Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань

Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 1,0. Зростання його - позитивна тенденція. Орієнтовне зна­чення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних гро­шових ресурсах і розраховується за формулою:

Крім коефіцієнта покриття для оцінки рівня ліквідності розраховуютькоефіцієнти швидкої і абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт швидкої ліквідностішл) розраховується ді­ленням найбільш ліквідних активів та активів, які швидко реа­лізуються (грошових коштів і дебіторської заборгованості), на поточні зобов'язання, розраховується за формулою:

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №1 - открытая онлайн библиотека

Коефіцієнт абсолютної ліквідностіал) (платоспромож­ності) показує можливість негайного погашення частини ко­роткострокових зобов'язань. Рекомендована нижня межа цьо­го показника - 0,2, розраховується за формулою:

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №2 - открытая онлайн библиотека

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів- це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Рекомендована нижня межа цього показника - 50 %.

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №3 - открытая онлайн библиотека

Основними показниками, які характеризують фінансову стійкість підприємства, його незалежність від позикових ко­штів, є коефіцієнти автономії, фінансової стабільності (влас­них та позикових коштів), фінансового лівериджу (залежно від довгострокових зобов'язань), забезпеченості власними кошта­ми, фінансової залежності, співвідношення позикових і влас­них коштів, маневреності робочого та власного капіталу.

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами характе­ризує рівень забезпечення підприємства власними коштами і розраховується як співвідношення суми фактичної наявності джерел власних і прирівняних до них коштів (за винятком сум заборгованостей за розрахунками з учасниками, доходів май­бутніх періодів, резерву майбутніх витрат і платежів, реструк-туризованого боргу) до суми наявних оборотних активів, під­приємства. Цей коефіцієнт обчислюється за формулою:

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №4 - открытая онлайн библиотека

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим показни­ком коефіцієнта забезпечення власними коштами, розрахову­ється за формулою:

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №5 - открытая онлайн библиотека
Ссылка на источник:

23. Оцінка результатів господарської діяльності під­приємства за А. Шереметом.

Він рекомендує проводити оцінку фінансового стану за звітний період комплексно, тобто за допомогою аналізу абсолютних і відносних показників. Порівняльний аналітичний баланс і розрахунок абсолютних показників фінансової стійкості слугують відправним пунктом аналізу фінансового стану підприємств. Запропонована автором методика може застосовуватися для фінансової звітності підприємств, які здійснюють реалізацію товарів, робіт і послуг “на момент відправки товарів, виконання робіт і послуг”, та не може бути використана прямолінійно для підприємств, що відображають у своїх бухгалтерських балансах реалізацію “на момент зарахування коштів на розрахунковий рахунок або в касу” із-за неадекватного відображення у балансі підприємства дебіторської заборгованості покупців, що призведе до перекручування фінансових показників. Однак дану методику можливо застосовувати за умови використання аналітичних даних забалансового бухгалтерського обліку для отримання порівняльного аналітичного балансу.

24. Економічна безпека підприємства: поняття і сутність, різні ознаки, основи оцін­ки. Основні функціональні складові економічної безпеки, склад і зміст її діагностування.

25. Можливості оцінки економічної безпеки за результатами фінансової діагностики. Діагностування ризику неплатоспроможності та банкрутства підприємства.

Безпека підприємства – це містке, комплексне поняття. У загальному вигляді її можна визначити як відсутність різного роду небезпек і загроз, або наявність можливостей щодо їх попередження, захисту своїх інтересів та недопущення втрат нижче критичної межі.

У процесі антикризового управління за допомогою діагностики визначають: симптоми кризових явищ; стадію й ступінь розвитку кризи; варіанти виходу з кризи і т. д.

Перша стадія кризи – падіння граничної ефективності капіталу, показників ділової активності підприємства, зниження рентабельності й обсягів прибутку, внаслідок чого погіршується фінансовий стан підприємства, скорочуються фінансові можливості розвитку.

Друга стадія кризи – поява збитковості виробництва. Способи розпізнавання кризового стану визначають особливі вимоги до вихідної інформації. Третя стадія – практична відсутність власних коштів у підприємства (значна частина оборотних коштів направляється на погашення збитків і обслуговування кредиторської заборгованості).

Діагностика на цій стадії акцентує особливу увагу на цінності ознак, що характеризують кризу й рівень ризику при прийнятті управлінських рішень для екстреного варіанта знаходження оборотних коштів.

Четверта стадія – стан гострої неплатоспроможності. Немає можливості профінансувати навіть скорочене відтворення і платежі за попередніми зобов'язаннями. Виникає реальна загроза зупинки або припинення виробництва, а потім і банкрутства. У цій ситуації діагностика з використанням коефіцієнтів платоспроможності й забезпеченості власними оборотними коштами дозволяє встановити фінансову неспроможність і можливість нейтралізувати її через процедуру банкрутства.

Всю сукупність факторів виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна поділити на дві групи: зовнішні, на які воно не в змозі впливати або його вплив обмежений, та внутрішні, що виникають в результаті діяльності самого підприємства.

За можливістю діагностування та прогнозування фактори виникнення кризової ситуації в діяльності підприємства можна розглядати як такі, що діагностуються; прогнозовані та такі, що не піддаються прогнозуванню.

