Адміністративно-територіальний устрій і територіальна основа діяльності органів публічної влади в Україні

Питання організації влади у державі нерозривно пов’язані з його територіальним устроєм, тому що функціонування органів державної влади й органів місцевого самоврядування здійснюється в межах певних адміністративно-територіальних одиниць, на які поділяється територія держави. Не дарма в теорії держави і права державу часто визначають як єдину територіальну організацію населення в масштабах усієї країни.

Згідно зі ст.132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Для Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади територіальною основою діяльності є територія всієї України, яка може бути змінена тільки шляхом всеукраїнського референдуму. Для Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим – це виключно територія Автономної Республіки Крим. Територіальною основою місцевих органів державної виконавчої влади є територія відповідних адміністративно-територіальних одиниць України (областей, міст Києва і Севастополя, районів, районів у містах Києві та Севастополі).

Територіальний устрій України визначається виключно законами України. До компетенції Верховної Ради України віднесено утворення і ліквідацію районів, встановлення і зміну меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і міст, однак усі ці питання вирішуються обов’язково з урахуванням думки населення відповідних територій шляхом проведення місцевих референдумів.

Територіальною основою органів місцевого самоврядування є відповідно територія селища, села, міста або району в місті. Однак у випадку добровільного об’єднання декількох територіальних громад сусідніх сіл за рішенням місцевого референдуму їх територіальну основу може складати територія декількох сіл.

За чинною Конституцією, територіальний устрій України має визначатися спеціальним законом (п.13 частини першої ст.92). На сьогодні такий закон ще не прийнято, а Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіального устрою від 1981 року не відповідає чинній Конституції.
Тому вже найближчим часом Україну очікує територіальна реформа.

У майбутньому законі пропонується закріпити трирівневу систему адміністративно-територіального устрою України. До першого рівня автори проекту віднесли Автонону Респбліку Крим, області, міста Київ та Севастополь, які мають спеціальний статус. До другого рівня – райони, міста республіканського (в АРК) та обласного значення. До третього – міста районного значення, селища і села.
У законопроекті зазначено, о міста, селища і села є населеними пунктами, які, в свою чергу, поділяються на міські і сільські. До міських населених пунктів належать міста та селища, до сільських – села. Передбачено, що міста можуть поділятися на райони в місті.
Особливе значення має законодавче визначення порядку встановлення меж сіл, селищ, міст і районів у містах. Враховуючи, що це може позначитися на фінансовому забезпеченні сільських і селищних територіальних громад, вирішення цього питання має обов’язково узгоджуватися із внесенням відповідних змін до бюджетного, податкового, земельного законодавства та законодавства про місцеве самоврядування.
Село, селище, а також місто, розташовані в межах іншого міста (а таке сьогодні зустрічається доволі часто), з урахуванням місцевих умов та критеріїв, установлених законодавством, пропонується включити до меж території відповідного міста, селища чи села, водночас виключивши їх з реєстру адміністративно-територіальних одиниць.

У законопроекті міститься класифікація міст, яка враховує їхнє соціально-економічне значення та роль у розвитку відповідної території. Зазначено і кількісні показники такої класифікації. Визначено, що місто – це адміністративно-територіальна одиниця з високою щільністю жителів, які постійно проживають на його території. Воно має велику кількість об’єктів промисловості, науки, культури, торгівлі, управління, компактну забудову тощо.

Важливі адміністративні, економічні і культурні центри з розвиненою промисловістю, комунальним господарством, переважно багатоповерховою забудовою пропонується віднести до міст республіканського (в АРК) та обласного значення, враховуючи, що в них, як правило, має проживати не менше 50 тисяч жителів.

До міст районного значення в проекті віднесено міста з чисельністю населення, як правило не менше 10 тис. чол.

Зазначено, що район може утворюватися, як правило, з населенням не менше 50 тисяч чоловік. При цьому передбачається врахувати історичні, економічні, екологічні, географічні, демографічні особливості відповідних територій, а також етнічні і культурні традиції населення.
Передбачається, що райони у місті утворюються в містах, кількість населення в яких не менша 300 тис. чол., а у районі в місті, як правило, має проживати не менше 100 тис. чол.

Законопроектом передбачено запровадження Державного кадастру адміністративно-територіальних одиниць України, який має містити відомості про адміністративно-територіальні одиниці України та відповідні карти з межами цих адміністративно-територіальних одиниць.
Проблему надмірної подрібненості адміністративно-територіальних одиниць на рівні села, селища пропонується вирішити шляхом укрупнення сіл та селищ. Один із шляхів реалізації цієї проблеми – злиття зазначених адміністративно-територіальних одиниць.

Автори проекту пропонують визначити, що село є адміністративно-територіальною одиницею з чисельністю населення, як правило, не менше 100 чол., а селище – не менше 5 тис. чол. При прийнятті такої пропозиції невеликі поселення, чисельність населення яких не відповідатиме зазначеним критеріям, пропонується включати до складу найближчих міст, селищ та сіл відповідного району.

Слід зазначити, що юрисдикція України розповсюджується на всіх осіб, що перебувають на її території, за виключенням тих, що мають дипломатичний, консульський імунітет чи іншим чином виведені за межі юрисдикції держави перебування. Водночас на громадян України влада української держави розповсюджується незалежно від місця їх перебування (діє принцип екстериторіальності). Згідно зі ст.25 Конституції, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

(Самостійна робота)