Економічна діяльність міжнародного олімпійського комітету

Бріскін Ю.А.

Линець М.М.

Пітин М.П.

ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ОЛІМПІЙСЬКОГО СПОРТУ

Лекція з навчальної дисципліни

„Олімпійський та професійний спорт”

“ЗАТВЕРДЖЕНО”

на засіданні кафедри теорії спорту

„29” серпня 2007 р. протокол № 1

Зав. каф _____________ Ю.Бріскін.


Економічна діяльність міжнародного олімпійського комітету

Протягом більш ніж п'ятдесяти років (1896-1948 р.р.) питання про фінансування МОК не порушувалось.

До першої світової війни усі члени МОК не тільки самостійно оплачували свої витрати, але й вносили щорічний внесок у розмірі 25 швейцарських франків. Значну частину витрат МОКу складали особисті кошти президента МОК П'єра де Кубертена.

В цілому до другої світової війни система фінансування МОК будувалась на одному головному принципі – ніякі організації не повинні діставати прибуток від проведення Ігор.

Після другої світової війни спортивні організації опинилися у складному фінансовому положенні. Організація Олімпійських ігор 1948 р. у Лондоні не вимагала великих фінансових витрат і продаж білетів на змагання ще й надав організаторам Ігор прибуток.

У 1949 році в Олімпійську хартію був введений новий пункт: "усі прибутки, які отримуються в результаті проведення Олімпійських ігор (після відшкодування витрат, пов'язаних з їх організацією і відрахуванням визначеної суми у МОК), передаються у розпорядження НОК країни, де відбувалися Ігри. Ці гроші повинні бути використані для розвитку олімпійського руху і аматорського спорту", це була пропозиція Е.Брендеджа.

Так була зроблена перша спроба фінансування МОК за рахунок Олімпійських ігор.

До 60-х років МОК в основному задовольнявся відрахуваннями від продажу білетів на олімпійські ігри. Потім бюджет МОК став поповнюватись за рахунок того, що міста , які дістали право на проведення ОІ , почали перераховувати йому по 100 000 швейцарських франків.

А з 60-х років почався продаж прав на трансляцію ОІ. Право на трансляцію УІІІ зимових ОІ, які проводились у Скво-Веллі (США), було продано американській телекомпанії Сі-Бі-Ес за 50 000 доларів, а Ігор ХУІІ Олімпіади у Римі (1960) – за 60 000 доларів.

По мірі збільшення вартості прав на телетрансляцію ОІ зростали й прибутки МОК. Від оргкомітету ігор ХУІІІ Олімпіади у Токіо (1964) МОК отримав 130 000 доларів, а від організаторів ІХ зимових ОІ в Інсбруку (1964) вже 200 000 доларів.

На початку 80-х років, коли президентом МОК став Х.А.Самаранч, МОК починає активний пошук нових джерел фінансування. Рекламно-спонсорська діяльність і комерційна діяльність (реалізація монет, друкованої продукції) набувають значного поширення.

До 1972 р. МОК поділяв прибутки від продажу прав на трансляцію ОІ тільки з оргкомітетами міст, які проводять ці ОІ. Свою суму МОК поділяв з МСФ. З 1972 року МОК включив у схему розподілу телеприбутків і НОКи.

Для Олімпійських ігор 1988 і 1992 року МОК установив наступні принципи розподілу телеприбутків:

20% отримали оргкомітети – на забезпечення оптимальних технічних умов для усіх видів інформації;

сума, яка залишилася, була поділена на між оргкомітетом – 2/3 і МОК – 1/3;

МОК поділив свою частину (після відрахування витрат) між МСФ, НОК і МОК (через програму “Олімпійська солідарність”).

Аналізуючи комерційну політику МОК і МСФ, окремі фахівці вважають, що тільки після ігор ХХІІІ Олімпіади у Лос-Анжелесі (1984) деякі керівники міжнародного спорту зрозуміли, як потрібно її організовувати і проводити.

У 1986 році з'явилася міжнародна олімпійська рекламно-спонсорська програма "ТОП". До програми "ТОП" приєдналися МОК, МСФ. ОКОІ, НОКи.

Програма "ТОП"-1 (1986-1988р.р.) дала МОКу 103 млн доларів. З яких 40 млн дістав оргкомітет ігор у Сеулі, 25 млн – оргкомітет ігор у Калгарі, 20млн – 154 НОКи всіх країн і 5 млн – МОК.

Сумарний прибуток від 12 спонсорів, які взяли участь у програмі ТОП-2 склав 170 млн доларів. Оргкомітети ОІ у Альбервілі і Барселоні отримали біля 50% прибутків, МОК –7%, НОКи – біля 40%.

Від реалізації програми ТОП-3 (ХУІІ зимові ОІ 1994 р. у Ліліхаммері та ігри ХХУІ Олімпіади в Атланті) МОК розраховував отримати рекордну суму прибутків – 350 млн доларів, з яких 1/3 піде у бюджет Атланти, як міста – організатора ігор, а 2/3 розподіляються між оргкомітетом ОІ у Ліліхаммері, НОКами та МОКом.

Після ОІ 1988 р. достаток МОК складав 800 млн французьких франків (біля 72 млн доларів) при поточному бюджеті у 80 млн франків.

Після ігор 1992 р. скарбниця МОК збільшилась приблизно на 100 млн. доларів за рахунок продажу прав на телетрансляцію і програми ТОП.

Зараз реалізується програма випуску ювілейних олімпійських монет, в якій візьмуть участь країни, які проводили ОІ (Канада, Австралія, Франція, Греція та інші). Кожна з цих країн випустить по одній золотій і по дві срібні монети (до 100-річчя сучасного олімпійського руху). Крім МОК частину прибутків отримали і НОКи.

Збільшення прибутків МОК викликає деякі претензії до їх розподілу з боку МСФ.

Безумовно, зв'язок між олімпійським спортом, засобами масової інформації і економікою і надалі буде зміцнюватись.

Приклад. Основні статті прибутків Ігор–92 у Барселоні

Найменування статті доходів прибуток % від загальної суми

Телевізійні права 355,1 млн 33,7

Спонсорські послуги 291,5 млн 27,2

Лотерея 147,3 млн 13,7

Державні субсидії 95,0 млн 8,9

Продаж білетів 58,4 млн 5,4

Продаж пам'ятних монет 41,7 млн 3,9

Ліцензійні послуги 22,6 млн 2,1

Оплата сервісу 20,9 млн 1,9

Розміщення в готелях 15.9 млн 1,5

Марки з олімпійською символікою 7,9 млн 0,7

Пам'ятні медалі 1,5 млн 0,4

Інші послуги 15,0 млн 1.4

Разом 1 072 797 501 долар

Витрати 1 063 000 000 доларів