Боротьба підприємства за виживання в кризових умовах вимагає взаємозв'язку організаційних, правових, фінансових і управлінських аспектів.

Забезпечення економічної безпеки припускає виділення, аналіз та оцінювання існуючих загроз для кожної з функціональних складових і розробку на їх основі системи заходів, що попереджають і протидіють виникненню кризових явищ на підприємстві.

Рівень економічної безпеки підприємства оцінюють на підставі визначеного інтегрального критерію зважуванням і підсумовуванням окремих функціональних критеріїв, що розраховуються шляхом порівняння (зіставлення) величини загрози економічної безпеки та ефективності заходів її запобігання.

Аналіз і оцінювання економічної безпеки підприємства виконують у такий послідовності: виявлення внутрішніх і зовнішніх факторів, що визначають економічну безпеку підприємства (щодо кожної з функціональних складових), аналіз і оцінювання ступеня їх впливу; розрахунок узагальнених показників економічної безпеки для кожної з функціональних складових; розрахунок інтегрального показника економічної безпеки підприємства, розробка комплексу заходів, спрямованих на підвищення економічної безпеки, і оцінювання їх ефективності.

Оцінювання рівня економічної безпеки здійснюється порівнянням розрахункових значень показника з реальними величинами, одержаними раніше стосовно підприємства, а також (коли це можливо) щодо аналогічних суб'єктів господарювання відповідних галузей економіки.

Після розрахунку впливу функціональних складових на зміну сукупного критерію економічної безпеки підприємства здійснюють функціональний аналіз заходів з організації необхідного рівня економічної безпеки підприємства за окремими складовими в такій послідовності.

1. Визначення структури негативних впливів за функціональними складовими економічної безпеки. Розподіл об'єктивних і суб'єктивних негативних впливів.

2. Фіксація вжитих превентивних заходів для запобігання негативним впливам за всіма функціональними складовими економічної безпеки

3. Оцінювання ефективності вжитих заходів з погляду нейтралізації конкретних негативних впливів за кожною складовою економічної безпеки.

4. Визначення причин недостатньої ефективності заходів, ужитих для подолання вже наявних і можливих негативних впливів на економічну безпеку.

5. Виявлення не усунених і очікуваних негативних впливів на рівень економічної безпеки, а також тих, що можуть з'явитися в майбутньому.

6. Опрацювання рекомендацій щодо усунення існуючих негативних впливів на економічну безпеку й запобігання можливій появі нових.

7. Оцінювання вартості кожного з пропонованих заходів щодо усунення негативних впливів на рівень економічної безпеки й визначення відповідальних за реалізацію таких заходів.

Як показники рівня інформаційної безпеки можуть бути використані коефіцієнти:

- коефіцієнт повноти інформації (Кпі) – розраховується як відношення обсягу інформації, що є в розпорядженні особи, яка приймає рішення (ОПР), і обсягу інформації, необхідної для ухвалення обґрунтованого рішення;

- коефіцієнт точності інформації (Кті) – розраховується як відношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної в розпорядженні ОПР інформації;

- коефіцієнт суперечливості інформації (Ксі) – розраховується як відношення кількості незалежних свідчень на користь ухвалення рішення до загальної кількості незалежних свідчень у сумарному обсязі релевантної інформації.

Обсяг інформації може бути розрахований у сторінках формату А4, кількості символів тексту, Кбайтах, Мбайтах тощо.

Рівень інформаційної безпеки може бути визначений на основі добутку трьох згаданих коефіцієнтів:

Кі = Кпі*Кті*Ксі. При цьому, якщо:

Кі ≥ 0,7 – рівень безпеки високий;

0,3 ≤ Кі<0,7 – рівень безпеки середній;

Кі<0,3 – рівень безпеки низький.

Складові системи забезпечення економічної безпеки визначаються двома факторами:

- потенційним складом і структурою загроз;

- фінансовими можливостями підприємства.

Постійне посилення дії факторів, що загрожують економічній безпеці підприємства, потребує створення системи моніторингу стану і динаміки розвитку підприємства з метою завчасного попередження небезпек та загроз і вживання необхідних заходів щодо захисту та протидії.

Основні цілі моніторингу повинні бути такими: оцінювання стану та динаміки розвитку виробництва підприємства; виявлення деструктивних тенденцій і процесів розвитку потенціалу виробництва; визначення причин, джерел, характеру, інтенсивності впливу загрозливих факторів на потенціал виробництва; прогнозування наслідків дії загрозливих факторів; системно-аналітичне вивчення сформованої ситуації та тенденцій її розвитку, розробка цільових заходів захисту підприємства від загроз.

При здійсненні моніторингу повинен діяти принцип безперервності спостереження за станом об'єкта моніторингу з урахуванням фактичного стану і тенденцій розвитку його потенціалу, а також загального розвитку економіки, політичної обстановки та дії інших загальносистемних факторів.

26. Якісні характеристики стану безпеки (небезпеки), їх джерела, ідентифікація, бальна оцінка.

