинків тощо. В конфронтаціях великих соціальних спільностей політичний конфлікт супроводжується сутичкою громадських настроїв і думок, суджень, що відображають­ся в конфліктній поведінці індивідів і малих соціальних спільностей. Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі - в середи­ні соціальних та політичних структур, а по вертикалі - між керівни­ми структурами і підлеглими, контролюючими органами та підзвіт­ними їм індивідами та соціальними спільностями або організаціями, між лідерами та управлінцями. Багатоманітність конкретних проявів і відмінностей конфліктів об'єднують спільні ознаки: виникнення но­вих груп на основі соціальної дисоціації, взаємне відчуження, поява усвідомлюваного протистояння і протиборства.

В соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характе­ризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. В політичній сфері найзначніші конфлікти ті, що водночас охоплюють всі рівні соціальної і політичної структури, торкаються і економічної сфери, залучають максимально можливу в конкретних умовах кількість учасників (загальні конфлікти). Такі кон­флікти відбуваються у сфері суспільних відносин, зв'язаних з проб­лемами збереження або повалення влади, її зміцнення або підриву, тобто мають політичний характер. Меншу значущість мають частко­ві конфлікти, що охоплюють лише частину соціальних структур. Проте за певних умов і обставин (нестабільність, напруженість соціальна та ін.) можуть перерости в загальні.

Зростання конфліктності є природно наслідком загострення бо­ротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угрупу­вань. Від успіху або поразки у спробах створити баланс між силами сутички і консенсусу залежить роль соціального конфлікту у соціаль­ному розвитку. Соціальний конфлікт або стає джерелом прискорен­ня розвитку суспільства або породжує соціальний хаос. Складність ситуації полягає в тому, що попередній політичний досвід не давав можливості виробити культуру конфлікту, не був легітимізований, тобто узаконений, в тому, що в тоталітарному суспільстві існує один центр влади - держава, у якого нема конкуруючих соціальних спіль­ностей, верств, угрупувань. Якщо в плюралістичному суспільстві кон­флікт є звичайне явище, то в умовах тоталітарної політичної системи формується ставлення до конфлікту як явища шкідливого, небезпеч­ного, зв'язаного з боротьбою групових амбіцій. Тому-то різкий спа­лах конфліктності застає і владу, і суспільну свідомість зненацька. У модернізованому суспільстві більшість конфліктів дозволяється не державою, а іншими політичними інститутами. Держава втручається лише в тих випадках, коли, по-перше, конфлікти загрожують серйозно уразити інтереси людей, які не беруть участі в них; по-друге, здійснення людьми, які беруть участь в конфлікті, актів насилля, не­допустимих з точки зору закону і, по-третє, загроза перетворення конфлікту в причину масового, затяжного насилля одних членів сус­пільства над іншими.

Виняткове значення для вирішення конфліктів має час їх трива­лості. Якщо кризи політичного розвитку виникають водночас, то вони загострюють одна одну. Якщо ж реформи поетапно структуровані, то рівень визрівання конфліктів значно нижчий. Важливі не тривалі, амбіціозні програми, що практично неможливо здійснити, а корот­котермінові заходи, що передбачають постійне функціонування зворотних зв'язків, дозволяють коректувати мету і засоби реформи, до­лаючи розрив між політичною метою і поточними інтересами різних соціальних верств і угрупувань населення. І, звичайно, багато за­лежить від рівня професіоналізму керівників. У сучасних умовах в Україні розгортається здійснення реформ переходу до ринкової еко­номіки. Та, на жаль, реформи намагаються реалізувати зверху, не мобілізуючи низи і середні ланки суспільства. Та й ідеї реформи переходу до ринкових відносин і економіки не оволоділи масами, не стали загальнонаціональною українською ідеєю.

Концепція соціального конфлікту визнається вирішальним або одним з найважливіших факторів соціального розвитку. Соціальний конфлікт соціолог Герберт Спенсер розглядав з позицій соціал-дарвінізму, вважав його неминучим явищем в історії людства і стимулом соціального розвитку суспільства. Такої ж позиції і думки про соці­альний конфлікт дотримувався і соціолог Макс Вебер, який називав соціальний конфлікт боротьбою. Соціологи Людвіг Гумплович, Уїльям Самнер, Фердинанд Тьонніс, Лестер Уорд, Торстайн Веблен та ін., називаючи соціальний конфлікт суперечкою, вважали його психоло­гічно обумовленим явищем і однією з форм соціалізації. Один із заснов­ників чікагської школи соціальної екології Роберт Парк включив соці­альний конфлікт в чотири основні види соціальної взаємодії поруч із змаганням, пристосуванням і асиміляцією. Змагання ж виступає соці­альною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетво­рюється в соціальний конфлікт, що завдяки асиміляції та співробіт­ництву сприяє раціональному пристосуванню.

Переваги у взаємовідносинах між людьми віддаються не соціаль­ному конфлікту, а соціальному спокою. Приблизно ж такої точки зору дотримувався соціолог Ернст Берджесс та інші прихильники школи соціальної екології, вважаючи, що кожне суспільство має деякі елементи напруження і потенціального соціального конфлікту і розглядає суспільство як важливіший елемент соціальної взаємодії, що сприяє руйнуванню або зміцненню соціальних зв'язків. Цінність конфліктів полягає в тому, що вони відвертають закореніння соціальної системи, відкривають шлях інноваціям. Соціолог Ральф Дарендорф протиставляючи теорію конфлікту марксистській теорії класової бо­ротьби і концепції соціальної згоди, вважає соціальний конфлікт ре­зультатом опору існуючим в будь-якому суспільстві відносинам владарювання і підкорення. Придушення соціального конфлікту веде до загострення, а «раціональна регуляція» - до підконтрольної еволюції. Хоча причини конфліктів непереборні, «ліберальне суспільство» мо­же узгоджувати їх на рівні конкуренції між індивідами, соціальними спільностями та ін. Розв'язання соціального конфлікту здійснюється зняттям соціальної напруженості на ранніх стадіях формування кон­фліктної ситуації: компроміс, перемога однієї з конфліктуючих сторін, виникнення в результаті конфлікту нової соціальної якості та ін. В сучасних умовах особливе значення мають пошуки компромісів в між­державних, регіональних, міжнаціональних і міжрегіональних конфлік­тах. Найжорстокіша форма вирішення конфлікту - збройне насилля. Та така форма разом з тим і малоперспективна. Збройні конфлікти часто ведуть до тупикової ситуації, коли розум конфліктуючих сил під­мінюється підозрами, амбіційністю та ін., вся багатоманітність причин зростання конфліктності в умовах вступу суспільства на шлях модерні­зації зв'язана з дією двох груп факторів. Перша група факторів визна­чається співвідношенням інтересів основних соціальних груп і характе­ром політичної культури, що виражається у кризі політичної культури (кризи ідентичності і легітимності). Друга група факторів визначаєть­ся рівнем інституалізації політичних відносин і якостями політичних керівників, що відображається в кризі державного управління (кризи розподілу, проникнення у владні структури тощо). Проміжне станови­ще між двома сферами кризи політичного розвитку займає криза по­літичної участі, що виникає як наслідок нерозвинутої культури та іг­норування вимог рівності у процесі прийняття державних рішень. І хоча соціальний конфлікт визначається одним з головних рушіїв соці­ального прогресу, поряд з ним виступають згода, стабільність, поря­док, спокій та ін. Для вирішення соціального конфлікту часто вдаються до консенсусу - згоди, одностайності, співучасті, погодженості та ін.

Швець