27. Методики діагностування ЕБП. Російська практика діагностування ЕБП, методика ФУДН. Z-paxyнок Альтмана, різновиди моделей діагностування ЕБП. Методика діагностування ЕБП за К. Друрі.

Оцінка ЕБП складається з оцінок її функціональних складових: фінансова, кадрова, технологічна, правова, інформаційна, екологічна, силова; ринкова, інтерфейсна. Кожна складова ЕБП характеризуються системою показників [9].
Так, фінансова складова характеризується показниками прибутковості - коефіцієнти рентабельності активів, власного капіталу, продукції, діяльності, загальної; ділової активності - коефіцієнти оборотності активів, дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, матеріальних запасів, власного капіталу, рентабельності активів; фінансової стійкості - коефіцієнти автономії, фінансування, забезпеченості власними оборотними коштами, маневреності власного капіталу; платоспроможності - коефіцієнти загальної, термінової, абсолютної ліквідності.
Кадрова – коефіцієнти укомплектованості кадрами, плинності та стабільності персоналу, трудової дисципліни, освітнього рівня, інтелектуального рівня робітників, продуктивність праці.
Технологічна складова характеризується показниками використання основних фондів – фондовіддача основних засобів, фондоозброєність, вікова структура устаткування, коефіцієнти вибуття основних засобів, оновлення основного капіталу, зношення основних засобів; матеріалів - матеріаломісткість, коефіцієнт корисного використання матеріалів; прогресивності - рівень прогресивності технологій, продукції, рівень технологічного потенціалу.
Правова - коефіцієнти платіжної дисципліни, якості юридичних послуг, юридичного менеджменту.
Інформаційна - продуктивність інформації, коефіцієнти інформаційної озброєності і захищеності інформації.
Екологічна - коефіцієнти безпечності продукції, «екологічного балансу» раціонального використання відходів, забруднення середовища, рентабельність продукції з відходів, штрафи за порушення природоохоронного законодавства.
Силова - коефіцієнт транспортної безпеки, кількість осіб, звільнених з роботи за крадіжку чи спробу знищення майна, рівень інженерно-технічного захисту, коефіцієнт захищеності майна та персоналу підприємства.
Ринкова - коефіцієнт ринкової віддачі активів, конкурентоспроможність продукції, частка фірми на ринку, коефіцієнт інноваційних витрат, ритмічність збуту, коефіцієнт ефективності рекламної політики.
Інтерфейсна - рентабельність реалізації, ритмічність збуту, співвідношення витрат на маркетингові дослідження і загального обсягу реалізації, коефіцієнт виконання договорів.

Министерство имущественных отношений РФ регулирует деятельность федеральных государственных унитарных предприятий, которые распоряжаются федеральным имуществом на праве хозяйственного ведения. При соблюдении условий пп. 4 п. 1 ст. 7 Закона об аудиторской деятельности федеральные государственные унитарные предприятия подлежат обязательной ежегодной аудиторской проверке. Министерство государственного имущества как собственник имущества аудируемых предприятий является одним из пользователей аудиторского заключения и письменной информации по результатам проведения аудиторской проверки. Вследствие этого, Мингосимущество РФ разработало примерное техническое задание на проведение аудиторской проверки федерального государственного унитарного предприятия. Техническое задание устанавливает необходимость расчета в ходе проведения аудита следующих наиболее важных экономических показателей:

  • Общей рентабельности, рентабельности активов и собственного капитала
  • Рентабельности инвестиций
  • Коэффициентов текущей и абсолютной ликвидности
  • Коэффициента обеспеченности собственными средствами
  • Коэффициента соотношения собственных и заемных средств и т.д.

Методика расчета всех этих показателей утверждена Распоряжением Мингосимущества РФ № 1506-р. Таким образом, аудиторские фирмы, проводящие аудит федеральных предприятий, должны производить расчет именно этих показателей, исходя из утвержденной методики.

Нормативное обеспечение финансового анализа и деятельность Федерального управления по делам о несостоятельности (банкротстве) и Федеральной службы по финансовому оздоровлению и банкротству прежде всего связана с исполнением законодательства Российской Федерации в области несостоятельности (банкротстве).

Федеральное управление по делам несостоятельности (банкротстве) (ФУДН) издает в рамках своей компетенции распоряжения и инструкции, которые обеспечивают единый методический подход при проведении анализа финансового состояния предприятий и оценки структуры их балансов. Целью проведения анализа финансового состояния предприятия в этом случае является обоснование решения о признании структуры баланса неудовлетворительной, а предприятие неплатежеспособным. Критерии, по которым предприятие может быть отнесено к неплатежеспособным, указаны в Методических положениях по оценке финансового состояния предприятий и установлению неудовлетворительной структуры баланса. В соответствии с этим методическим положением определение неудовлетворительной структуры баланса производится исходя из оценки коэффициента текущей ликвидности и коэффициента обеспеченности собственными средствами. Критерии отнесения предприятий к платежеспособным определяются при анализе показателей восстановления (утраты) платежеспособности.

Федеральная служба России по финансовому оздоровлению и банкротству при мониторинге финансового состояния (ФСФО) предприятий устанавливает особый порядок проведения финансового анализа, определенный в Методических указаниях по проведению анализа финансового состояния организаций. Основной задачей проведения анализа финансового состояния организаций является получение объективной оценки их платежеспособности, финансовой устойчивости, деловой и инвестиционной активности, эффективности деятельности. Оценка этих параметров организации производится на основе базового показателя среднемесячной выручки предприятия от реализации продукции (работ, слуг). В ходе проведения анализа по методике ФСФО рассчитываются такие показатели, как показатели платежеспособности и финансовой устойчивости (коэффициент задолженности фискальной системе, степень платежеспособности по текущим обязательствам и т.д.), показатели эффективности использования оборотного капитала (коэффициент обеспеченности оборотными средствами, рентабельность продаж и т.д.) и т.д.

На практике рассмотренные методические указания и рекомендации ФСФО РФ и ФУДН РФ широко используются аудиторскими фирмами при проведении финансового анализа предприятий, в том числе находящихся в предбанкротном состоянии.

Необходимо отметить, что система показателей и методика их расчета, рассмотренная в данном параграфе, имеет непосредственное законодательное подтверждение и широкое практическое применение в области аудиторской деятельности. Поэтому создание системы компьютеризации финансового анализа было бы важным этапом в создание комплексной системы компьютеризации аудиторской деятельности.

Для побудови індексу Е. Альтман досліджував 66 підприємств, половина яких збанкрутувала в період між 1946 і 1965 pp., а половина працювала успішно, і 22 аналітичні коефіцієнти, які могли бути корисні для прогнозування можливого банкрутства. З цих показників він відібрав п'ять найбільш значущих і побудував багатофакторне регресійне рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від показників, які характеризують економічний потенціал підприємства та результати його роботи за попередній період. Індекс кредитоспроможності (Z-рахунок) розраховується за формулою:

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №6 - открытая онлайн библиотека , (17.3)

де Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №7 - открытая онлайн библиотека - робочий капітал / сума активів;

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №8 - открытая онлайн библиотека - нерозподілений прибуток / сума активів;

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №9 - открытая онлайн библиотека - операційний прибуток / сума активів;

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №10 - открытая онлайн библиотека - ринкова вартість акцій / сума заборгованості;

Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №11 - открытая онлайн библиотека - виторг / сума активів.

Ще один аналітичний показник, призначений для оцінки ризику, - В«крайка безпекиВ», тобто різниця між фактичним і критичним обсягами випуску і реалізації (у натуральному вираженні):

Кб = Зф - Q '

де Kб - крайка безпеки; Оф - фактичний обсяг випуску і реалізації продукції.

Корисно розрахувати відношення кромки безпеки до фактичним обсягом. Ця величина покаже, на скільки відсотків може знизитися обсяг випуску і реалізації, щоб уникнути збитку.

До% = Кб/Qф * 100%,

де К% - відношення кромки безпеки до фактичного обсягу.

Кромка безпеки характеризує ризик підприємства: чим вона менше, тим більший ризик того, що фактичний обсяг виробництва і реалізації продукції не досягне критичного рівня Q 'і підприємство опиниться в зоні збитків.

28. Зміст і складові економічної культури підприємства, особливості її діа­гностики.

29. Оцінка продуктивності творчої праці, цінності інтелектуальних продуктів. Оцінка професіоналізму та кваліфікації персоналу. Оцінка рівня інвестицій у розвиток персоналу.

Економічна культура визначається як сукупність нефор­мальних процедур, що превалюють в організації, чи як пере­важна філософія щодо того, що найкраще дозволить досягти організаційних цілей. Культура формується на основі доміну­ючих постулатів віри й етичних стандартів. Поняття культури управління також тісно пов'язане з економічною культурою.

Важливе значення в аналізі корпоративної культури мають відповіді на наступні запитання:

1) Чи існують цінності, які поділяють всі співробітники компанії і який їхній зміст?

2) Чи є розходження між реальними і продекларованими керівництвом цінностями?

3) Які норми поведінки співробітників?

4) Які етичні стандарти, що розмежовують «припустиме» і «недозволене»?

5) Який управлінський стиль домінує у фірмі?

6) Які процедури вирішення конфліктів?

Виділяють дві ключові характеристики корпоративної культури. Перша -інтенсивність - являє собою «ступінь зго­ди співробітників підрозділу фірми у відношенні норм, цін­ностей, етичних стандартів. Як правило, нові фірми чи фірми, що знаходяться в процесі трансформації, мають менш інтен­сивну культуру. Друга характеристика - інтегрованість - ви­значає «ступінь відповідності норм, цінностей і етичних стандартів між різними підрозділами фірми». Так, досить час­то високодиверсифіковані компанії демонструють сполучення високої інтенсивності культури окремих підрозділів з віднос­но низьким рівнем інтегрованості загальної корпоративної культури.

Проблема організації із сильною корпоративною культурою полягає в тому, що зміни в місії, цілях і стратегіях навряд чи будуть успішними, якщо вони суперечать існуючій культурі. Як відзначає Е. Бурек, «корпоративна культура має чітко ви­ражену тенденцію перешкоджати змінам, тому що причина самого факту її наявності базується на підтримці стабільних взаємовідносин і норм поведінки».

Оптимальною культурою можна назвати таку культуру, що найкраще підтримує місію, цілі і стратегії фірми. Таким чи­ном, як і у випадку з організаційною структурою, корпоратив­на культура повинна випливати із стратегії. У випадку вихо­ду за рамки повної відповідності з культурою будь-яка серйоз­на зміна в стратегії повинна вести до модифікації корпоратив­ної культури.

На етапі реалізації нової або зміненої стратегії най­важливішими завданнями менеджменту є:

- визначення того, що дана конкретна зміна в стратегії бу­де означати для корпоративної культури;

- визначення необхідних змін у корпоративній культурі;

- рішення щодо того, чи виправдують очікувані результа­ти змін культури пов'язані з цим витрати. Важливо також оцінити сумісність стратегії і культури фірми.

У процесі реалізації нової стратегії Дж. Хангері Т. Вілен рекоменду­ють відповісти на наступні запитання:

1. Чи сумісна запланована стратегія з існуючою корпора­тивною культурою? Якщо так, необхідно приступати до швид­кої реалізації.

2. Якщо стратегія несумісна з існуючою культурою, чи може культура бути легко модифікована для забезпечення більшої відповідності з новою стратегією? Якщо так, мо­жна обережно приступати до реалізації стратегії, здійсню­ючи при цьому невеликі структурні модифікації; впроваджу­ючи програми навчання і розвитку співробітників і/чи при­значаючи нових менеджерів, особистісні і професійні хара­ктеристики яких мають велику відповідність до вимог стра­тегії.

3. Якщо культура не може бути легко змінена для забезпе­чення сумісності з новою стратегією, хоче і чи може мене­джмент здійснити значні організаційні зміни і піти на мож­ливі затримки в термінах реалізації стратегії, а також збі­льшення витрат? Якщо так, варто організувати новий струк­турний підрозділ для реалізації цієї стратегії.

4. Якщо менеджмент не бажає йти на істотні організа­ційні зміни, як і раніше, чи він орієнтований на реалізацію да­ної стратегії? Якщо так, варто знайти партнера для організа­ції чи спільного підприємства, запросити іншу компанію для реалізації стратегії на контрактній основі. Якщо ні, необхідно формувати іншу стратегію.

Визначивши необхідні зміни корпоративної культури для реалізації стратегії, потрібно дотримуватися таких умов трансформації корпоративної культури: головний керуючий повинен мати чітке стратегічне бачення майбутнього стану компанії; на підставі цього бачення потрібно визначити клю­чові умови, необхідні для успіху.

Головний керуючий і інші представники вищого керівницт­ва повинні приділяли величезну увагу забезпеченню інформованості співробітників усіх рівнів компанії відносно: пото­чного стану компанії порівняно з конкурентами; бачення того, якою компанія повинна стати і як це може бути досягнуто, прогресу компанії на шляху до цільових орієнтирів.

30. Способи оцінки діючої стратегії підприємства. Оцінка інвестиційних проектів, бізнес-планів. Сис­тема управління проектами, діагностика її ефективності.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів
Метою управління капітальними інвестиціями є вибір найефективніших інвестиційних проектів і забезпечення реалізації окремих інвестиційних програм. Особлива увага приділяється вибору інвестиційних проектів, що здійснюється на основі оцінки їх ефективності при забезпеченні послідовності проведення аналізу. Прийняття або відхилення інвестиційного проекту здійснюється після проведення його аналізу за такої послідовності (рис.8.2).
Ефективність інвестиційних проектів оцінюється на основі таких принципів:
перший – оцінка повернення інвестованого капіталу повинна здійснюватися на основі показника грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку та амортизаційних відрахувань у процесі експлуатації інвестиційних проектів;
другий – обов’язкове приведення до теперішньої вартості як інвестованого капіталу, так і сум грошового потоку;
третій – вибір диференційованої ставки процента (дисконтної ставки) у процесі дисконтування грошового потоку для різних інвестиційних проектів.

У процесі прийняття інвестиційних рішень щодо реалізації окремих з альтернативних проектів вирішальну роль відіграє оцінка їхньої ефективності. З метою отримання результатів такої оцінки за кожним з проектів, що розглядаються, має бути проведено відповідний фінансовий аналіз. У процесі такого аналізу зіставляють між собою ефект та витрати за кожним проектом, що розглядається, з урахуванням рівня інвестиційних ризиків за ними.
Існує значна кількість показників і методів визначення ефекту та витрат за інвестиційними проектами різних видів. Використання цих показників і методів передбачає, що в процесі розробки інвестиційного проекту вже проведено необхідні технологічні, маркетингові, організаційні та інші дослідження і складено капітальний бюджет за ним, який включає всі види необхідних інвестиційних витрат у кожному інтервалі часу. При цьому показники як доходів, так і витрат, які розглядаються в процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів, повинні мати безпосереднє відношення до інвестиційного процесу. Для того щоб впевнитись у наявності такого безпосереднього зв’язку, достатньо відповісти лише на таке запитання: “Чи зміняться ці витрати і доходи підприємства внаслідок прийняття інвестиційного рішення за проектом, що розглядається?”
Інвестиційний процес підприємства в цілому і реалізація окремих проектів зокрема характеризуються як надходженням відповідних доходів, так і здійсненням інвестиційних витрат протягом окремих інтервалів часу. Якщо в певному інтервалі часу сума доходів, пов’язаних із реалізацією інвестиційного проекту, перевищує суму інвестиційних витрат, підприємство одержує чистий інвестиційний дохід або “позитивний грошовий потік” (positive cash flows). Якщо ж в окремому інтервалі часу сума інвестиційних витрат більша, ніж сума отриманих доходів, то підприємство має так звані чисті інвестиційні витрати або “відлив грошових коштів” (cash on flay). Уся сукупність позитивних і відливних грошових потоків протягом періоду реалізації інвестиційного проекту має назву “чистий грошовий потік” (net cash flow).
Поняття чистого грошового потоку, яке використовується в фінансовому аналізі інвестиційних проектів, не збігається з визначенням цього терміна у бухгалтерському обліку. За бухгалтерської концепцією цей термін визначається лише як чистий прибуток, отриманий у процесі реалізації інвестиційного проекту, тоді як за концепцією фінансового аналізу до чистого грошового потоку за інвестиційним проектом відносять як чистий прибуток, так і амортизаційні відрахування від основних засобів та нематеріальних активів, що використовуються. Таким чином, концепція фінансового аналізу інвестиційних проектів розглядає чистий грошовий потік як загальну суму попередніх витрат, що повертаються інвестору, внаслідок реалізації інвестиційного проекту (в експлуатаційній його фазі).
Однією з базових концепцій теорії фінансового аналізу інвестиційних проектів є оцінка вартості грошей у часі. Вона полягає в тому, що вартість певної суми грошей в інвестиційному процесі є функцією виникнення певних грошових доходів і витрат у часі. Кожна гривня, отримана сьогодні, коштує більше, ніж гривня, яку інвестор може отримати в інвестиційному процесі у будь-якому інтервалі часу наступного періоду. З цією базовою концепцією пов’язана необхідність проведення у фінансовому аналізі інвестиційних проектів процесів дисконтування (визначення теперішньої вартості) та нарощення (визначення майбутньої вартості грошових потоків у вигляді інвестиційних доходів і витрат).
У практиці фінансового аналізу інвестиційних проектів використовуються насамперед два основних показники оцінки ефективності інвестицій, що базуються на методі дисконтування грошових потоків у часі - “чиста приведена вартість” (net present value, NPV) та “внутрішня норма доходності” (internal rate of return, IRR). Особливості застосування кожного з цих показників оцінки ефективності інвестиційних проектів полягають у наступному.
Показник чистої приведеної вартості дає змогу порівняти між собою теперішню вартість майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту (у фазі його експлуатації) з інвестиційними витратами, які необхідно здійснити в поточному періоді. Інакше кажучи, чиста приведена вартість являє собою різницю між теперішньою вартістю суми чистого грошового потоку (що визначається згідно з фінансовою концепцією цього терміну) та сумою інвестиційних витрат за проектом. При цьому сума чистого грошового потоку має дисконтуватися до того інтервалу часу, в якому передбачається початок реалізації інвестиційного проекту, а відповідно і здійснення інвестиційних витрат за ним (таке дисконтування має провадитись за постійною ставкою процента, обраною для проведення розрахунків, окремо за кожним інтервалом часу, що передбачається).
Для того, щоб отримати загальну суму чистого грошового потоку у приведеній вартості, необхідно скласти окремі розраховані його суми за різними інтервалами часу протягом усього періоду експлуатаційної фази життєвого циклу інвестиційного проекту. Цей показник розраховується за такими формулами:
Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №12 - открытая онлайн библиотека (8.1)
або Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №13 - открытая онлайн библиотека , (8.2)

де ЧГП - загальна сума приведеного чистого грошового потоку за інвестиційним проектом;
ЧГПi - номінальна сума чистого грошового потоку за інвестиційним проектом в окремі інтервали часу його реалізації;
ai - коефіцієнт дисконтування суми чистого грошового потоку за інвестиційним проектом, що розглядається;
р - ставка дисконту, обрана для даного інвестиційного проекту (у вигляді десяткового дробу).
Відповідно сума чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом розраховується за такою формулою:
ЧПВ = ІВ – ЧГП, (8.3)
де ЧПВ - сума чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом;
ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом;
ЧГП - загальна сума приведеного чистого грошового потоку за проектом.
Найбільш складним при розрахунках чистої приведеної вартості є визначення ставки дисконту (процента), що індивідуально обирається для кожного інвестиційного проекту, який розглядається, бо ця ставка суттєво впливає на кількісний показник відносної вартості чистого грошового потоку в кожному інтервалі часу. Відповідно до рекомендацій UNIDO “норма дисконту має бути прирівняна до фактичної ставки процента за довгостроковими позиками на ринку капіталу або до ставки процента (вартості капіталу), який сплачується отримувачем позики”. У цьому разі ставка (норма) дисконту, що використовується для розрахунків чистої приведеної вартості, буде відповідати можливому рівню прибутку інвестора, який він міг би отримати на ту ж суму капіталу, за умови вкладення його в будь-якому іншому місці (при цьому допускається, що рівень інвестиційних ризиків для всіх альтернативних варіантів які розглядаються, однаковий). Інакше кажучи, ставка дисконту, яка використовується в цих розрахунках, являє собою мінімальний рівень норми прибутку, нижче якого будь-який інвестор вважав би недоцільним при реалізації інвестиційного проекту.
Але розглянута умова формування ставки дисконту при розрахунках суми чистої приведеної вартості за проектом недостатня. Кожен інвестиційний проект має різний рівень ризику його реалізації (класифікацію інвестиційних проектів за рівнем їхніх ризиків розглянуто в попередньому розділі). Чим вищий рівень інвестиційного ризику за проектом, тим вищим має бути рівень інвестиційного прибутку за ним, а відповідно і ставка дисконту, за якою має розраховуватись сума чистої приведеної вартості.
Таким чином, при розрахунках суми чистої проведеної вартості за окремими інвестиційними проектами ставка дисконту має в кожному разі обиратись індивідуально.
Критерій прийняття інвестиційних рішень на основі розрахованої суми чистої проведеної вартості (за відповідної диференціації ставки дисконту) є однаковим для будь-яких форм реального інвестування і типів інвестиційних проектів. Якщо показник чистої приведеної вартості більший за нуль, інвестиційний проект може бути прийнято до реалізації і навпаки. Позитивне значення показника чистої приведеної вартості в цьому разі означає, що сума теперішньої вартості чистого грошового потоку за інвестиційним проектом перевищує поточну вартість інвестиційних витрат за ним, тобто мети інвестування з фінансових позицій у цьому разі буде досягнуто.
У літературі часто дискутується питання, чи варто приймати до реалізації інвестиційний проект, якщо показник чистої приведеної вартості дорівнює нулю. Таке питання має більше теоретичне, ніж практичне значення, бо в реальній дійсності нульове значення показника чистої приведеної вартості при оцінці інвестиційних проектів трапляється досить рідко. З нашого погляду, процес реального інвестування дуже складний, потребує від інвестора багато зусиль, які не завжди можна оцінити у грошовій формі у складі інвестиційних витрат, тому нульове значення цього показника за інвестиційним проектом є недостатньою формою винагороди за його реалізацію. З метою отримання мінімальної норми інвестиційного прибутку, яку забезпечує нульовий варіант показника чистої приведеної вартості, можна обрати будь-які інші менш клопіткі для інвестора форми інвестування капіталу.
Показник внутрішньої норми доходності також широко використовується в процесі оцінки ефективності окремих інвестиційних проектів. Цей показник характеризує ставку дисконту, за якої дисконтована вартість чистого грошового потоку за інвестиційним проектом дорівнює теперішній вартості інвестиційних витрат за ним. Отже, внутрішня норма доходності являє собою таку ставку дисконту, за якої показник чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом набирає нульового значення.
Визначення показника внутрішньої норми доходності на практиці є досить складним процесом, змістом якого є послідовний багатоваріантний вибір різних ставок дисконту з поступовим наближенням до нульового значення чистої приведеної вартості за інвестиційним проектом. З метою спрощення таких розрахунків складено спеціальні фінансові таблиці та комп’ютерні програми, які дають змогу автоматично визначати показник внутрішньої норми доходності при різних значеннях грошових потоків за інвестиційними проектами.
Значення показника внутрішньої норми доходності за конкретним інвестиційним проектом може бути інтерпретоване як рівень чистого грошового потоку, який може бути отримано на інвестований капітал у процесі реалізації цього проекту. Але слід мати на увазі, що одне і те ж значення показника внутрішньої норми доходності може бути отримано за інвестиційними проектами з різною структурою чистого грошового потоку як за обсягом, так і в часі (кількості досліджуваних інтервалів часу реалізації інвестиційних проектів). Тому в процесі фінансового аналізу і розрахунків цього показника завжди мають розглядатись і зіставлятись структура та розподіл у часі дисконтованих чистих грошових потоків за різними інвестиційними проектами - тільки в цьому разі порівняння показників внутрішньої норми доходності за ними буде коректним.
Позитивне інвестиційне рішення про реалізацію проекту на основі показника внутрішньої норми доходності може бути прийнято при умові, що значення цього показника перевищує ставку дисконту, яка дорівнює мінімальному рівню норми прибутку на ринку капіталу з урахуванням відповідного рівня інвестиційного ризику.

У портфелі методів фінансового аналізу є ще ряд показників оцінки ефективності інвестиційних проектів. які можна розраховувати на основі інформації про грошові потоки, пов’язані із їхньою реалізацією. Найчастіше з цією метою розглядаються показники: “індекс доходності інвестиції” (profitability index; PI); “індекс прибутковості інвестицій” (return on investment; ROI); “період окупності інвестицій” (payback period; PP).
Показник індекс доходності інвестицій потребує для розрахунку ту ж інформацію про дисконтовані грошові потоки, що й показник чистої приведеної вартості. Однак при розрахунках індексу доходності замість знаходження різниці між поточною вартістю інвестиційних витрат і дисконтованою (теперішньою) вартістю майбутнього чистого грошового потоку, пов’язаного з реалізацією інвестиційного проекту, визначається співвідношення цих показників. Загальна формула, за якою ведуться розрахунки індексу доходності за інвестиційним проектом, має такий вигляд:
Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №14 - открытая онлайн библиотека , (8.4)
де ІДІ - індекс доходності за інвестиційним проектом;
ЧГП - загальна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом;
ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.
Критерій прийняття інвестиційних рішень на основі розрахованого індексу доходності однаковий для всіх типів інвестиційних проектів: якщо значення цього показника перевищує одиницю, інвестиційний проект може бути прийнято до реалізації, і навпаки, якщо його значення менше ніж одиниця або дорівнює одиниці, інвестиційний проект має бути відхилений (значення РІ = 1 у цьому разі відповідає значенню NPV = 0, економічний зміст якого було розглянуто раніше).
Показник індекс прибутковості інвестицій розраховується на основі інформації про обсяг інвестованого капіталу і суми чистого прибутку від операційної діяльності в процесі експлуатації інвестиційного проекту. Цей показник визначається звичайно на основі прибутку за один рік, коли інвестиційний проект має експлуатуватись уже на повну потужність. Однак у процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів розрахунки цього показника можуть провадитись і для різних ступенів використання виробничих потужностей в окремі роки експлуатації їх. При цьому суму чистого прибутку в окремі роки майбутньої експлуатації інвестиційного проекту має бути відповідно дисконтовано (тобто визначено у теперішній вартості).
Розрахунок індексу прибутковості інвестицій ведеться за такою загальною формулою:
Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №15 - открытая онлайн библиотека , (8.5)
де ІПІ - індекс прибутковості за інвестиційним проектом, %;
ЧПр - річна сума дисконтованого чистого прибутку у фазі експлуатації інвестиційного проекту;
ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом.
Використання показника індексу прибутковості для оцінки ефективності інвестиційного проекту має певні недоліки. Перш за все, важко визначити, який рік експлуатації проекту після досягнення ним передбаченої виробничої потужності можна вважати найбільш репрезентативним при розрахунках дисконтованого чистого прибутку (бо звичайно прибуток збільшується кожного року). Крім того, в перші роки експлуатації проекту підприємство використовує певні податкові пільги, тому чистий прибуток у цьому періоді не може бути коректно порівняний із прибутком в умовах нормального його оподаткування. Для усунення цих недоліків пропонується показник річної суми чистого прибутку розраховувати як середньорічний за весь період експлуатаційної фази інвестиційного проекту.
Критерієм прийняття інвестиційних рішень на основі розрахованого показника індексу прибутковості інвестицій може виступати фактичний рівень прибутковості власного капіталу за операційною діяльністю підприємства. Позитивне інвестиційне рішення щодо реалізації інвестиційного проекту може бути прийнято, якщо індекс прибутковості інвестицій буде перевищувати фактичний рівень прибутковості власного капіталу за операційною діяльністю підприємства, і навпаки, якщо індекс прибутковості інвестицій буде нижчим, проект має бути відхилено.
Показник період окупності інвестицій характеризує обсяг часу, необхідного для повного повернення інвестиційних витрат, пов’язаних із реалізацією проекту. При цьому слід нагадати, що, згідно з концепцією фінансового аналізу інвестиційних проектів, це повернення відбувається у формі чистого грошового потоку, який складається із суми як чистого прибутку, так і амортизаційних відрахувань за основними фондами і нематеріальними активами, які використовуються.
Загальна формула, за якою ведуться розрахунки періоду окупності інвестицій, має такий вигляд:
Коефіцієнт покриття (Кп ) характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань - №16 - открытая онлайн библиотека , (8.6)
де ПОІ - період окупності інвестицій за проектом;
ІВ - загальна теперішня вартість інвестиційних витрат за проектом;
ЧГПр - середньорічна сума дисконтованого чистого грошового потоку за інвестиційним проектом.
Показник періоду окупності інвестицій має одну суттєву ваду, на яку слід враховувати в процесі проведення оцінки ефективності інвестиційних проектів. Вона полягає в тому, що на його основі не можна врахувати ті чисті грошові потоки, які буде отримано після повної окупності інвестиційних витрат. Але його перевагою є те, що він чітко визначає, коли підприємство поверне інвестований капітал, що в сучасних умовах жорсткого обмеження вільних грошових коштів має велике значення в процесі оцінки інвестиційної привабливості проекту. Кожне підприємство самостійно визначає критеріальне значення показника періоду окупності для різних типів інвестиційних проектів.
Отже, в процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів для оцінки їх ефективності може бути використано значну кількість показників. Однак, роль окремих показників у процесі прийняття інвестиційних рішень щодо реалізації проектів нерівнозначна. Пріоритетним серед розглянутих показників оцінки є показник чистої приведеної вартості, потім - показник внутрішньої норми доходності, а інші оціночні показники слід використовувати в процесі фінансового аналізу інвестиційних проектів лише як допоміжні.
Управління реалізацією інвестиційних проектів здійснюється в розрізі кожного проекту, який включено до інвестиційної програми підприємства і передбачає розробку календарного плану реалізації проекту, а також розробку капітального бюджету.